Скільки разів за день порушують права людини в Україні: сумно-смішна статистика

Це свято, яке знаменує річницю ухвалення Асамблеєю Загальної декларації прав людини в 1948 році, відзначають за пропозицією Генеральної асамблеї ООН, повідомляє Depo.ua.

Щодня мі зіштовхуємося з утисками прав людини у будь-яких сферах життя, і навіть не думаємо про те, що це жахливо. Ми ставимося до цього як до чогось буденного, нормального. Може це через те, що не дивлячись на те, що Україна знаходиться у серці Європи, не всі її громадяни знають про свої права.

На прикладі одного дня з життя, можна побачити, наскільки українці шанують права один одного та чи взагалі знають про існування прав людини як таких.

Рівноправність жінок і чоловіків

Йду сходами з дитиною, назустріч йде сусід. Малий зацікавлено дивиться на чоловіка і каже йому "Мама!". Сусід ніяковіє, червоніє і каже: "Мене ще так не називали". Я йому пояснюю, що дитина нещодавно почала розмовляти і ще трохи плутає, хто є хто. Він посміхнувся і каже: "Малий, запам'ятай! Мама сидить з тобою вдома, а тато - заробляє гроші". Отакої. З дитинства дитині вже розповідають про те, як відрізнити чоловіка від жінки, чи то батько від матері.

Я, звісно ж, нічого не сказала сусіду, але таке ставлення трохи мене збентежило. Я не кажу зараз про випадки, коли жінки кричать, що їм не потрібні чоловіки, і самостійно будують своє життя в обхід сильної (хто таке формулювання придумав?!) статі. Я про те, коли жінка і дбає про родину, і заробляє, і усі щасливі. 

У той же день я була на пошті. Стояла у черзі з малою дитиною, до речі, позаду чоловік, як то кажуть "імпозантний". І тут жінка-касир кричить: "Чоловіче, йдіть сюди, бачу вам терміново, нема коли чекати, йдіть!". Я стою шокована, чоловік трапився нормальний і дав зрозуміти, що не поспішає і краще б жінку з дитиною обслужили скоріше. А це ще дитина не кричала, а просто розмовляла емоційно.

Недоторканність житла

Одразу ж пригадую нещодавній випадок, який сколихнув багатьох українців. Мати зачинила двох малих дітей вдома, а сама пішла на гульки. Результат такої байдужості, як материнської (чи пасує цій жінці така назва?!), так і сусідської. Де були сусіди, які чули протягом тижня крики про допомогу та постійний плач. Чи їм вуха позакладало... Кажуть, що одного разу викликали поліцію, а вона повідомила, що без відповідного папірцю не може увірватися до приватної власності. Тобто, коли вигідно і потрібно їм, то вони без усіляких дозволів ломляться до квартир. Сама знаю про такий випадок, і навіть вибачень не принесли, про гроші на нові двері взагалі не йшлося. 

Право на охорону здоров'я

Право є, а здоров'я, як то кажуть, нема. Скільки б реформ не проходило, скільки б нових законів не видавав наш уряд, а віз де був, і понині там. Це стосується медицини на всіх рівнях - від вакцинації дітей до складних випадків, коли людині не те, що нічого не гарантують, а дають зрозуміти, що без грошей і зв'язків нічого не буде. 

У той же день потрібно було заглянути до поліклініки. Зайшла до реєстратури. Там якийсь чоловік у шубі отримував усі направлення, які йому були потрібні  - аналізи, стоматолог, УЗД. Мені потрібно було лише запитати про деякі дослідження. Відповідали мені неохоче, вороже. Коли із цікавості запитала, чи є талони на безкоштовний забір крові мені дали зрозуміти, що нема і не буде. На питання, мовляв, чому чоловіку переді мною пощастило більше - я почула: "Це ж пан Х, ви що! В нього оно яка протекція". Знов права утиснули, подумала я. 

Свобода мови

От скільки років років я розмовляла російською, ніколи не чула жодних зауважень, ані у школі, ані в інституті. Але щойно я почала розмовляти державною, ось де я зрозуміла слова, про те, що потрібно захищати українську.

