Казус "Сєвєродонецька", або Коли українські міста отримають українські назви

9 квітня 2015 року Верховна Рада ухвалила Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”, більше відомий як один із чотирьох законів, покликаних активізувати процес декомунізації в Україні.

Внаслідок вступу в дію цього закону більше не існує міст Дніпропетровськ, Кіровоград, Дзержинськ, Артемівськ, Комсомольськ – натомість на мапі з’явилися Дніпро, Кропивницький, Торецьк, Бахмут, Горішні Плавні та багато інших.

І все би нічого, але в законі про декомунізацію чомусь нічого не сказано про дерусифікацію - те, що в радянські часи називалося "зближенням російської і української мов". Завдяки цій політиці до найповнішого на сьогодні 11-томного словника української мови були введені такі відверті русизми, як "землеробство" замість питомо українського "рільництва", "благополуччя" замість "щастя" чи "достатку", "розпис" замість "підпис" і багато інших.

У Луганській області є відоме всім місто Сєвєродонецьк. Його заснували 1934 року, і тоді воно мало назву Лихмістрой. У 1950 році місто перейменували на Северодонецк (в російському варіанті). Нова назва була утворена від "Северского Донца" – річки, на якій місто розташоване. Логічно було би вже тоді сформувати і український аналог – Сіверськодонецьк (або Сіверодонецьк, тут є різні думки), але ж ні: Верховна Рада УРСР калькує назву з мови "старшого брату" – Сєвєродонецьк. Сьогодні цей топонім написаний у такому вигляді навіть на гербі міста, попри те, що орфографічні словники української мови дають правильну назву. Та й зовсім поруч із "Сєвєродонецьком" є населений пункт із правильною, зрозумілою назвою - Сіверськ.

Якщо поблукати трохи мапою України, то з’ясується, що топонімів із подібними залишками русифікації чимало. Ще один яскравий приклад - Южноукраїнськ Миколаївської області, місто-супутник Южноукраїнської АЕС, засноване 1976 року. Хоча розташоване місто на річці Південний Буг на півдні України, нікого ця лінгвістична невідповідність чомусь не турбує. Принагідно тут же згадаємо селище Южне, розташоване в Одеській області.

Ось дрібніші приклади топонімічної русифікації. У Харківській області в сусідніх районах на відстані близько 30 км одне від одного розташовані села Перемога (Лозівський район) і Побєда (Первомайський район). А є ще cела Волна (Запорізька область, Приазовський район), Надежда (Одеська область, Саратський район) і Новонадеждине (Харківська область, Близнюківський район), Удачне (Донецька область, Красноармійський район), Прелесне (Донецька область, Слов’янський район) тощо.

Ми навмисне не чіпаємо тут населені пункти, які тимчасово окупповані наймитами так званих “ЛНР” і “ДНР”, тому що реально декомунізувати їх поки немає можливості. Хоча місто Красний Луч в “ЛНР”, наприклад, офіційно перейменоване - в Хрустальний, а не Кришталевий чомусь.

Та й безпосередньо з декомунізацією не все так просто. Місто Первомайськ у Миколаївській області міськрада відмовилася перейменовувати, мовляв Перше травня - це міжнародне свято, яке має опосередкований стосунок до комунізму. І нікого не обходить, що в українській мові ні слова “первий”, ні слова “май” немає.

І що маємо в результаті? Варто подивитися, як часто пишуться іноземними мовами назви наших міст. Із західноукраїнськими все логічно - Lviv, Chernivtsi, Khmelnytskyi, а далі починається розбрід, і маємо Kiev, Odessa, Chernobyl тощо. Зрозуміло, що нині Україна за фактом є двомовною країною в побуті, але державною мовою є, все ж таки, українська. Відповідно, вона і має використовуватися у назвах наших міст і сіл.

Тим більше, що, цитуючи радянський мультфільм, як ви яхту назвете, так вона і попливе. Той же Lviv за польських часів офіційно називався Lwów, за Австро-Угорсьщини мав німецьку назву Lemberg. Але сьогодні нікому і на думку не спаде офіційно вживати жодну з цих назва, попри всю їхню "історичність". Змінилися часи – змінилася і топонімічна дійсність.