Марія Бурмака про свого нового чоловіка і Януковича, який не дав їй збожеволіти

Марія була однією з активістів Євромайдану. Майже рік потому співачка впевнена: зусилля були не марні.

У ПАТОВИЙ МОМЕНТ ТРЕБА НА ЩОСЬ СПЕРТИСЯ. ГІМН СТАВ ТАКОЮ ОПОРОЮ

- Марія, як ви зараз оцінюєте результати революції?

- Усі двадцять років Україна була незалежною державою де-юре, але де-факто стала незалежною лише після Євромайдану. Тоді ми були однією ногою в Митному союзі, і, якби Майдан не повстав, Україна б назавжди відмовилася від європейського шляху розвитку. Ми чудово бачимо, що зараз означає Митний союз і, зокрема, Росія. Це тоталітарна країна, в якій впроваджується цензура, - дуже скоро сусіди будуть писати один на одного анонімки, а людей будуть саджати у в'язницю за переконання. Президент цієї країни посилає своїх солдатів, дітей своєї країни на чужину, і вони повертаються вантажем 200. Ми ж зараз відвойовуємо право на інший, європейський шлях. Це жахливий рік, але так Україна відвойовує свою незалежність.

- Були люди, з якими розсварилися через Майдан?

- Такого не було. Я їхала, думала, кого із знайомих можу там зустріти - і, як правило, зустрічала. Перетнулася з багатьма друзями. Я займалася дуже різноплановими речами - була на сцені, співала під гітару в наметах, подавала бруківку. Або просто приїжджала і була... Коли вдома ставало сумно і самотньо, я знала, що є місце, де можна зустрітися з однодумцями та близькими людьми...

- Які моменти революції для вас стали найстрашнішими з тих, які бачили своїми очима?

- Пам'ятаю день 19 лютого. Я приїхала додому, і мені почало здаватися, що я божеволію. На наступний день попросила якусь волонтерську роботу. Якраз тоді приїжджав польський міністр Сікорський, і поляки погодились вивезти наших поранених. Але ми не знали, в яких лікарнях всі ці люди.

Тоді я сіла за комп'ютер і почала про все писати в Facebook. Мене знає дуже багато людей, і буквально за пару годин стала приходити інформація. Тоді багато людей відсиджувалися вдома, боялися їхати в лікарню. А коли я писала зі своєї сторінки, розуміли, що це особисто я, можна вірити. Кілька днів просиділа за комп'ютером, організовуючи відправку поранених. А потім дізналася, що втік Янукович... Це мене врятувало. Інакше просто збожеволіла б.

Ще пригадується перший штурм - ніч з 10 на 11 грудня. Прокинулася о пів на п'яту ранку від телефонного дзвінка. Зайшла подивитися стрім, зателефонувала брату, вирішили їхати на Майдан. Пам'ятаю, ми їдемо по Сагайдачного, стоять беркутівці, далі шляху немає. Кинули машину і пішли. Бачимо, як стікаються вгору люди, річка людей. І якраз дзвонять дзвони Михайлівського собору. Коли згадую, у мене і зараз навертаються сльози... На першому загородженні нас зупинили. Брата далі не пустили, а я пройшла завдяки прес-карті. Відразу на сцену - давай співати, щось говорити... Це був перший день, коли я провела на Майдані 17 годин. Ми щогодини співали гімн... У патовий момент треба на щось спертися, і гімн став саме такою опорою. Це був значущий об'єднуючий момент. Бачили, як у Криму солдати під керівництвом полковника Мамчура йшли без зброї та співали гімн? Можливо, перший раз в житті, навіть не точну мелодію... Але гімн допоміг їм відчути свою силу.

 

СОЛДАТИ ПИШУТЬ В FACEBOOK ПРО ЛЮБОВ

- Знайшли нових друзів на Майдані?

- Звичайно, спілкувалася з дуже багатьма. Пригадується, наприклад, 2-а сотня на Грушевського, я співала у них в наметі. Дуже багато з цих хлопців зараз на фронті...

- Підтримуєте з хлопцями стосунки?

- Більше підтримує мій директор Віталій Пастух. Ми з ним працюємо вже 13 років, близько дружимо, і він був у цій сотні. Від нього я дізнаюся новини з передової... Хоча багато солдатів пишуть у Facebook й особисто мені, я їм відповідаю.

- Про що, в основному, пишуть?

- Пишуть молоді хлопці, і в основному про кохання. Пишуть дуже зворушливі речі. І хочуть, щоб у відповідь писали прості красиві слова про почуття. Іноді доводиться пояснювати, мовляв, я не можу брати відповідальність і посилати любовний лист солдату. Але теплі листи я все-таки пишу.

