Життя

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом

Цією зимою львівська письменниця Дара Корній вирушила в міні-тур містами Сходу України. Поїздка до зони АТО перевернула деякі уявлення письменниці про світогляд місцевих мешканців

20 лютого 2016, 14:00

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом

Письменниця поділилася з depo.ua вражаючими відкриттями про настрої, бажання та страхи мешканців зони АТО.

- Даро, що спонукало вирушити у тур?

- У нас є волонтери, які возять допомогу військовим. При спілкуванні з місцевим населенням вони зрозуміли, що наразі духовна їжа для людей не менш важлива, ніж матеріальне забезпечення. І ось один з волонтерів, Володимир Сухорський, вирішив почати з мистецтва. Було організовано художню виставку львівських художників на Сході. Зародилася ідея когось з місцевих художників показати у Львові. Вибрали твори художника Володимира Трутка зі Слов'янська. Його картини мальовані на ящиках з-під патронів. Виставку домовилися провести в музеї Львівської національної академії мистецтв, де я працюю. Почали створювати експозицію, розговорилися. Виникла думка об'єднатися з письменниками-поетами-музикантами і поїхати з творчим десантом на Схід, поспілкуватися з місцевим населенням, зокрема з школярами. Зібрати для них книги… І от, процес почався. Хто гроші давав, хто - книги. Підключили американську діаспору, яка щедро допомогла фінансово. І як результат: для бібліотек з Дружківки, Костянтинівни, Краматорська було і зібрано, і куплено більше тисячі книг. Здебільшого – книги українських сучасних письменників, яких там дуже бракує.

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом - фото 1

Компанію Дарі у поїздці склали гурт "Джоломіга", поет-бард Марічка Пак, поетка Магда Дзвін, проректор Львівської національної академії мистецтв Роман Яців. Роман Яців, який привіз на Схід свою виставку "Реінкарнація веселки".

- Чула, що книги там здебільшого старі і російськомовні…

- Саме так. З українських здебільшого класика – Леся Українка, Франко, Шевченко. А поповнювати фонди у людей можливості немає. Наприклад, у Дружківці 60 тис. мешканців і жодної книгарні. У Констянтинівці була книгарня до війни, але вже немає.

НАС МОЛИЛИ ПОЇХАТИ НА ОКУПОВАНУ ТЕРИТОРІЮ

- Ви проводили зустрічі зі школярами… Як налаштоване молоде покоління українців на Сході?

- Навіть коли батьки проросійські, з дітьми можна говорити. Вони більше спілкуються з однолітками в Інтернеті, йдуть на контакт. Багато з них хоче вчити українську – кажуть, треба, бо інакше прийде "русский мир". Вчителі розповідають: навіть, коли батьки – стовідсоткова "вата" і для них немає значення, хто при владі, діти думають інакше. Вони готові до якісних змін.

- Траплялися особливо зворушливі діалоги з дітьми?

- У школі в Краматорську ми спілкувалися з учнями 10-го класу. Там були дві дівчинки – переселенки з Донецька. І вони нас спитали, чи не могли б ми з такими ж творчими зустрічами приїхати на окуповану територію. Кажуть, в них там лишилися родичі, дуже хороші люди, українці. Просто за певних обставин виїхати не змогли.

Одна з дівчат дуже зворушливо говорила про те, що ми в жодному разі не повинні забувати про цих людей. Бо там, де вона навчається, ходять різні думки. Мовляв, давайте зарезервуємо ту територію, залишимо все, як є. Дівчинка дуже обурювалася, казала, що цього не можна робити, адже це наша земля, Україна. Вона ледь не плакала…

Пізніше ми спілкувалися з нею у "Вільній хаті" – творчому осередку українства у Краматорську. Тут можна почитати книги, подивитися фільм, поспілкуватися. Сюди часто навідуються українські письменники, поети, художники, співаки, актори та науковці. Проводяться майстер-класи, концерти, творчі зустрічі, міні вистави, читаються лекції. Це особливе місце. Ще до Януковича тут була величезна книгарня. І для міста з населенням більше 160 тис. – це було нормально. Прийшов Янукович, книгарню закрили. А приміщення віддали місцевому олігарху, і він зробив там магазин сантехніки. Після визволення міста від російських терористів – це місце перетворили на мистецький простір.

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом - фото 2

У КРАМАТОРСЬКУ БУДЕ СВЯТО УКРАЇНСЬКОЇ КНИГИ

- Є й така думка, що україномовні книжки не надто потрібні на Сході, а в бібліотеки все одно ніхто не ходить…

- Такі люди дуже б здивувалися, побувавши на Сході. Мене щиро зворушила одна жінка у Красногорівці. Підійшла, каже, що бібліотеку розбомбили сепаратисти, книжок зовсім не лишилося, а багато дітей хочуть читати. Попросила зібрати для них хоч якісь дитячі книги. Повернувшись до Львова, почали збирати літературу. Назбирали досить багато і вже навіть передали через капелана. Красногорівка сьогодні – це територія війни. Місто щодня обстрілюють. І, звісно, пошта туди не ходить.

Схід України, зокрема ті міста в яких я побувала, - це взагалі простір суцільного інформаційного вакууму. Передусім маленькі міста та села. Місцеве населення ображене - особливо на Київ. Кажуть, що Київ про них забув. Якщо є якісь потуги щоб змінити ситуацію, то не з боку держави, а з боку волонтерів, які займаються просвітницькою роботою. Вони привозять проукраїнську періодику, українські книги, організовують концерти. Люди із задоволенням все це сприймають і хочуть чути. Але ж мусить бути певна проукраїнська політика на рівні держави. І культура, як безкровна зброя, може в цьому допомогти. Місцеве населення здебільшого дивиться російські канали, там їх ніхто не перекрив. Складається враження, що комусь вигідно, щоб ситуація лишалася нестабільною. Добре, що починають щось робити самі люди – небайдужі громадські організації на місцях, волонтери, письменники, поети.

- Вже заплановані якісь заходи на майбутнє?

- Один раз на місяць зі Львова на Схід у рамках проекту "Братання Із Заходу – на Схід" буде вирушати так званий творчий десант (задіяно поетів, письменників, бардів, художників та усіх небайдужих), щоб займатися школами, дитячими садочками та іншими навчальними закладами. Будуть проводитися різноманітні просвітницькі заходи, майстер-класи, зустрічі з школярами, батьками, учителями.

Я звернулася до пані Люби Хомчак, яка вже 10 років проводить "Книжкову толоку" у Миколаєві на Львівщині. Запропонувала провести книжковий форум у Краматорську. І от, у травні він там відбудеться. Це буде свято української книги. І ми до нього активно готуємося.

- Місцева влада ідею підтримала?

- Так, підключилась обласна адміністрація, мер. Він проукраїнський, активний, налаштований на зміни. Після виборів волонтери просто пішли до мера в кабінет і він пообіцяв посприяти – надати приміщення, подумати, де розселити людей.

Насправді міста дуже змінилися після того, як там побували "кадировці". Люди, які підтримували Путіна, на власні очі побачили, що таке "русский мир", побачили рівень культури окупантів. Розповідали нам, що, коли українські війська увійшли в Дружківку і Костянтинівну, були готові цілувати нашим хлопцям руки… Зараз той період, коли ми маємо показати мешканцям сходу, що українське – це рідне, своє, справжнє. Але для цього треба спілкуватися з ними. Має допомогти держава. Але, наприклад, наша величезна Спілка письменників нічого не робить. Чого б туди не їздити, не ходити по навчальних закладах? Нормальна бесіда дає набагато більше, ніж вказівки, спущені зверху.

ДІТИ НЕ ВІРЯТЬ, ЩО ІСНУЮТЬ УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ

- Що здебільшого цікавило дітей на творчих зустрічах?

- На Сході зараз модно говорити українською. Тож діти питали що робити, аби вдосконалити мову. Попросили, щоб наступного разу ми їм привезли пісенники з українськими піснями. Тематичними – до Дня матері, колядками, щедрівками. Їм цього бракує.

Війна дала певний поштовх – люди раптом пригадали, що вони українці. І що бути українцем – це круто. Для мене стало відкриттям, що діти там дуже захоплюються історією та міфологією. Мене навіть попросили написати популярно, створити такий собі довідничок про українських міфологічних істот. І мабуть, я цим займуся.

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом - фото 3

- А ще якісь побажання до Вас були?

- Ми були у бібліотеці в Дружківці, туди попривозили найкращих учнів з навколишніх сіл. І от, діти кажуть: "Приїжджайте до нас ще. Тільки обов’язково в школу. Бо наші однокласники не вірять, що існують живі письменники". Потім підходила їхня вчителька. Говорила, що насправді діти у них дуже хороші. А людей із західних міст України сприймають, як зразок європейськості. Для дітей важливо тягнутися до чогось кращого. Вони готові жити, як справжні європейці.

