Командир "Тіней": На Донбасі прихильники холодильника починають переважати над прихильниками телевізора

Він і сьогодні з болем пригадує 13 березня минулого року, коли в Донецьку під час нападу проросійських бойовиків на український мітинг було вбито активіста Дмитра Чернявського. Відтоді, каже Олександр, він зрозумів, що з людьми, які підтримують "ДНР" і є учасниками їхніх бандформувань, у нього немає нічого спільного. Гладкий (це, до речі, не справжнє його прізвище) - колишній працівник охоронної структури - почав формувати загін, що згодом назвався "Тіні" і відіграв значну роль у визволені і обороні прифронтових населених пунктів Донеччини, а також попсував багато крові бойовикам по той бік кордону зони АТО. Гладкий, як і багато патріотів з Донбасу, критикує владу, але з оптимізмом каже про українців, які змогли зорганізуватися не тільки в партизанські загони, а й у волонтерські сотні. Але тепер життя і робота партизанів ускладнилася, бо влада, за словами Гладкого, перекриває їм повітря...

- Майже кожного дня у квітні річниця захоплення то одного, то іншого міста на Сході. У Харкові практично була створена ХНР, був захоплений Донецьк, Луганськ, ледь не підкорився Маріуполь. Що, на ваш погляд, було зроблено неправильно? Чому одні міста вдалося відбити у самому початку, як Маріуполь, а в інших – наприклад, в Луганську – сепаратисти сиділи в СБУ з 6 квітня і до захоплення ОДА, прокуратури та міліції 29 квітня, і їх ніхто не чіпав.

- Причина - брак політичної  волі влади і зрада інтересів народу України - тих, хто зобов'язаний був захищати його. Це СБУ та МВС. Їхні спроби пояснити це зараз відсутністю наказу - це спроби перекласти власну слабкість і провину з себе на систему. Але помилка в тому, що на початку ти - громадянин і тільки потім - співробітник, частина системи. Маріуполь відбили цивільні, це був старт ударних груп "Тіней". Ще до всіх батальйонів та інших формувань патріотів. Тоді нас було мало, сил "кошмарити" орків вистачало тільки на одне місто. Щоправда, і в Донецьку вони відчували нашу присутність, але цього було замало, щоб загнати їх "під плінтус", як у Маріуполі. І крапку по Маріуполю ми поставили разом з "Азовом".

На жаль і зараз на політичному манежі ті ж самі. Все ті ж шкурні інтереси і нові персонажі з тими ж інтересами, прикриті патріотичною риторикою. Вони не можуть приймати вольові рішення, якщо вони не стосуються крадіжок. Недалекі люди. Їм доля дала можливість вписати в історію свої імена, як героїв України, а вони розмінялися на швидкоплинне відчуття власної спроможності. Під час війни повинен командувати козак, а не барига.

Щодо Луганська, то там ситуація була важчою в тому плані, що група партизанів, яка там сформувалися, загинула. Крім того, на початку ще не було батальйонів. Ми неодноразово намагалися працювати на Луганщині. Не виключено, що будемо робити нові спроби.

Олександр Гладкий дає інтерв'ю журналістам

- Що зараз відбувається під Маріуполем? Ці обстріли з боку "ДНР" - це реальний намір пробити шлях до міста і взяти його? Всі ж розуміють, що втрати будуть величезними, в першу чергу серед мирного населення. Або ж це демонстрація сили?

- Це найскладніші питання. Тому як брехати не хочу, а сказати, що думаю і знаю, не можу. Ні, це не "реальний" намір. Я не думаю, що жертви серед мирного населення сильно турбують командування шахтарів Бурятії і хантимансійських трактористів. Це інструмент політичного тиску на нашу владу, для якої, з її тонкою нервовою організацією, це, у свою чергу, можливість аргументовано і пафосно здавати наші інтереси і торгувати кров'ю хлопців.

- Чи відбивається на партизанах політика, позиція влади і зміни в керівному складі, наприклад, в ключовій Дніпропетровській області?