- Ви самі не думали виступити в зоні бойових дій?

- Я брала участь у кількох концертах туру «Підтримаємо своїх», зараз взяла паузу. Я вважаю, тут потрібно думати, куди варто їхати, а куди ні, щоб не наробити проблем. Їхати на передову, мені здається, означає бути мішенню.

Зараз є куди докласти зусиль. Народ активно проявив себе у волонтерстві, і я намагаюся підтримувати більшість ініціатив. Беру участь у концертах по збору коштів для солдатів. Нещодавно була акція «Вірші вночі», де збирали гроші для фонду «Таблеточка»... У нашій країні зараз усюди проблеми, якщо можеш допомогти, треба допомагати.

Звичайно, виходить відгукнутися не на всі прохання. Вчора пішла на концерт «Тартака», а ввечері вдома сіла і зрозуміла, що в мене просто немає сил. Хочеться просто лежати. Людський ресурс теж вичерпується. У якийсь момент настає емоційне вигорання. У такі моменти думаю: у мене вигоряння, а в солдатів в цей момент стріляють з «Градів». Тоді мені стає соромно, я піднімаю себе і йду.

ЯКЩО МІЙ ЧОЛОВІК ЙДЕ НА ФРОНТ - ВІН НАЙКРАЩИЙ

- У вас є свої рецепти боротьби з депресією?

- Іноді сили знаходяться в процесі... Наприклад, я викладаю в університеті. У мене невелике навантаження і мікронні гроші. Пари вимагають серйозної підготовки, адже це курс лекцій. Але якою б втомленою я не йшла на заняття, після спілкування зі студентами у мене виростають крила. А ще допомагає... постійна закоханість.

Повертаючись у минуле, розумію, що змогла пережити найскладніші моменти життя, бо була закохана. Тоді здавалося: ну чому зараз, адже так не на часі! Але потім зрозуміла - це від Бога, він дає мені почуття, щоб вижити. Щоб думати про когось, і ці думки відволікали від проблем.

- Зараз ви теж закохані?

- Так, зараз теж.

- У вас тривалі стосунки?

- Ні, поки роман недовгий... Я нічого не буду розповідати. Можу говорити про минуле, а про те, що зараз, ніяковію.

- Ваш чоловік на війні?

- Не допитуйте. Можу сказати, що зараз, слава Богу, все нормально.

- Ваша пісня «Поцілуй мене на прощання» (пісня про те, як дівчина проводжає чоловіка на війну - ред.) Про реальну людину?

- Так, ця пісня про особисте. Це реальні емоції, почуття, думки. Але в тій же мірі це думки всіх дівчат, які проводжають своїх хлопців. Це дуже жіноча реакція: «Я б падала, нікуди тебе не пускала, стояла в дверях, ридала. Але я розумію, що якщо мій чоловік зараз йде на фронт, це найкращий з чоловіків». По суті, пісня про це.

Написала її за ніч. Коли приходить якась думка, ти пишеш, не можеш зупинитися. Писати для мене - величезне задоволення, навіть різновид хвороби. Коли це починає жити в тобі, ти не можеш заспокоїтися, поки не напишеш. Або п'єш снодійне, засинаєш і все забуваєш... І ось варю собі каву, сиджу на кухні з гітарою і мучуся...

Ця пісня з'явилася немов сама собою. Мені хотілося, щоб там були дуже прості, зрозумілі слова. Я не хочу говорити про якісь персоналії - нехай кожен з цих хлопців, з якими ми листуємося, думає, що пісня про нього.

ДЕ СТОЯТЬ ПАМ'ЯТНИКИ ЛЕНІНУ, ТАМ ЙДЕ ВІЙНА

- Зараз модний тренд «за що на Майдані стояли»... Напевно ви теж чуєте чимало критики...

- 99% людей, які зустрічають на вулиці, говорять дуже хороші речі. Іноді проходять і, опустивши очі, посміхаються. Я розумію, що, напевно, я гарні емоції викликаю. А в Facebook, буває, пишуть неприємні речі. Переважно аноніми. Звичайно ж, всіх баню. А кілька днів тому мені варварським чином подряпали авто цвяхом.

Я була запаркована там, де завжди... Складається враження, хтось знав, що це моя машина, і таким чином виплеснув злість...

Життя багатогранне. Я розумію, що багатьом зараз важко, а буде ще важче. Сама зараз читаю нововведення уряду - як уявлю, яке буде затягування поясів, стає страшно дивитися в майбутнє. А старшим людям - взагалі не знаю як. Але це не є наслідком Майдану і зміни влади. Ніхто не думав, що ми будемо переживати війну.

