Савченко, яку ми не знали або Чому в її мемуарах мають бути матюки

В Україні мало хто звернув увагу на книгу спогадів Надії Савченко, а дарма

Савченко, яку ми не знали або Чому в її…

Нещодавно в Україні аж двічі була презентована книга спогадів Надії Савченко "Сильне ім'я Надія". Вперше - на початку вересня в рамках форумі видавців у Львові, вдруге - за два тижні уже в столиці. Ще раніше деякі фрагменти книги, написаної Надією у московській тюрмі, виходили в інтернеті. Але особливої уваги книга Савченко чомусь не привернула. Не те, щоб вона виявилася зовсім непоміченою, але широко розкручений у ЗМІ та на телебаченні "Аеропорт" Сергія Лойка привернув значно більше уваги громадськості. І це, на моє особисте переконання, дещо несправедливо, адже книга Савченко, знову ж таки з суб'єктивного погляду, вийшла набагато цікавішою.

Савченко, яку ми не знали або чому в її мемуарах мають бути матюки - фото 1

Зрозуміло, що порівнювати ці дві книги не зовсім коректно - Лойко написав белетристику, нехай і на основі реальних подій, а Савченко - мемуари. Але після героїчних кліше "Аеропорту", проста, але жива і щира мова Надії, нехай дещо "суржикувата" та з ненормативною лексикою, зачіпає куди сильніше.

Власне, відносно непоміченою книга Савченко виявилася і завдяки не дуже вдалій назві. "Сильне ім'я Надія" асоціюється з тим чого у книзі майже немає - героїчним пафосом на межі епосу і житіїв святих. Певно більшість потенційних читачів саме це і відлякало. Всі очікували нудного офіціозу про забронзовілу героїню, в особі якої втілилися найкращі риси українського жіноцтва, а справжня українська жінка, хай вона і льотчиця та солдат, одразу ж рясно червоніє, почувши слово "дупа", і весь вільний від вбивання ворогів держави час розмірковує над доленькою неньки-України, милується калиною та вербою, широкополими ланами і дніпровськими кручами.

Савченко, яку ми не знали або чому в її мемуарах мають бути матюки - фото 2

Савченко, яку ми не знали або Чому в її мемуарах мають бути матюки - фото 3

На превелике щастя, в книзі Савченко зовсім не така, вона не тільки матюкається (звісно не постійно, а лише там, де цього не уникнути в умовах війни і солдатської служби), не тільки п'є міцні алкогольні напої, але й "ходить срать з автоматом".

Такої відвертості багато хто з надто сором'язливих потенційних читачів вочевидь не витримає, багато кому не припаде до душі руйнування міфу про Савченко "українську орлеанську діву" святу і непорочну, російська пропаганда вочевидь смакуватиме подробиці з книги, ілюструючи ними моральний занепад "бандерівської України", на відміну від непорушних скрєп "Матушкі-Русі". Але більшість побачать Савченко справжньою та живою, замість того образу мучениці за Батьківщину, який сформувався ефірами з російських судів. І це насправді дуже важливо і позитивно в першу чергу для нас українців. Ми чомусь дуже боїмося розбожествляти власних кумирів. У нас чомусь не прийнято обговорювати щоденники Тараса Шевченка, в яких він досить відверто описував свої пиятики та походеньки до повій, наче від того його вірші стануть гіршими.

Савченко, яку ми не знали або Чому в її мемуарах мають бути матюки - фото 3

Так і з Надією Савченко. Те, що хтось зробив з неї ікону ще за життя, аж ніяк не означає, що молода жінка має тепер відповідати усім кимось вигаданим канонам. А ми, прочитавши її спогади, маємо усвідомити, що вона ніякий не ідол, а звичайна жива людина, і саме тому ми мусимо зробити усе можливе для її звільнення.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme