Полковник з Києва і свиня-Царьов

Одну з них бійці розповіли кореспонденту depo.ua.

Якось одному з підрозділів, що стояв майже на передових позиціях, волонтери привезли свиню. Тобто натуральну живу свиню. Бійці зраділи, та вирішили, поки є харчі, побудувати таку собі клітку та годувати тварину. Свин виявися істотою дурною, ненажерливою, нахабною і схильною до всіляких дрібних капостей. Особливо полюбляв він підрити чи поламати прут в огорожі і просовувати голову з наміром вилізти весь, за що кожного разу отримував по пиці і заганявся назад. Та за що врешті-решт і отримав образливе прізвисько Царьов (так-так, свиню теж можна образити). На огорожу хтось навіть іменну табличку прилагодив.

Одного разу за Царьовим-свинею все ж невгледіли. Свиня вилізла з огорожі, з єхидною посмішкою огледіла табір і гайнула на захід – у напрямку жаданих городів, - ласувати без дозволу господарей їхніми буряками і морквою.

На біду підлого Царьова в цей час у підрозділу гостив полковник з Міністерства, що в перший раз приїхав в АТО, та й взагалі був на війні вперше в житті. Полковник був доволі розумний, в цілому непоганий, але непомірно романтичний. В дитинстві він мріяв закривати собою слабких і помирати, сміючись в обличчя ворогу, та й взагалі рятувати країну, або хоча б когось, і тренувався на котах, яких регулярно знімав з дерев, стріх та інших ненадійних поверхонь. Схильність до героїчних вчинків виявилася в полковнику настільки живучою, що знищити її остаточно не вдалося навіть українському армійському безглуздю, що панувало навколо тоді ще майбутнього полковника ще з часів строкової служби простим солдатом.

В таких підходящих умовах спрага до подвигів піднялась у юній полковничій душі з новою силою. По дорозі на позиції він уявляв як буде рятувати когось під обстрілом Градів, що зараз супротивник піде на штурм, і він власним прикладом надихне солдат дати відсіч ворогу, і інші подібні картини з дитячих книжок, злегка відкориговані знанням військової тактики.

Але на місці його чекало гірке розчарування – чергові пильнували, бійці в таборі займалися буденними справами – готували сніданок, прали одяг, чистили зброю. Ніхто не віддавав наказ йти у наступ, та й сепаратисти не поспішали взяти невеличкий табір штурмом; з самого світанку, рації рівномірно хрипіли про щось буденне і не доповідали про затримання ДРГ, навіть щоденні артилерійські обстріли з боку ворога, як на зло, в цей день припинились – чи то боєкомплект закінчився, чи перепили, чи то просто доля вирішила посміятись з мрійливого військового. Тож нашвидко оглянувши табір, засмучений полковник сидів у тіні шовковиці з сигаретою і кружкою кави, і кілька годин проговоривши про справи військові, розповідав ротному історії про врятованих в дитинстві котів.

Цю зовні ідилічну картину порушив командир відділення. Він швидко підійшов до ротного і доповів: "Там Царьов, падла, вночі землю підкопав і втік. Дозволите взяти двох хлопців і піти пошукати?". Полковниче серце завмерло і одразу забилося сильніше. Ось воно. Зараз він затримає цю падлу, власноруч, під дулом пістолета зв’яже, разом з хлопцями передасть до рук СБУ, і потурбується щоб більше не втік. І добровольці будуть дивитись на нього з повагою, як на свого, а не як на якогось паркетного ніженку. Про нього напишуть в газетах, і керівники похвалять і випишуть премію, і дружині він щось подарує і вона більше не буде питати "нащо тобі воно?". Все це промайнуло в голові романтика за лічені секунди, але випрацьована з роками військова пильність не дозволила зовсім знехтувати деталями.

- "Звідки він у вас?", - маючи на увазі Царьова-падлу-сепаратиста, запитав полковник у командира роти. – "Та нам його буквально тільки вчора передали", - маючи на увазі Царьова-падлу-свиню, відповів той, засмучений перспективою їсти замість свіжого м’яса і сала набридлу тушонку. Більше уточнювати полковник не став – у долі не питають де вона взяла подарунок, який кинула тобі в руки. Він швидко випрямився, відставив кружку і повідомив, що поїде разом із групою, і хай його почекають півхвилини. Ротний спробував казати щось про те, що там небезпечно – можна нарватись на ДРГ чи якийсь сюрприз у вигляді міни, але під палаючим поглядом старшого за званням замовчав і пішов розпоряджатись.

Свої півхвилини полковник витратив на те, щоб доповісти про інцидент нагору. На горі, звісно, не знали про те, що певному підрозділу подарували свиню-Царьова, не знали й того, де перебуває сепаратист Царьов, але добре знали конкретного полковника і його прохолодне ставлення до алкоголю, тож відкидати його доповідь як нісенітницю сказану в алкогольному угарі не стали. А полковник говорив швидко і чітко просив: дозвіл на застосування стрілецької зброї в межах контрольованого населеного пункту, підсилити охорону на блок-постах, виставити дозори на найближчих стежинах. Хотів ще попросити доповісти вище та попередити СБУ, але в останній момент його янгол-демон-охоронець нашепотів, що цього робити не слід. Чому саме, янгол уточнювати не став, і його доводи залишись десь у підсвідомості, а гріховна частина полковника вирішила, що користь з тих доповідей мінімальна, а от його славу собі точно хтось привласнить.