У всіх громадських місцях я не просто розмовляю державною, а й вимагаю цього від держслужбовців. Я постійно наполягаю на тому, що працівники ЖЕКів, аварійних служб, а тим паче диспетчери установи "Контактний центр міста Києва" мають володіти українською і спілкуватися нею. У той самий день, коли я почала думати про захист своїх прав, я зателефонувала до контактного центра з метою перевірити стан виконання своєї заявки з благоустрою прибудинкової території. На мое спочатку прохання, а згодом вимогу, диспетчер відповів, що терпіти не можу українську мову і ще багато чудового. Неважко вгадати, що саме цю розмову записано не було, хоча майже завжди ведеться запис таких звернень. 

Що ж, поки хтось переживає за утиски російської, українську взагалі ігнорують. А це ще, слава богу, я не була у більш високих установах - Кабмін, Верховний Суд і т.д.

Особисті права

Шульга

Під такий вид прав я відношу права побутові. Наприклад, моя подруга шульга постійно страждає через те, що світ зовсім не прилаштований для людей, які все роблять лівою рукою. Ані кермування в авто, такі прості речі як ножиці, фотоапарат, мобілка та навіть турнікети в метро. Але тут справа не в Україні, так майже в усьому цивілізованому світі.

Курці

Закону про заборону куріння в громадських місцях вже багато років, але за його виконанням ніхто не слідкує. Егоїстичні курці роблять свою чорну справу усюди - зупинка, дитячий майданчик, двір школи, під'їзд будинку. Усе, щоб задовольнити себе і нашкодити перехожим. 

Я завжди роблю зауваження, якщо моє право на дихання свіжим (добре, відносно свіжим) повітрям утискають. За ці роки я наслухалася такого, що навіть і оповідати сумно. 

Не розумію, чому маю поважати право людини травити себе і оточення, чи поважати погану звичку. Давайте так само будемо й інші звички культувувати, наприклад, бризкання лаком для волосся чи то їдким дезодорантом у тролейбусі, під час концерту десь у тісному клубі, тощо. Чи якщо хтось на очах у вашої дитини почне нюхати клей, у метро, наприклад, чи нюхати білий порошок у супермаркеті на касі, поки очікує розрахунку. 

Навіть заборона на куріння у закладах не діє. Є два зали - для курців та некурців. Жодних рейдів поліцейських, жодної реакції суспільства. Усе нормально.

Хоча, маю сказати, що місць для курців, які спеціально обладнані усім необхідним, я теж за час дії закону бачила дуже рідко. Ніхто не про кого не дбає, подбай про себе сам, - девіз України.

Така ж сама ситуація і зі вживанням алкоголю у людних місцях. Раніше, коли тоді ще міліція якось діяла, шанувальники алкоголю переливали коньяк у пляшки з під соку, чи то ховали спиртне у пакети. Зараз усі забули ті "страшні" часи і продовжують випивати у парках, на стадіонах, і де заманеться.

Обшук у магазинах

Після пошти, поліклініки та переходу, де мене обкурили, я потрапила до магазину. Виходячи з нього, рамка запищала і до мене підбіг кремезний охоронець.

"Дєвушка, ви піпіщітє", - сказав він, - "ПоказУвайтє сваї пакети, і сумку". Ну от скажіть, чому я маю це робити. У них там всюди камери та і я побачила під час сканування товару, як касир не просканувала один сирок. Я ще тоді сказала про це, але вона махнула на мене рукою. Виймаю сирок, махаю ним біля рамки, вона скажено пищіть. Проходжу без нього - усе тихо. 

Звісно, ніхто навіть і не вибачився. Напевно, саме у цей день напередодні Дня прав людини Всесвіт вирішив показати мені, що права, закріплені на папері, це добре, але трохи ідеалістично.

Саме тому раджу усім згадувати про свої права не один раз на рік, а частіше, і таким чином виховувати правову культуру в собі і прищеплювати її оточуючим.