Справжні солдати. Олександр Шульман: Я б не назвав це перемир’ям навіть під час великої п’янки

Depo.ua продовжує цикл публікацій про українських бійців, які активно ведуть сторінки в соцмережах, розкриваючи цікаві факти про воєнні реалії.

Журналіст Олександр Шульман воював у добровольчому підрозділі "Аеророзвідка" минулого літа і восени. Паралельно робив знімки, писав колонки і репортажі, які згодом вийшли у виданнях "Фокус" та "Військо України". А ще - активно вів свою сторінку у "Фейсбуці".

"Я не люблю, коли в мій дім приходять погані люди, і починають бешкетувати", - каже Олександр Шульман, пояснюючи своє рішення піти на війну.

Згадує, що військовий конфлікт між Росією та Україною передбачив ще у 2008 році - саме тоді на своїй сторінці у "живому журналі" написав, що Грузією усе не обмежиться, але читачі доволі критично поставились до його слів.

Тривожні думки виникли і після Революції Гідності, коли Майдан був засипаний оберемками квітів у пам'ять про Небесну Сотню.

"Я був впевнений, що це тільки пролог, і, на жаль, виявився правим... Потім окупували Крим, загинули наші офіцери... А згодом мені подзвонила знайома з Харкова і попросила дістати колеса для БТР-80. Я здивувався, питаю, чи вона хоча б знає, що це таке. Каже, не знає, тому і просить про допомогу. Ми знайшли колеса, відвезли їй...»

МИЛИСЬ, ПОЛИВАЮЧИ ОДИН ОДНОГО З КАНІСТРИ

Хоча Олександр Шульман за спеціальністю інженер, до цього справи з безпілотниками мати не доводилось - всьому навчився вже в АТО. Були в Щасті, Волновасі, Пісках, під Донецьким аеропортом. Один рейд займав від кількох днів до кількох тижнів - у перервах поверталися в Київ перевести сили.

Військовий побут Шульман описує доволі лаконічно.

"Ночували, де випаде нагода, їздили, на тому, що було під рукою, милися, поливаючи один одного з каністри. Літом було спекотно - почали ходити на ставок. Але нам сказали: не треба, там якісь групи шаряться. Почали перевіряти, шушера розтяжки поставила... Словом, звичайне фронтове життя...", - каже журналіст.

Під ДАП Олександра контузило, хоча про це він дізнався лише через два з половиною місяці після інциденту.

"Впав мінометний снаряд, я стояв біля забору, і мене накрило вибуховою хвилею. Отямився в окопі. Як я там опинився, не пам'ятаю. Пізніше друзі розповіли, що я випрямився і молодим коником стрибнув униз... Особливого значення події не надав - вирішив, само мине. І в принципі, тоді минуло. Почувати себе зле почав тільки через 2,5 місяці", - згадує Шульман.

Тоді ж чоловік вирішив піти з підрозділу і присвятити себе волонтерству та журналістиці. Каже, на те були свої причини, але говорити про них не хоче. Серед речей, які обурювали на фронті, називає безлад, безграмотність, зраду та пиятику.

"Коли валить абсолютно синє тіло з автоматом у руці і намагається щось втовкмачувати, а я розумію, що в нього бойова зброя, і цей мудак через оп'яніння може когось пристрелити, виникає справедливе бажання дати йому по чайнику і забрати автомат... Тоді військової прокуратури не було і військових сил правопорядку - теж. Зараз, Слава Богу, все нормалізується", - зазначає Олександр.

ЗНІМКИ ЧАСТО КРАДУТЬ, АЛЕ Я НА ЦЕ ЗАБИВАЮ

Емоціями чоловік ділиться в статтях і у "Фейсбуці" - у його сторінки 5708 підписників. Каже, що блоги веде багато років. До війни активно писав для "живого журналу". Але, як виявилось, там занадто багато "вати", тож і перейшов у "Фейсбук".

"В мене є рубрика, яка називається "В останню годину". Веду її з часів, коли був під Дебальцевим. Викладаю фронтові замальовки, фотографії. Періодично матеріали хтось краде, я через це лаюсь, але здебільшого просто на це плюю, адже так їх побачить навіть більше людей", - розповідає чоловік.