- Відбивається. І не в кращий бік. Усе взаємопов'язано. Політика влади не тільки деморалізує, з цим впоратися не важко. Вона в прагненні довести або власну значущість у власних очах (в очах народу їх суть вже зрозуміла), або у вирішенні своїх мізерних інтересів заважає народу України перемогти ворога, який страшний тільки у власних очах і в очах переляканих торгашів при владі. У війні перемагають воїни по суті, а не торгаші за змістом. Дніпровська колишня влада здійснила величезну допомогу і підтримку патріотам України, саме завдяки цій допомозі і допомозі волонтерів опір окупації багаторазово зріс. І стало можливим те, що зараз має Україна. Опір народу буде існувати і розширюватися – окрім бажання влади і навіть всупереч їй. Нікому не зламати волю народу, якщо це народ. А українці це вже довели. Його можна обкрадати, але заборонити йому перемогти ніхто не зможе.

Загиблий імовірний генерал-майор армії РФ Петро Павлов. Поруч партизани його кров'ю написали назву свого загону

- Що думаєте з приводу відставки губернатора Донецької області Кіхтенко?

- Дуже правильне рішення. Він був компромісною фігурою, вигідною і тій, і іншій стороні. Втім, як і Москаль. Але якщо Москаль ще намагається тримати баланс, то Кіхтенко загрався.

- Ви казали, що вас вивели з прифронтової зони. Що мається на увазі? Це теж підступна політика влади?

- Вивели групу прифронтової розвідки, куди я входив. Ті партизани, що працюють в самій зоні АТО, нікому не підпорядковуються, і зрозуміло, що не можуть бути виведенні командуванням. Але їх становище, забезпечення боєприпасами, продуктами, обмундируванням погіршиться через те, що немає підтримки з нашого боку. Крім того, волонтерам теж "закручують гайки". Партизани можуть залягти на дно на деякий час. Зараз вирішуємо, як з цією проблемою впоратись. Так, це політичні ходи щодо нас, ми комусь сильно заважали, і я навіть знаю кому.

Сліди поранень у результаті вибуху мін біля машини Мозгового

- У ЗМІ широко відомий загін "Тіні", але є й ті партизанські загони, які працюють без інформаційного супроводу. Ваш загін з такими перетинався?

- Є багато груп опору, про яких нема нічого в ЗМІ. Два українці - це вже партизанський загін. Так, нам видно іноді їхні результати. Так, перетиналися.

- І як ви один одного впізнаєте - що ви не супротивники, а свої? І скільки, на ваш погляд взагалі існує партизанських загонів на окупованій території Донбасу? 

- На енергетичному рівні. А партизанів достатньо для того, щоб ворог зрозумів, що далі все буде для нього набагато гірше, і буде війна на його вже території.

- Як ви зазвичай реагуєте, якщо раптом читаєте десь в мережі або чуєте думку, що "ніяких "Тіней" не існує, це все медійний проект"?

- Рівно. Ми ж знаємо, що ми є. Доводити комусь те, що ми є, не входить в перелік наших завдань. Ми залишилися без своїх будинків і поки що без можливості прийти на могили своїх предків, над нами тимчасово взяли верх покидьки, і ця чума поширюється. Так що переконувати когось в чомусь немає ні часу, ні бажання. Не в коня корм.

- Як пояснюють бійці, чому вони вибрали партизанський загін, а не пішли в регулярну армію або батальйони МВС?

- По-перше, нікому нічого вони не пояснюють. Поки що. Хоча враховуючи ентузіазм силовиків щодо патріотів, а не ворога, пояснювати, мабуть, рано чи пізно доведеться тим, хто виживе. Для більшості так склалося, для інших вони "не у форматі" вимог системи. Та й психотип виключає багато моментів лінійності системного формату, скажемо так.

- Ви говорили, що статус є тільки у вас у зв'язку з тим, що ви зараховані в батальйон "Дніпро-1". Відтоді все залишилося, як і раніше?

- Ні. Я вже не в "Дніпрі-1". Різний погляд з керівництвом "Дніпра-1" щодо пріоритетів та методології як Батьківщину захищати. Хоча на початку, ще в минулому році, цей батальйон був для нашої групи, яка складалась з вихідців Донбасу, найоптимальнішим варіантом. Тоді ще формувався "Донбас", але Семенченка я знав ще з Донецька, тому туди точно не хотів. "Азов" теж не був варіантом на той момент. Хоча тоді ще планувалося формування батальйонів "Артемівськ", "Донецьк-1" і "Донецьк - 2"... Я мав бути командиром батальйону "Донецьк-2", але займатися кадровою організаційною роботою на той момент я не міг: ми утримували від захоплення Маріуполь і "кошмарили" донецьких.

- Де ви тепер?

- Перевівся в інший підрозділ. Але зв'язок з агентами і загоном підтримую.

