Українці забули "морозиво по 22 копійки" в "прекрасному" СРСР

Мережу сколихнула хвиля обурення: відомий бренд "Ласунка" вперто розкручує морозиво "22 копійки" зі слоганом "Як раніше".

"Я припускаю, що морозиво за 22 копійки в той час, було дійсно смачним і натуральним. І точно не складалося з такої кількості хімічного лайна, як сучасний аналог фірми "Ласунка". Антиукраїнська пропаганда в період війни намагається втюхати нам, що в сучасній Україні життя - лайно, а в Радянському Союзі був райський час. Знімається маса вірусних роликів на цю тему, які піпл хаває і верещить, що хоче в "совок", - нарікає у пості користувачка "Фейсбуку" Агава Тесленко. 

Під постом - знімок ще одного продукту. Цього разу - фруктово-ягідного.

Зазначимо, хоча напис "як раніше" на упаковках з'являється не так вже й часто, продуктів категорії nostalgy на полицях супермаркетів - хоч греблю гати. Чого варті ковбаси "Кремлівська" та "Московська", назву яких маркетологи так бояться змінювати.

Ще новина. Виставковий комплекс "Експоцентр", до назви якого кияни вже давно звикли, вирішили знову переіменувати на ВДНГ. З тим, що назва "виставка досягнень народного господарства" не надто асоціюється з численними шоу, концертами, майстер-класами, які проводяться у комплексі, вирішили змиритися. 

Ідею подав креативний директор Panda Agency Павло Клубнікін. Він же пояснив, що стару аббревіатуру тепер розшифровувати непотрібно, тим паче, що смисли у комплексу будуть геть нові. 

Інший новий керманич комплексу, засновник "Часопису" Макс Яковер підкреслив, що одне з завдань проекту - бути сучасними. 

"Сьогодні презентували новий бренд ВДНГ. Ми ставили перед новим брендом кілька завдань: 1. Посилити і підкреслити ті зміни, які відбуваються на території. 2. Врахувати архітектурну спадщину, яка є пам'ятками архітектури. 3. Дати нам можливість бути гнучкими, впізнаваними і сучасними", - зазначив Яковер у "Фейсбуці". 

А от власники різноманітних пабів і кафе, які обрали радянський стиль як головну фішку, бути сучасними і не намагаються. 

Наприклад, у мережі "Пивна №1" на стінах можна побачити ретро-фото, олімпійського "мішку", телефонні апарати середини минулого сторіччя.

Вочевидь, маркетологи упускають той факт, що, скоріше за все, якщо кафе і обирають, то за примітивним принципом "найближчий заклад до місця зустрічі". А от кількість відвідувачів радянський стиль навряд чи збільшує. Хоча при цьому і намагається вбити у мозок гостям, що в СРСР було доволі затишно і романтично. 

Втім, ілюзія швидко зникає, якщо згадати, якою саме була та, попередня, радянська реальність.

Отже, морозиво за 22 копійки... Звичайно ж, біле або кавове у вафельному стаканчику, обирати не доводиться, адже в магазині є лише одне. Продається смаколик без обгортки, береться продавцем у руки, які, логічно, торкалися грошей, і гордовито подається покупцеві. Чи торкалися морозива тільки руки, чи ще і миші на складах, невідомо. Адже щодо недопустимості мишачих шалостей у "ГОСТах" ані слова. 

Якщо на прилавках є ковбаса, у домі - свято. Дарма, що хтось сала просто не терпить - доведеться виколупувати його з "Любительської" - яка була, таку й купили. 

А коли раптом з'являються шоколадні цукерки, можна взагалі стрибати до стелі. Бо за стандартом на столі іриски, барбариски чи соєві батончики. 

Студенти після сесії можуть дозволити собі келих "Жигулівського" (до речі, також реанімований у наш час бренд). Якщо ж попойка дружня і велика, настає черга "Зосі" ("Золотої осені") чи "Сонця в бокалі". Доволі, до речі, вигідно - однієї пляшки вистачить на всіх, адже краще захміліти після п'ятого ковтка, аніж продовжувати пити цю гидоту.

На весілля чи ювілей - "Советское Шампанское". Пафосне і напівсолодке. Про те, що існують інші сорти радянській людині невідомо, тож всіх все влаштовує.

Нарікань не викликають і кілометрові черги за імпортним одягом. Хоч як заржавілі "скрєпи" прикіпили за радянської душі, більшість усвідомлює, що чехословацькі чобітки набагато кращі радянських. Тож і стояти за ними доводиться день, два, чотири. Потім - розвеселий шлях додому з заповітною коробкою. Дарма, що взуття на розмір менше, ніж потрібно - розтягнеться, нічого не поробиш. Потім - мозолі, кров і біль. І славнозвісний слоган "Краса потребує жертв". 

Зате добре, що на одязі доньці чи сину можна поки що зекономити. У СРСР все продумано - сині та коричневі сукні і такі самі піджаки. Виглядають нудно, "кусають" за шкіру, але можна натягнути білий фартух, зав'язати одноманітні білі бантики - і серце за дитину радіє.  

Хто ж добре вчиться - поїде з батьками в санаторій. Там будуть крутити Едіту П'єху і втовкмачувати, що безголоса співачка - просто богиня вокалу, з якою ніхто не зрівняється. А ще - походи до бювету і "перлові" ванни, які пропонують приймати у іржавій посудині, не надто добре помитій після попереднього "пацієнта". Адже в СРСР все спільне, все народне - грибок, звісно, теж.

Але ж морозиво, 22 копійки, як же ж дешево... Дарма, що отримували мешканці "страни совєтов" 100 рублів, а отже могли придбати 454 пачки банального пломбіру. Наразі ж, за даними work.ua, середня зарплата за опублікованими вакансіями - 6,5 тис. грн. З цього розрахунку на одне морозиво пересічний українець може витратити аж 14 гривень. І це, вочевидь, буде вже шедевральне "яство" з шоколадом, горішками, кокосом чи як вже кому заманеться. А ще, 6,5 тис. грн - це 10 джинсів з брендового бутіка мас-маркету. Тоді як радянської зарплатні не завжди вистачало навіть на одні. 

Тож подивившись на морозиво "як раніше", бажання охолодитися зникає. З'являється ж хіба що інстинкт - здригнутися. І цей момент маркетологам теж варто враховувати, аби не загубити свій, можливо, перспективний бізнес.