На його сторінці чимало атмосферних знімків - героїв-військових, зруйнованих міст, воєнних пейзажів. Під одним із фото чоловік зазначає, що довго сумнівався, чи викладати зображення солдат у Мережу.

"Довго думав - викладати чи ні фотографії бійців з фронту. Вирішив - буду викладати.
Їх надто багато - молодих і старих, втомлених і злих, усміхнених і сумних, і всі на знімках - живі. Якщо з кожним, хто потрапив у кадр і з ким поспілкувався, випити по 100 грамів після перемоги - жодна печінка не витримає ... А ще я дуже хочу, щоб в цю поштову скриньку на зруйнованому паркані в Пісках принесли пошту ...", - коментує Олександр у "Фейсбуці".

З того часу, очевидно, і перестав замальовувати обличчя солдат кружечками.

ПІД ЧАС "ПЕРЕМИР'Я" ТРИМАВ В РУКАХ ГАРЯЧИЙ УЛАМОК ГРАДУ

До Майдану Олександр Шульман працював головним редактором в автомобільному журналі, але під час революції звільнився - каже, що у нього і начальника виявились надто різні погляди на події.

Тепер він фрілансер і волонтер. Говорить, що про постійну роботу думає, і навіть шукає, але поки що даремно. Тому прагне присвятити більшість часу допомозі українським бійцям - танкістам з 17 гвардійської окремої танкової бригади, прикордонникам. В АТО Шульман їздить доволі часто, разом з друзями, забезпечуючи військових необхідними речами.

"От буквально вчора повернувся. Привезли прикордонникам тепловізор, бінокль і запасну батарею, на яку збирали гроші всім загалом впродовж місяця. Домога - для Старобільського прикордонного загону. З хлопцями ми разом ходили в рейди під Волновахою минулої осені, і в нас лишились дружні стосунки. А тепер їх кинули на кордон в районі заповідника Шаров-Кут, і до нашого приїзду в них майже не було необхідного снарядження. Щойно вони зателефонували, розповіли, що завдяки тепловізору затримали сепара і дали відсіч ДРГ ", - розповідає волонтер.

Каже, з початку АТО ситуація зі спорядженням покращилась - у бійців з'явилась прийнятна техніка і форма. Але кожен день війни забирає життя українців, до того ж, за словами Олександра Шульмана, найкращих із них. А говорити про якесь перемир'я було б неправильно.

"Буквально вчора на перехресті, яке ми проїжджали, російська ДРГ розстріляла машину - один загиблий, один поранений. Нещодавно я в своїх руках тримав уламок граду - свіжий, ще гарячий. А ще от стоїмо ми в Авдіївці, на прохідній "коксохіму", і слухаємо характерні залпи граду. Я б це перемир'ям не назвав навіть під час великої п'янки", - коментує журналіст.

В цілому ж, Шульман впевнений, що на українців чекає доволі затяжна боротьба, адже відступати Росія не планує. Але добре те, що наша країна починає працювати.

"Україна входить в робочий стан. Хоча, як можна сказати по-армійські, робить це через ректальний отвір", - констатує волонтер.

Досьє depo.ua:

Вік: 48 років.

Рідне місто: Київ

Улюблене місце в Україні: ліси Сумщини, в яких пройшло дитинство Олександра.

Читайте також у рубриці "Справжні солдати":

Валерій Тудвасєв: Мій семирічний син придумав, як зупинити ворожі танки

Комбат капеланів-кіборгів Ігор Шулик: кожен раз, як їдеш у батальйон, вирішуєш вмерти

Олександр "Батя" - На війні із шматком титану у спині

Максим Мединський: Ми жили в свинарнику, але бігали там лише собаки

Вадим Вовк: Вразив пофігізм людей в зоні АТО

Віктор Коваленко: Викинув з церкви череп, і побратими перестали гинути

Сергій Звягін: Не надсилайте харчі, бо їх міняють на горілку

 Дмитро Двойченков хоче змінити уявлення про армію