Як діти роблять Бандеру другом Слов'янська

Молоді патріоти зі Слов'янська розповіли журналісту depo.ua, як їм жилося під час російської окупації, про вчителів-сепаратистів та вивчення української мови в реаліях Донбасу

Днями великого ґвалту наробило опитування, як ви ставитеся до українського руху та чи підтримуєте святкування дня народження Бандери у Слов'янську. Проводило його об'єднання "Синьо-Жовті" що складається з дев'ятикласників Данила та Миколи і 11-класниці Валерії.

Їм вже погрожують розправою місцеві сепаратисти, проте діти, які пережили російську окупацію, обстріли та погроми, впевнені, що саме молодь спроможна перетворити Слов'янськ на місто українських патріотів.

А ще вони дуже стараються говорити українською.

"ЩОБ НЕ БУЛО СОРОМНО СКАЗАТИ: МИ З ДОНБАСУ, АЛЕ МИ УКРАЇНЦІ"

- В соцмережах, коли обговорювали ваше опитування, багато хто дорікав, мовляв, от ви опитували про український патріотизм, а самі говорили російською?

- В Слов'янську майже всі розмовляють російською, якби ми говорили українською, нас би не всі зрозуміли. Люди похилого віку наприклад кажуть, що не розуміють української зовсім.

- Тобто місто виключно російськомовне?

- Патріоти тепер перейшли на українську, навмисно щоб підкреслити, ким вони є. Таких у місті десь три відсотки. Але більшість сіл, пгт в області - україномовні

- А от ви доволі непогано українською розмовляєте. В школі навчилися?

- Та якось вже самі… Важко сказати, що високий рівень української мови в слов'янських вчителів. Але якщо в людини є бажання, вона може вивчити. Ми поїздили Україною і вже знаємо, як спілкуватися. І далі навчаємося, щоб можна було приїхати до Києва, Львова, Франківська і нам було не соромно казати, що ми з Донбасу, але ми українці.

Наші вчителі підтримували сепаратизм, казали "діти, не бійтеся, все буде як з Кримом, ми будемо Росією". Потім коли пекло почалося, вчителі мабуть трішечки подумали і змінили свою думку. Вони і зараз в нас викладають. Тільки одна залишилася при своєму, русічка. Ми її називали "Гітлер у спідниці". Якась садистка, крейдою кинути в дитину, указкою побити – це для неї було нормально. Але не через Росію, то вона взагалі така була. А коли прийшла Росія, зовсім зникла зі школи, пішла до "ДНРівців". Вона зараз в розшуку.

Валерія Чиріна

- А серед ваших однокласників були ті, що пішли воювати за "ДНР"?

- Були ті, хто допомагав будувати барикади і зараз вони чекають на повернення бойовиків. Ми думаємо, що такі переконання йдуть від батьків. Якщо змінити погляди батьків, зміняться погляди дітей. Або навпаки, якщо переконати дітей, то ми зможемо змінити й батьків. Це вийде не у всіх випадках, проте половину можна буде переконати, ми впевнені.
Все в наших руках, молодь завжди керує світом.

НАЙЩАСЛИВІШІ СПОГАДИ – ПУСТІ ВУЛИЦІ ТА ХЛІБ ЗАКРАПАТТЯ

- Коли в Слов'янськ прийшла війна, ви залишилися в місті?

- Так. На початку ми не розуміли, що відбувається. Прийшли озброєні люди. Ми думали, що це місцеві, почали з ними говорити про Слов'янськ, а вони ні чичирк, навіть вулиць не знають. І ми зрозуміли, що ці люди навіть не з Донецької області.

- Ви не припускали спочатку, що то можуть бути нормальні хлопці?

- Які нормальні хлопці!? Якісь чудікі в чорних масках вламуються у міський відділ міліції... В мене батьки займаються бізнесом, мають приміщення (це Микола розповідає - ред.) і їм бойовики сказали "ребята, собирайте все свои вещи, здесь будет наша база". Це взагалі нормально? Батьки одразу закрили приміщення і поїхали додому

Микола Мітюшин

- І що далі? Бойовики самотужки його не зайняли?

- Ні, тільки тротуарну плитку біля будівлі вщент побили. А в когось відібрали приміщення. Наприклад в танцювальному клубі бойовики влаштували собі базу, а коли виїжджали, все зламали, побили вікна і навіть меблі вивезли.