- Якщо у бійців немає статусу, то у випадку, якщо хтось з них загине, важко буде їх сім'ям не тільки з морального, а й з матеріального боку. Як з цим справляєтеся?

- До останнього часу намагалися допомагати.

- В умовах так званого перемир'я працювати партизанам  стало складніше чи легше ?

- Однаково важко. Для патріотів України, коли ворог окупував нашу землю, перемир'я не може бути за визначенням. Перемир'я - для влади. Це її ілюзія і можливість обговорити бізнес-інтереси.

- Які взагалі настрої серед місцевого населення? Як бійці з ними взаємодіють? Чи були випадки, що люди здавали партизанів бойовикам?

- З плином часу окупації кількість прихильників холодильника зростає у порівнянні з прихильниками телевізора. Духовні скрєпи Кремля в реальності мають зовсім інший вигляд: м'яко стелять, жорстко спати. Є райони на окупованій Донеччині, де реально голодують, бо туди немає поставок продуктів, а у людей взагалі немає грошей. Стає дедалі більше противників "руского міру". Місцеве населення різне. Але такого, щоб здавали, не було.

- Що вас найбільше вражає, коли ви залишаєте зону АТО і повертаєтеся в мирні міста України?

- Позиція страусів переважної кількості людей. Якщо вже домовлятися про щось з "лугандонієй", то про туристичні поїздки, щоб змогли побачити на власні очі, що несе спроба управління люмпен-пролетаріату і "асвабадітєлєй Мордора", на окремо взятій території. Свідомість стала би чистішою.

Але з іншого боку, за цей рік я перейнявся повагою до українського народу, його спроможності зорганізуватися і допомагати армії. Чого Путін точно не чекав і що для нього стало несподіванкою, так це волонтерство. Якби не волонтери, у нас не було б ані армії, ані батальйонів.

Охоронець поруч із Захарченком, якого було вбито снайперським пострілом

- Те, що в містах України, далеких від лінії фронту, відбуваються теракти-вибухи, свідчить про те, що і у "тієї" сторони достатньо диверсантів (вони їх теж називають партизанами). Чи можна у зв'язку з цим сказати, що відкритий або відкривається другий фронт - у тилу?

- Чим більше буде перемир'їв, тим частіше будуть звучати вибухи в наших містах. Багато чи мало диверсантів - не важливо, важлива ефективність роботи силовиків. Війна всередині країни йде вже давно. І розпочалася вона зі здачі силовиками і владою інтересів України в Криму та на Донбасі.

Особи, які виступають проти цілісності України і самого факту її державності, це не партизани, це терористи. Називати себе вони можуть як завгодно, але це не міняє їхньої суті. Україна веде війну з країною-агресором. У агресора не може бути партизан, у нього можуть бути ДРГ або маргінали-терористи з числа громадян країни, яку вони окупували. Все треба називати своїми іменами і не підміняти поняття. Це війна, а не АТО. Це терористи, а не партизани. Росія - не партнер по політичному діалогу, а військовий противник.

- Крім того, зараз ще пішла хвиля вбивств тих публічних осіб, які були активними українофобами і були пов'язані з "антимайданом"...

- А тут треба дивитися, кому це може бути вигідно, і що було більш небезпечним і підривним: життя цих людей - Калашнікова і Бузини - чи їхня смерть. Очевидно, що для влади їхня смерть невигідна, бо принесла більше проблем.  Бузина щось там писав, але загальному колу він був невідомий. Калашніков - його взагалі не було чутно публічно. Не виключено, що прибрали свої ж, бо багато знав і почав говорити...

- На цьому тлі дедалі частіше лунають погрози "ДНР" та "ЛНР" піти в наступ, місцеве населення окупованих територій побоюється, що почнуться активні військові дії  по всій лінії фронту. Можете підтвердити цю інформацію?

- Обіцяють з минулого року. Соромляться, напевно. Або чекають, коли про здачу домовиться київська влада з Кремлем.

- Чим взагалі може закінчитися цей конфлікт на Донбасі? Чи можна виключати повномасштабну військову агресію з боку Росії?

- Закінчиться тим, чим повинно закінчиться. Перемогою народу України.  Затягування конфлікту все глибше опускає на дно і Україну, і РФ.  Я впевнений, що це розуміють і в Росії. Тому або жорстке продовження окупації (здача територій), або агонія кремлівської влади в середньостроковій перспективі.

Слава Україні!

Читайте також: Партизани ХХІ століття: Хто вони, "Тіні" Донбасу?