Мама загиблого Героя АТО чекає ночі, щоб поговорити з сином

depo.ua продовжує серію публікацій про українських солдатів, які загинули під час боїв з терористами та російськими загарбниками на Сході України.

- До останнього набою поживу, а не здамся нікому, - останній статус на сторінці Євгена Атюкова в соціальній мережі. У профайлі хлопця - фотографії з побратимами у зоні АТО та зі строкової служби - тільки за рік до війни він демобілізувався. Восени минулого року його знову призвали. Близькі друзі Євгена кажуть, що мирного, цивільного життя, хлопець практично не бачив.

- Коли Женьку призвали, ми всі думали, як його «відмазати», умовляли не ходити на війну, - згадує старша на 17 років двоюрідна сестра і хрещена мати загиблого солдата України Ольга Мауль. - Але він відповів, щоб ми нічого не вигадували - він все одно піде, щоб нас захищати і не буде ховатися як боягуз.

Євген потрапив до 28-ї механізованої бригади, у саме пекло війни - село Піски, плацдарм української армії, завдяки якому вдається зберігати контроль над стратегічною точкою і символ боротьби - донецьким аеропортом. 8 листопада був наказ йти у розвідку. Група українських солдатів потрапила в засідку бойовиків...

- Подзвонили з військкомату, сказали, що за інформацією товаришів по службі його вбили під час бою, але, мовляв, ці дані ще не стовідсоткові, оскільки не бачили тіла, - розповідає Ольга. - У мене обірвалося серце, я раптом відчула, що нашого Жеки більше немає. А потім його тіло по обміну вбитими забрали з поля бою. Терористи навіщось зірвали його солдатський жетон з шиї. Я з братами поїхала забирати тіло в Одесу. Страшні рани, половину голови знесло осколком. Господи...

Ольга розповідає, що з Женею зідзвонювались часто: хлопець практично нічого не розповідав мамі, а з хресною був відвертий. Казав, що сильно мерзнуть, іноді з провізією і водою бувають проблеми, але нікуди вони не підуть, будуть стояти і тримати позиції. Рідні кажуть, в цьому був весь Женька: якщо знає, що прав, не відступить.

- Він дуже любив мотоцикли, порпався в них, щось там удосконалив, - розповідає Ольга. - На першу «Яву» заробив сам, в сімнадцять років пішов на будівництво підсобником, бетон розмішував та підносив, збирав гроші, відкладав, коли йому на день народження дарували. У батьків грошей намагався взагалі не брати.

 

Ольга просить не турбувати маму загиблого Героя АТО, 45-річну Світлану Володимирівну.

- Вона дуже погано себе почуває, кожен день плаче, ми не можемо її струсити, хоч трохи відволікти від трагедії, - розповідає Ольга. - Чекає сина щоночі, каже: «Женька приходить уві сні щоночі. Ми розмовляємо»...

...На відео з сімейного архіву, яке зняте за півтора року до трагедії, Світлана Володимирівна зустрічає сина з армії зі строкової служби.

- Женька! Я знала, що ти приїдеш, - кидається на шию, обіймає, він простягає їй букет. Світлана Володимирівна витирає сльози і не відводить очей від лиця солдата. Він схвильований, постійно поправляє білі рукавички парадної форми.