Життя

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію

"Театр переселенця" називають найвизначнішим мистецький явищем минулого року. Наразі в театрі заплановано кілька гучних прем’єр і гастролі до Берліна та Констанца

23 січня 2016, 16:00

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію

Засновникам проекту фактично вдалося перевернути уявлення багатьох українців про мистецтво. Адже замість професійних акторів на сцені з'являються звичайні українці – люди, які пережили війну і знають, як гірко буває залишати власні домівки. А замість вилизаних драматургів діалогів люди чують справжні життєві історії – правдиві сповіді, наповнені болісними емоціями. Вистава театру "Де Схід?" збирає повні зали – на прохання глядачів її вже вдруге презентують у Києві 24 січня, а вже 29-го її побачать мешканці Слов'янська.

Про старт проекту, реінкарнації, що відбуваються з акторами та майбутню подорож до Німеччини depo.ua поспілкувався із керівником театру Георгом Жену.

НАРАЗІ СТАВИТИ ШЕКСПІРА БУЛО Б ДИВНО

- Георге, ви починали проект разом з Наталею Ворожбит. Як вам спала на думку ця ідея? Чому вирішили працювати саме з переселенцями?

- Проект народився, коли ми разом з Наталією Ворожбит та волонтерською організацією "Новий Донбасс" перебували у Миколаївці – працювали з дітьми, які пережили війну. Всі розуміли, наскільки проблема переселення актуальна для України і для світу в цілому. І от ми втрьох - з Наталею та військовим психологом Олексієм Карачинським придумали "Театр переселенців". Було б досить дивно, наприклад, ставити Шекспіра, коли наш креатив може допомогти людям.

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію - фото 1

- Тобто займалися арт-терапією?

- Я був би дуже обережним з цим терміном. Все можна пояснити простішими словами. Олексій Карачинський – професійний військовий психолог. У мене, крім режисерської освіти, є освіта у сфері психодрами, і я вже більше 15 років співпрацюю з психологами у сфері театру. Мета нашої роботи – допомогти особистості пережити травму, і театр для цього чудовий інструмент.

У людини з'являється небайдужний колектив, уважні глядачі, готові сприймати її слова. Крім того, театр - завжди можливість встановити нові зв’язки. Наприклад, ми більше року працювали з дітьми у Миколаївці. Хоча всі діти вчилися в однієї школі, один з одним майже не товаришували. А зараз вони стали родиною, самі ведуть театральну групу, випускають газету, беруть участь у наших проектах. Один хлопчик раніше дуже боявся виступати, але поставив перед собою мету подолати страх. Зараз він виступає просто віртуозно, і це радує.

Так само і в Києві з дорослим колективом. За короткий час ми стали великою сім'єю.

- Як знаходили в Києві переселенців, які захочуть виступати у театрі?

- У нас дуже багато друзів. Самі організовуються, пропонують допомогу, поширюють інформацію. Дуже полегшує справу "Фейсбук". От зараз ми робимо виставу про Крим, розмістили оголошення у соцмережі, і до нас вже звернулася велика кількість людей. Ми працюємо з усіма. Зовсім необов’язково виступати на сцені – для декого це важко та й взагалі не потрібно. Для таких людей є індивідуальні заняття, робота з психологом. В театрі чимало цікавих завдань. Олександр Фоменко зробив волонтерський проект Displaced Kids, в рамках якого для дітей-переселенців безкоштовно проводять творчі майстер-класи. Одна з головних подій цієї зими – Свято Святого Миколая, на яке ми завітало 650 дітей. Його допомагали організувати діти з Миколаївки. Там зараз створюють свій культурний центр – це ініціатива людей, їм ніхто нічого не вказує, все вирішують самі. Ми ж будемо допомагати в організаційних моментах.

ТЕМИ АКТОРАМ НЕ НАВ'ЯЗУЄМО

- А ще юні актори везуть виставу "Миколаївка" у німецьке місто Констанц…

- Разом з Наталею Ворожбит, кіношниками Лізою Сміт та Христиною Лизогуб ми впродовж року створювали монологи з особистих історій дітей зі Сходу - не лише про війну, але і про першу любов, про любов до міста. Ми не нав’язуємо теми, це їхній вибір. Власне на сцені виступають 12 юнаків та дівчат віком від 14 до 16 років, хоча насправді у проекті зайнято набагато більше людей. "Миколаївку" вже показували у Львові та Києві, зараз готуємось до поїздки у Слов’янськ, а потім прямуємо з нею до Констанца.

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію - фото 2

Впродовж тижня діти житимуть у німецьких сім'ях. Спершу самі виступлять перед глядачами, а потім створять спільний проект із німецькими акторами.

- Напевно, під час підготовки вистав було чимало емоційних історій, адже йдеться про наболіле… Які вразили найбільше?

- Таких історій було чимало, але це наша внутрішня кухня. А загалом вражає рівень людської довіри, який виникнув між нами. Це подарунок долі, і наше найголовніше завдання – його плекати. І ми над цим працюємо – є дуже багато проектів, різних планів. Наш "Театр переселенця" – це теплі і тривалі творчі стосунки.

