Життя

Звірства кумира Путіна: Чому 23 червня Україна відзначає справжній День скорботи

23 червня каральний радянсько-російський орган НКВС почав масові розстріли політв'язнів у тюрмах Західної України

23 червня 2016, 13:45

Звірства кумира Путіна: Чому 23 червня Україна відзначає справжній День скорботи

Як нагадує depo.ua, масштаб трагедії українці осягнули лише після здобуття незалежності. Звісно ж, радянські керманичі про звірства своїх "попередників" згадувати не любили. Якщо про розстріляних в'язнів і писали, то виключно в західній пресі. 

Від цифр стає моторошно - хоча дані в різних джерелах різняться, здебільшого історики сходяться на думці, що на Західній Україні радянськими карателями лише на початку війни було страчено близько 24 тис. людей. Більшість жертв припадає на літо 1941-го. 

Почавши наспіх створювати стратегію протистояння німецькій армії, радянські керманичі безжально розправилися з тими, хто міг виявитися "неблагонадійними".

Комісар Держбезпеки СРСР Меркулов 23 червня 1941 року видав директиву, яка наказувала масово страчувати в'язнів у тюрмах Західної України, "виправдовуючи" звірства початком війни з зовнішнім ворогом. 

Директиву почали дисципліновано виконувати. Лише у Луцькій в'язниці на другий і третій день після початку війни було страчено близько 2 тис. людей. У тюрмах Львова та Золочева - 3,5 тис. 

Спогадами про ті часи ділилися колишні в'язні, яким вдалося дивом вижити. Зокрема, подробиці трагедії стали відомі, в тому числі, завдяки книзі "Під мурами Луцької тюрми", написаною Миколою Куделею, арештантом, якого куля оминула під час розстрілу. 

Як наразі відомо, на волю випустили до 5-10% ув'язнених - неповнолітніх та засуджених на вельми незначні тюремні терміни. Розстрілювали ж навіть тих, хто знаходився під слідством і чию "провину" не було доведено. У більшості випадків "провина" проявлялася у так званій "контрреволюційній діяльності", яку сталінські параноїки, як відомо, бачили всюди. 

Роковини звірств НКВС: Чому 23 червня Україна відзначає День жалоби - фото 1

В окремих місцях організували "евакуацію". За людьми ніби-то присилали поїзди, в які насправді пакували тюремне майно. Людей відправляли по етапу пішки. Пізніше "евакуація" війшла в історію як "марші смерті" - в'язнів розстрілювали вже по дорозі. Деякі процесії розстріляли німці, прийнявши їх за частини радянської армії. 

Втім, у більшості випадків бутафорним "порятунком" не обтяжувалися, розстрілюючи людей на місці. Вирок зазвичай виконували підступно, без жодних попереджень. Відкривалося вікно у камеру, через яке зазвичай подавалася їжа. Але замість харчів в'язні отримували кулі у груди. 

Звичайно ж, церемонитися з тілами і ховати їх по-людськи ніхто не збирався. Копати братські могили змушували самих в'язнів. Спочатку - для вже страчених товаришів по нещастю. Потім - для самих себе.

Роковини звірств НКВС: Чому 23 червня Україна відзначає День жалоби - фото 2

Вшанувати своїх померлих люди змогли під час фашистської окупації. Наприклад, у луцькій в'язниці навколо масового кладовища побудували огорожу і встановили гранітні хрести із кількістю загиблих.

Згодом вже фашисти потрясли край новими вбивствами.

Після повернення радянської влади місце поховань політв'язнів закатали в асфальт - карателі не хотіли бентежити уяву жахаючими цифрами 300, 1500, 1800...

Наразі 23 червня в Україні - день жалоби, але трагічна дата ще не встигла відбитися у національній свідомості. Адже згадок про роковину у ЗМІ не так уже й багато. 

Якщо 22 червня - дату, коли гітлерівська Німеччина напала на СРСР - всі пам'ятають зі школи, наступний день у більшості все ще не викликає жодних асоціацій.  Пам'ятні заходи сьогодні набагато скромніші, мовчать про трагічну дату і українські високопосадовці. 

Між іншим, Україні давно час осмислити і прийняти обидва боки трагедії. Адже якщо про жертв фашистів старші покоління українців  пам'ятають ще зі школи і оплакують їх багато років, жертви радянських карателів і досі лишаються поза увагою багатьох. 

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...