- Як ви вважаєте, такі заходи виправдані?

- Країна на межі дефолту, і при цьому економіка великою мірою працює на війну. Нинішня ситуація вимагає радикальних реформ, шокової терапії. Всі демократії важко ставали на ноги, згадайте хоча б історію Америки.

- Ви багато їздите з концертами по різних містах... Чи є різниця в ментальності в різних регіонах країни?

- Зараз концертів дуже мало, в основному - благодійні. У тих людей, які
б ходили на мої концерти, немає грошей на квиток. Але, спираючись на досвід всього життя, можу сказати, що на заході живуть більше побожні люди, вони краще знають нашу мову. Іноді мені навіть здавалося, що я співаю для половини країни - тієї, де розуміють українську. Але, тим не менш, у мене були концерти і в Луганську, і в Харкові, і в Донецьку. І там люди співали разом зі мною.

Великої різниці в менталітеті немає. Різниця завжди була у вихованні. Люмпенізація, нав'язування комуністичних цінностей замість християнських позначилися на свідомості. Ніби й немає великої різниці... Але де спочатку почали зносити пам'ятники Леніну? На Західній Україні. Де вони ще стоять? На Сході. Де стоять пам'ятники Леніну, там йде війна.

ДОНЬКА ПРОСИТЬ НЕ «ЛАЙКАТИ» ЇЇ ФОТО

- У вас уже доросла дочка Ярина - вона розділяє ваші позиції?

- Розділяє, але все не так просто. Спочатку вони ходили з друзями на Майдан, певний проміжок часу не могла там бувати, потім знову ходила. Для її покоління це взагалі складна ситуація. Вони намагаються зрозуміти, що відбувається. Під час мого становлення війни не було... Вона мене підтримує, в чомусь ми дискутуємо. Донькою публічної і при цьому соціально активної людини бути не просто. Але ми з нею домовилися, що у кожної з нас своє життя. Вона приймає свої рішення, у неї прізвище тата, і в інституті, до речі, ніхто не знає, що вона моя донька.

- Вона закінчила музичну школу... Зараз займається музикою?

- Ярина дуже добре грає на гітарі та дуже добре співає. Іноді виступає в клубах. Я навіть пару раз це бачила. Але, повторюся, вона хоче мати свій самостійний шлях. Іноді навіть просить мене не «лайкати» її фото в Facebook... Я з повагою ставлюся до її особистого простору.

 

СИДЖУ НА ДІЄТІ - ЇМ МАФІНИ З ЗАВАРНИМ КРЕМОМ

- Маріє, ви писали, що схудли на 8 кілограмів... Як це вам вдалося?

- Почала харчуватися по системі Дюкана (поетапна білкова дієта - ред.). Дотримуюся її не надто ретельно - я собі подобаюся на фотографіях. Вже писала в Facebook про те, що сусід порадив мені зав'язувати, інакше викреслить зі списку апетитних дівчат (посміхається).

Дуже важливий момент: як говорила Катрін Деньов, в певному віці треба вибирати між ідеальною фігурою і ідеальним особою. У мене є і завжди будуть щоки. Я не хочу сильно і різко худнути, тому що вони обвиснуть, і я буду виглядати як басет...

А так, дієта не складна, але потрібно готувати. Можна робити навіть шоколадні мафіни з заварним кремом... Я навіть купила собі телевізор на кухню, щоб не було нудно. Кулінарія - це ж теж дзен. Ось береш вівсяні висівки, знежирене молоко, ягоди годжі, щось ще - і чаклуєш... Не знаю, скільки протримаюся ще, але навесні і влітку думаю зробити перерву - дуже вже люблю заборонені в дієті полуницю і черешню.

- В зал не ходите?

- Ходжу, але переважно бігаю на доріжці. На тренажерах виходить погано. З тренером теж не займаюся - я завжди спізнююся, а потім незручно. Люблю займатися сама, планувати час.

- Уже придумали, як відзначати Новий Рік?

- Цього року такий непростий Новий рік, що якщо я його буду відзначати вдома з родиною і смачною їжею перед телевізором і при цьому знати, що на фронті мирно, і хлопцям вдалося підняти келих шампанського, я вже буду задоволена. Я не хочу ніяких штучних розваг - ніяких клубів та вечірок, максимум - зустріч з друзями. Хіба що хлопці будуть робити волонтерські свята, можу приїхати і заспівати. А так мені б хотілося, щоб це був самий спокійний Новий рік.

Фото, відео: Ольга Камєнєва / ДеПо