Ротний, який все ще думав про Царьова-свиню і зовсім не відчував загрозливої подвійності ситуації, знаходився у блаженній впевненості, що після кондиціонованого повітря міністерських кабінетів товаришу просто закортіло взяти участь у полюванні. Практично поміркувавши, що свина скоріше пристрелять, ніж впіймають, та і в будь-якому разі не на собі ж його тягнути, командир роти виділив машину. Відпускати цінного гостя лише з трьома молодими хлопцями (щось трапиться - штрафом не відбудешся, тож маєш здати під опис "в цілості і сохранності") ротний не ризикнув – покликав на допомогу ще двох розвідників.

Полковник з повагою подивився на ротного, - мовляв, розуміє людина – виділяє більше бійців, бо Царьов то не простий апалченєц з колорадскою лєнточкою, а фігура цікавіша і знайти його треба неодмінно. Полковник, перевіривши пістолет, ластівкою стрибнув у джип.

- Куди зараз їдемо? - запитав розвідник у водія

- Та, тут по дорозі на захід до села. Там подивимось.

- Правильно, там на краю села біля дороги городи, він точно там. Тільки трошки об’їхати доведеться.

Полковник прислухався до діалогу цих хлопців, які в кращому разі проходили строкову службу, а то й зовсім ніякої. І не розумів. Ну чого б сепаратист став тікати на українську територію і чому саме біля села? Не втримався і спитав аж зі злістю:

- А звідки ви знаєте, що там? Може він вже й лісосмугу перейшов? Його б від сепарів відрізати!

- Та де ж йому ще бути?! Там городи – щось мабуть жере.

- Ви його що не годували?, - здивувався представник міністерства, якому в принципі було однаково чи годували там Царьова чи ні

- Та годували, але він же ж дурний

Полковник вирішив, що дурний зовсім не Царьов, а браві представники української армії, що вирішили начебто втікачу немає чого більше робити, як бігти на городи вглиб підконтрольної території. Але промовчав, вирішив, що 15 хвилин нічого не змінять, та й сам він свого "звьоздного часу" зможе чверть години почекати. Зрештою, все життя чекав. От зараз вони перевірять городи, а потім він візьме командування і його послухають, і він власноруч схопить сепаратиста Царьова, і далі нагорода, газети, премія...

Машину лишили на узбіччі. В кущах кукурудзи, що росли навколо городів, чітко виднілась прогалина, а поза ними чулось рохкання. Підійшовши ближче, військові побачили свина, який підривав буряк прямо посеред грядки.

- Зараз влаштуємо полювання!, - сказав розвідник, приготувавши зброю.

У полковника затамувало подих і відняло язик. Що? Як так можна? Тут... тут сепаратист, країна, премія, знов таки, а вони, гади, полювання. Трибунал, тюрма – мало їм, тіснилося в голові у полковника.

- Ну ти диви на нього, Царьов – він і є Царьов. Падла всю грядку витоптав і аж в середину вліз, - додав другий стрілець.

- Де Царьов? Яке полювання? Яка до біса грядка? - втратив самовладання полковник, зневірившись одразу у своїй долі, здоровому глузді, як власному так і оточуючих, і марно намагаючись знайти якусь логіку в цій нісенітниці.

- Та оно ж Царьов, воно наче й тварина, а рідкісна падлюка, тому ми його і назвали - Царьовим. Товариш полковник, то Ви стріляти будете?

Полковник похитав головою, і навпростець пішов до машини. В цей історичний момент він люто ненавидів Царьова-сепаратиста, Царьова-свиню, всіх цих олухів, що придумали давати такі імена майбутній їжі, а особливо себе з власними героїчними мріями. І на додаток своє довірливе керівництво.

Ввечері він з похмурою садистською насолодою їв шашлики з Царьова-свині, що виявився дійсно свинею і підклав йому таку велику свиню. Думав тільки про те, як тепер пояснити командуванню, з якого переляку він вчинив таку паніку через оту кляту тварину.

А після вечері на табір таки впала смерть, одна, друга, третя. І він біг до укриття. І коли біг, побачив хлопчину, якого контузило близьким розривом міни, і схопив його за бронежилет і потяг за собою, затягнув у бліндаж, покликав медика. І коли сів і віддихався, то помітив, що поруч з ними сидить розвідник, той самий, з яким їздили на полювання. І посміхнувся: "А знаєш, я ж не знав, що Царьов – то свиня, я думав, що депутат-сепаратист. Ще й на гору доповів". І у відповідь на вибухи мін, в бліндажі вибухнув сміх.