Потрібно бачитися, зустрічатися, спілкуватися. Треба щоб вони також до нас приїжджали. Але вони більше бояться до нас їхати, ніж ми до них. Багатьом з них здається, що вони тут почуватимуться як другий сорт. Бо ті, в кого є гроші, вже давно у нас. Їх багато, в тому числі, сепаратистів. Заможні люди скуповують бізнес і нерухомість, вважаючи, що гроші правлять світом і за них все можна купити. А звичайні громадяни України залишаються вдома і забувати про них не можна.

- Невже і діти бояться?

- Ні, у дітей страху немає. Коли ми запропонували організувати мандрівку у Львів на Різдвяні свята, зголосилося дуже багато школярів. Це було справжнє захоплення: "Ми поїдемо, ми дуже хочемо подивитися, які традиції на Заході України, як колядують і щедрують, як живуть". А коли ми вже повернулися, почали надходити відмови. Нам розповідали, що батьки просто бояться відпускати дітей на Захід. Але й це, як з’ясувалося, не головне. Тому що виникли проблеми на рівні місцевої влади. Те, що у Краматорську змінився мер не означає, що помінялися всі чиновники. Дехто з них працює ще від часів Януковича, тихенько перефарбувавшись та в душі залишаючись сепаратистом. Справа з поїздкою почала гальмуватися, і врешті людина, яка мала поставити підпис-дозвіл на поїздку дітей і виділити кошти на квитки до Львова, кудись зникла. Звичайно, це був саботаж. І того пана вже звільнено з його посади. Але прикро, що діти Донеччини втратили таку прекрасну можливість на власні очі побачити чим і як живе Захід України.

Про книжковий десант на Схід, розбомблену бібліотеку та страх перед Львовом - фото 4

МАМІ ПРО ПОЇЗДКУ НЕ ГОВОРИЛА

- Красногорівка – прифронтове місто. Мабуть, зустріч з шанувальниками проходила при свічках…

- У місті електрика буває дуже рідко. У Будинку культури волонтери поставили генератор. Це такий собі осередок тепла та затишку. В його стінах працює безкоштовна їдальня. Місцеві мешканці туди ходять грітися, їсти, прати. І зустріч наша відбувалася у цьому у Будинку культури і для нас спеціально увімкнули генератор, щоб гості не змерзли. Зібрався повний зал глядачів. Зустрічали тепло і зворушливо. Аплодували стоячи. Коли співали гімн України, люди підспівували, дехто плакав. Просили приїжджати ще і не забувати про них.

Одна пані розповіла зворушливу історію про себе. Коли місто зайняли сепаратисти, вона вирішила діяти. І тишком-нишком вночі клеїла листівки. У них вона закликала громадян міста пам’ятати, що вони українці і що Україна обов’язково буде, а темні сили згинуть. Листівки вона писала власноруч, друкованими літерами, щоб не розпізнали. Дуже колоритна і цікава пані. Пише вірші, цікавиться історією, багато читає. В Красногорівці і справді нелегко жити. Багато напівзруйнованих будинків, які ніхто не відновлює, бо нема сенсу, багато порожніх хат. Їхні мешканці виїхали на безпечні території. Але багато людей залишилося. Вони чекають миру. Життя продовжується і молода мама з немовлям на руках, яка прийшла до нас на зустріч, - цьому підтвердження. І попри те, що місто щодня обстрілюється росіянами з окупованої території, в людях живе віра, що Україна переможе і все врешті буде добре.

- Як близькі відреагували на те, що ви їдете в зону АТО?

- Моя мама дізналася про це лише через місяць після нашого повернення. Інакше б в неї була істерика. А здоров’я та нерви рідних потрібно берегти. Мої діти вже дорослі, їх як мене болить те, що відбувається сьогодні в Україні, тож вони мене підтримали. А мій чоловік, як справжній мужчина, поїхав зі мною. Він відвоював рік на Сході, для нього це свої місця. Він знав, куди він їде, скориговував наші дії. Можливо й тому все у нас склалося добре. Друзі мене теж стали на мій бік. А от чимало знайомих казали: "Куди ти їдеш? Там небезпечно. Вони там усі приховані сепари". Ця поїздка для мене багато значить. Донбас – це Україна. Українцем можна народитися, але набагато важливішим залишатися ним завжди.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...