Любов і ненависть в Умані: чого хасиди бояться більше, ніж війни

20-22 вересня в цьому році ортодоксальні євреї - хасиди - святкують Рош Ха-Шану - "голову року", чи єврейський Новий рік.

Щороку, мінімум на тиждень, маленьке українське містечко Умань перетворюється ніби на ще одне місто держави Ізраїль через те, що тут поховано великого пророка (цадика) браславських хасидів Нахмана.

І це стало для Умані прокляттям і благословінням.

Цього року могилу Цадика відвідало більше 40 тисяч хасидських паломників – майже половина населення Умані. На що перетворюється місто видно, як то кажуть, неозброєним оком.

Хасиди не змінюють своїх традицій сторіччями, не змінили їх і через війну в Україні, де поховано рабі Нахмана - рабина з Брацлава, засновника Браславського хасидизму. Він помер 1810 року в Умані, і відвідати місце його поховання під час Рош Ха-Шани вважається святим обов'язком браславскього хасида.

За словами місцевого краєзнавця Юхима Цирюльникова, хасиди на могилі свого пророка моляться, співають і влаштовують трапези.

"На початку 2000-х років над могилою встановлено мавзолей, де дві труни: рабина Натана та його онука Давида. Потім до мавзолею зробили зручну драбину з поручнями. Вона має 75 східців та 16 майданчиків. Кожен повинен вибратися на гору самотужки, незалежно від того, немічний ти, хворий , а чи старий. Мавзолей - це й ніби маленька синагога, є полиці з книгами. Хасиди тут моляться, співають, танцюють, а потім сідають за святковий стіл. Усі продукти, воду вони везуть з собою у великих валізах. У місцевих мешканців купують яйця, горіхи, зернята, інколи молоко. Розмовляти в ці дні у хасидів не прийнято. Заборонено навіть дивитися на жінок, тож дружин та дочок вони залишають на Новий рік удома", - розповідає Цирюльников.

А ще в Брацлаві є кам'яна площина під назвою "попов камінь", на якому молився рабі Нахман з Натаном, нібито чуючи голос Всевишнього і все записуючи. Хасиди по цей час шукають "Спалену книгу" Нахмана, яка називає точну дату приходу Месії, сподіваючись, що Натан за вказівкою вчителя спалив іншу книгу, а не ту - з пророцтвами.

У Брацлаві хасиди зупиняються всього на одну–дві години, а потім на тиждень їдуть в Умань, де похований рабин Нахман.

З одного боку – пекло, з іншого - уманці

"Ну а чого боятися? Війна, по-перше, далеко, а по-друге тут міліції багато ", - каже Лев Юхимович Гуральник, голова єврейської релігійної громади Умані.

Дійсно – ізрайлетян чим-чим, а війною не налякаєш. Тому, каже пан Гуральник, бояться паломники більше місцевих жителів, бо одні обдирають їх як липку, а інші , ті, хто не має можливості заробити на приїжджих – "дуже ворожі".

Наприклад, влітку 2013 року невідомі напали на наметовий табір хасидів: до напівсмерті побили охоронця і викрали сейф з 50 тисячами доларів. У 2011 році в Умані пройшла антисемітська акція проти хасидів, пропонували взагалі не пускати їх в місто. У 2009 році хулігани зарізали паломника.

Зрештою, кожного року якісь молодики грозяться влаштувати хасидам в Умані "криваву баню". Не від великого розуму, авжеж.

Цього року прикрих інцидентів, на щастя, поки не сталося. На охороні громадського порядку більше півтисячи міліціонерів. Деякі розумники додумалися порівнювати Рош ха шану в Умані з ЛГБТ-маршем за рівність в Києві. Мовляв, робити в країні із таким розгулом криміналу більше нічого, ніж охороняти цих крикливих диваків.

Але побоювання бути побитими – дрібничка у порівнянні із страхом вічних пекельних мук.

"Рабі Нахман, вмираючи, дав слово, що кожен, хто приїде помолитися на його могилу в Рош Ха-Шану і зробить пожертву, буде звільнений від пекла", - пояснює помічник рабина України Давид Мільман. Розповів і про гроші. Зазвичай не схильні до марнотратства євреї вважають, що в такі великі дні гріх бути скнарою.

"Хасиди вважають, що джерело грошей - Бог, а так як він нескінченний, кожен матиме стільки, скільки йому потрібно", - каже пан Мільман.

Тож, люблять – не люблять тебе місцеві, спекулюють вони на тобі чи ні, а треба купувати квиток і їхати. Сподівання потрапити у рай того варті.

"Набридли ці захезанці, коли вони вже поїдуть"

На час Рош Ха-Шани ціни на орендоване житло в Києві як в Коктебелі під час джазового фестивалю.

Власне, і якість житла і відношення до орендарів приблизно такі самі. Скромна квартирка, яка зазвичай коштує 250 гривень на добу, хасидам в Рош Ха-Шану обійдеться в дві тисячі.

І навіть за цих умов, ще за місяць до свята все було або зайнято, або власники вирішили ловити клієнтів "тепленькими" одразу з вокзалу.

"Бо так зручніше, можна хоч подивитися, кому своє віддаєш. З ціною визначаємося по ситуації", - пояснює одна з ріелторів Вікторія і зі сміхом додає, що навіть на базарі в Туреччині так смачно не торгувалася як "із цими цадіками". Це ми розмовляли із Вікторією ще до еврейського Нового року.

Кілька ріелторів, яких ми обдзвонили у розпал свята, сказали, що квартири вже здано і не приховували подиву, мовляв – шукати квартиру в Умані на Рош Ха-Шану. Ви що, з іншої планети?!

Ще за кількома номерами відповіли, що квартира вільна, але, почувши про єврейських прочан, в оренді навідріз відмовили.

"Здав їм вже якось. Унітаз забили, бруду на підлозі - шар. Захезанці! І сусіди скаржилися, що вони волають постійно", - розповів нам ріелтор Вадим. Також повідомив, що багато хто з його колег здає квартири хасидам задираючи ціни втричі і беручі $200 застави на випадок, як щось зламають.

Давид Мільман з доріканнями погоджується, але пояснює, що інакше бути і не може – браславські хасиди галасливі і відчайдушні, тому що їм так жити заповідав цадик Нахман.

"Він вважав, що розум перешкоджає вірі. Що треба жити в простоті, від серця, - запевняє він. - Тому Браславський хасидизм так привабливий ".

Ну і крім цього, як і на Шаббат, в Рош Ха-Шану благочестивий хасид не має нічого робити. Тож єврейські паломники навіть якби хотіли, не могли би прибирати за собою.

"Зате ви відчуваєте, що у житті відбулась подія"

Поїздка до Умані пов'язана з масою витрат, незручностей та ризиків. Можуть побити, ошукати, обікрасти. Щоб заощадити і дотримуватися кашруту, треба везти із собою кошерне.

У 2005-2010 роках в Україні навіть обговорювалося питання, чому б не перенести того цадика тим хасідам у Ізраїль, щоб ані вони ані українці не мали клопоту. Але хасиди проти.

"Інакше зникла б сама ідея паломництва! – пояснює пан Мільман. - Коли довго добираєшся до місця - зовсім з іншими почуттями молишся. Відчуваєш, що в твоєму житті сталася якась подія…"

А ще, розповіли нам віруючі, хворий може одужати на могилі в цадика Нахмана. Самі вони такого не бачили, але шляхетні люди б не стали даремно базікати...