Валерія: А я з Авдіївки. Будинок мого дядька спалили через те, що він пішов у "Правий сектор". Його троє дітей, ми з мамою, тітка встигли звідти виїхати і на тому Богові дякуємо. Нас завчасно попередили, сказали, що бойовики близько, тож тікайте як можете.

- Як ви вижили в Слов'янську під час війни?

- Жили у підвалах. Якісь продукти продавалися, але ціни були надзвичайні. Проте коли все тільки починалося, люди одразу запаслися харчами. Майже два місяці ми фактично прожили у підвалах, часто без світла, без Інтернету і навіть не знали, що відбувалося в той час в місті.

- Пам'ятаєте день, коли місто звільнила українська армія?

- Коли ти виходиш на вулицю - і нікого немає. Вулиця пуста, бойовики зникли! І така радість… От що запам'яталося найбільше. І потім, коли наші військові зайшли в місто, було багато води, багато хліба. Це військові привезли гуманітарку, її з усієї країни передали нам у Слов'янськ, наприклад з Ужгороду. А за місяць вже повернулися до більш-менш нормального життя, знову дали світло, воду.

Валерія: я хочу сказати, що хлопцям ще пощастило, бо із Слов'янська "днрівці" пішли конкретно, далеко, а від Авдіївки сім кілометрів і вже "ДНР". В місті півроку не було світла, вісім місяців – води і всю зиму – опалення. Зараз вже є світло, деінде є вода і ледь-ледь - опалення. Бойовики ж близько, вони обстрілюють, не дають полагодити нічого.

ВЧИТЕЛІ-СЕПАРАТИСТИ РОЗКАЯЛИСЯ

- Після того як слов'янці пережили війну, якось змінилися проросійські настрої в місті? Хоч хтось розкаявся?

- Вчителі розкаялися. Ті, хто був просто за Україну, зараз є патріотами. Ми стали справжніми патріотами. Раніше, коли ми жили в умовах миру - ну співали гімн, ну клали руку на серце, ну й що з того. А зараз в нас є відчуття національної свідомості. Якщо ми співаємо гімн, то ми можемо співати його до сліз. Ми тепер дякуємо Богові що ми живі, що ми українці.

- Місцеві ватники якось проявляються?

- Тільки в соцмережах. Зараз у виконавчому комітеті роздають листівки щодо ознак побутовому сепаратизму, тож вони бояться проявитися, усе ж таки від 7 до 12 років позбавлення волі. Дуже бояться. Зараз популярна тема, що треба пробачати цих людей. Ми вважаємо, що зрадників пробачати неможна. За таке треба позбавляти громадянства та депортувати з країни!

- Чи безпечно зараз бути патріотом України в Слов'янську?

- Безпечно. Ми бачимо чуємо багато негативних відкликів на свою діяльність, коментарів с погрозами. Пишуть, що коли прийде "ДНР" ми будемо перші з ким розберуться

- Це ви про марш на честь Бандери?

- Ми пішли на нього із задоволенням. Люди сприйняли його дуже негативно, нас не зрозуміли, бо Бандера неоднозначна постать. Казали: "нащо ви це робили". А ми знаємо нащо, треба не радянських героїв пам'ятати, а своїх українських і їхні добрі справи. Бандера боровся за вільну незалежну Україну. І ті тролі, які пишуть, що на марші був казна хто приїхали б і подивилися. На нього справді вийшли жителі Слов'янська, ми ж їх знаємо.

- Як батьки до вашої діяльності ставляться? Вони також за Україну?

- Так, нас батьки підтримують

- А однокласники? Вона за вас чи вважають, що ви химерною справою займаєтесь?

- Вони нас розуміють і багато хто такої ж думки як ми. В тому і справа, що ми молодь має довіру тільки до молоді, до своїх однолітків.

- У вас вже було дві самостійні акції: опитування та привітання з Новим роком, що далі плануєте робити?

- Хочемо разом із Лігою майбутніх поліцейських провести 23 січня концерт до Дня Соборності України. Будуть пісні, вірші, танці, екскурс в історію. Запросимо військових, громадських активістів, містян. Плануємо розгорнути діяльність спочатку на місто, а потім на область.

- Яким чином активна молодь налаштовуватиме людей на українство?

- Будемо проводити заходи, концерти, уроки історії, заходи до державних свят, щоб люди бачили і розуміли що є Україна в Слов'янську. Багато хто каже, що вони за мир в усьому мирі, проте ми такої політики не підтримуємо, мир будь якою ціною це не наш метод.