В СТОЛИЧНИХ ТЕАТРАХ СИДЯТЬ ДИКТАТОРИ

- Ви зазначаєтесь як режисер театру. Хоча театр документальний, якось допомагаєте людям виражати емоції?

- Про це не йдеться. Адже якщо хлопець чи дівчина розповідає, як снаряд вразив її кохану людину, тут не треба допомагати виражати емоції. Завдання режисера – в першу чергу, підтримати по-людськи і організувати процес. Створити атмосферу довіри, в якій людям буде подобатися діяти і творити.

- Невже монологи жодним чином не редагуються?

- У нас монолог має в середньому продовжуватися від чотирьох до шести хвилин. І Наталя Ворожбит працює з акторами радше як хірург, намагається разом з ними скоротити монологи до визначеного часу. Але все вирішують разом, погоджено.

- Дещо не в’яжеться з класичним уявленням про театр, де останнє слово за режисером…

- В театрах Києві діють правила минулого століття – там сидять диктатори, які вказують усім, що робити. Для мене мистецтво і робота взагалі мають засновуватися на партнерстві, де люди займаються тим, що у них виходить найкраще і отримують від цього задоволення.

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію - фото 3

- Мабуть, чимало дітей з Миколаївки замислилися над тим, щоб здобути театральну освіту…

- Так, і звісно, ми допомагаємо їм порадами, куди і як вступати. Але, на мою думку, в сучасних театральних школах в Україні великий ризик зіпсувати власну акторську манеру. Всі бачать, от людина поводиться цілком нормально, але варто їй вийти на сцену, і вона одразу починає якось дивно рухатись і спілкуватися. Все у неї виходить якось штучно.

Часто, щоб бути актором, необов’язково мати профільну освіту. Можна, наприклад, навчатися на юриста і паралельно брати участь у цікавих театральних проектах на міжнародному рівні. Актор – від слова "діяти" (to act – діяти – ред.). Це людина, яка діє, а не людина, яка щось зображає. І цей смисл набагато ширший, в цьому смислі ми всі намагаємося бути акторами.

- Легко вмовили театри Німеччини на співпрацю?

- Там у мене є робочі стосунки, які зростали впродовж десятків років професійної діяльності. Ми зверталися у різні театри. Але було нелегко, адже привезти таку кількість людей – доволі дорого. Все було як завжди у житті – подаєш десять заявок, на дев'ять з них отримуєш відмову, а десяту приймаєшють.

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію - фото 4

Звісно, ці страшні воєнні історії не можуть не вражати. Але якби це було лише комерційною експлуатацією страждань, я б цим не займався. Наш проект - грандіозна можливість для емоційного виходу. Діти отримають новий досвід, поживши у сім'ях в іншій країні, поспілкувавшись з німцями.

ПІДТРИМКА ПУТІНА ДУЖЕ КРИХКА

- Як люди в Україні сприймають вистави театру?

- У нас завжди переповнені зали. Відбулося кілька повторних показів. Велика принадність для глядачів в тому, що у нас їм не брешуть. Ми намагаємось не займатися пропагандою. Глядачі безпосередньо стикаються з реальністю. Наразі у суспільстві є відчуття, що ЗМІ викривлюють інформацію, а політики прагнуть лише збагатитися. У такому соціумі є потреба у місці для щирих і правдивих дискусій. Звісно за кількома виставами на місяць стоїть багато волонтерської роботи, зусилля великого колективу, який працює абсолютно безкоштовно.

- Ви самі живете у Німеччині. Чи легко знайти стільки часу на проекти в Україні?

- Завдяки гонорару, який я отримав у іншій країні, зміг собі дозволити чотири місяці жити в Україні. Зараз проводжу у вас в середньому десять днів на місяць. Але є люди, які працюють практично щоденно. Скоро буде новий проект – про те, як Донецьк у 1984 хотів провести Олімпіаду. Виставу "Де Схід?" у березні покажуть в Берліні. У квітні презентуємо виставу з переселенцями з Криму…

- Що Вас взагалі привабило в Україні?

- Перш за все, спілкування з унікальними людьми, з якими я працюю і зараз, і щиро цим пишаюся. 99% з них були на Майдані, тому у нашому колективі майданівський дух відчувається дуже сильно. В товаристві цих чудових і талановитих людей щиро хочеться бути, а це велика рідкість.

Керівник "Театру переселенця" про гастролі в Німеччині, мистецтво правди та іншу Росію - фото 5

- Ви були одним із тих, хто організував "Театр.doc" у Москві. Наразі проекти з Росією не плануєте?

- На даний момент це складно через мої проукраїнські політичні погляди. Я ніколи не приховував, що вважаю Росію агресором. Але при цьому не приховую і те, що буду підтримувати стосунки з московським "Театром.doc". Це для мене дім, я виріс разом із ним. Це опозиційний театр і минулого року вони приїздили в Київ на "ГОГОЛЬFEST". Я не припиняю вірити те, що Росія скоро стане іншою. Щоб там не казали, я жив там і знаю, що підтримка Путіна в цій країні дуже крихка.

Більше новин про події в Україні та світі читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...