Рік без Криму: сім історій тих, хто залишився в окупації

Напередодні річниці анексії Криму російськими військами depo.ua поспілкувався з проукраїнськими кримчанами. Семеро жителів різних куточків півострова розповіли, як це жити в окупації і про те, як за рік змінилося їхнє життя.

Деяким з наших співрозмовників ми на їхнє прохання змінили імена або не стали вказувати прізвища. За міні-сповіді, наведені нижче, в Криму зараз можна отримати реальний термін.

ДАВИЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО Я БІЛА ВОРОНА. НАВКОЛО ЕЙФОРІЯ, А Я НЕ МОЖУ НІ ЇСТИ, НІ СПАТИ

- Чим більше патріотів залишиться тут, тим надійніше буде основа для повернення півострова, - пояснює свою відмову виїхати з Криму домогосподарка з Сімферополя Юлія Яворська. - Найважче було з березня по серпень: правова невизначеність, страх, різкий розрив особистих зв'язків, все, що дає людині відчуття впевненості, було зруйновано і розтоптано. Сильно тиснуло відчуття, що я «біла ворона». Навколо ейфорія і щастя, а я не можу навіть їсти і спати. Зараз невизначеності ще більше: у квітні я написала заяву про бажання зберегти громадянство України і тепер ані посвідку на проживання, ані реєстрацію тимчасового проживання мені не дають, нічим це не мотивуючи.

З березня у мене в машині на передньому склі український прапор. Він, пісні «Океану Ельзи» і великий прапор України на будівлі меджлісу були моїми психологічними якорями, щоб не з'їхати  з глузду. Потім я зрозуміла, що цей маленький символ України в моїй машині важливий і для оточуючих. Ми з ним багато чого бачили - агресію, образи, радість, вдячність, захоплення. Коли очі вихоплюють в навколишньому просторі жовто-блакитне поєднання, перше відчуття - укол в грудях. Шок, радість, страх, впізнавання, надія, туга - все є в цьому «уколі».

Державні символи набули іншого ступеня значущості, пройшли через душу.

З продуктами ситуація насправді не критична, але от приготувати паелью, наприклад, просто нема з чого: ані хамона, ані морепродуктів нормальних, ані спецій. І в підсумку купуєш не те, що тобі потрібно, як звикла раніше, а що є. Якщо десь щось «викинули» в продаж - береш, поки є, потім і цього може не бути. Асоціації з пізнім «совком».

Під юрисдикцію України Крим повернеться скоро і, швидше за все, так само тихо, як був «віджатий». Не візьмуся говорити про часові рамки - в цьому питанні моє гаряче бажання сильніше раціональності. У Криму 30% ідейних, інші 70% - інертні обивателі. У них можна заслужити довіру, як у прирученого їжачка, який при вашому наближенні перестає згортатися, і в цьому випадку всі ці 70% спокійно перетечуть в нову, українську реальність, коли прийде час.

ХОДИТИ В КРИМУ В ВИШИВАНЦІ - ТЕ Ж САМЕ, ЩО ХОДИТИ В НІМЕЧЧИНІ 30-Х З ПЕЙСАМИ

 - Коли один за одним почали зникати активісти, майданівці і патріоти, мені довелося змінити прізвище, переїхати в інший населений пункт і припинити спілкування навіть з родичами, - розповідає активіст, патріот України, назвемо його професором Станіславом Богомоленком. - У друга я безкоштовно квартирую флігель. На політичні теми мені говорити в їхньому будинку категорично заборонили, і я скаржуся на життя і обговорюю політичну ситуацію з дворової собакою. Так от, два спостереження останніх місяців.

Перше - пес раніше ніколи не жебракував, а тепер ми з ним ділимо не тільки котлету, але іноді і хліб. Друг скаржиться, що зникли обрізки і курячі голови, якими він раніше його годував. Схоже, когось вже приперло і вже харчуються субпродуктами. І друге - інфляція і долар вже з'їли всі пенсійні доплати, на роботі у мого друга скоротили доплати на 60%. І якщо його мама ще мовчить, то він, причинивши двері, починає проклинати місцеву владу. Але поки ще так, щоб дружина з мамою не чули.

А його дружина рветься до Львова, де дочка одружена з «бандерівцем». Восени з'їздила, подивилася онука, побавилася. Повернулася, довго мовчала, потім якось зайшла до мене з пляшкою мадери і проговорилася, що там, мовляв, зовсім все не так, як ці брешуть. Заплакала: «Але жити там не хочу - дочка вже, як бандерівка, шпарить українською». Але «дурепою» вже, як раніше, не обізвала її, а, йдучи в ніч, сказала: «Що ми накоїли»?

Хтось із кримських, а тепер тимчасово київських журналістів, написав, що ходити сьогодні в Криму у вишиванці - те ж саме, що ходити в Німеччині в 30-і роки з пейсами і жовтою зіркою на грудях. Шалено лякає, які криваві, расистські фантазії відвідують знайомих, колишніх друзів і родичів. Вони народилися на цій землі, прожили радісне і щасливе життя, багато хто займав в українській ієрархії високооплачувані посади, вони приймали присяги і відразу стали російськими расистами, буквально з нацистським ухилом.

Я не знаю, як і коли це закінчиться, але точно знаю, що неодмінно настане мир. А поки, схоже, треба навчитися чекати, рахувати ворогів і не забувати друзів. Те, що сталося, - хороший, трагічний урок, покарання за те, що ми всі якось не так жили. Все.

КРИМЧАНИ БОЯТЬСЯ ПОКАЗАТИСЯ НЕЗАДОВОЛЕНИМИ

Молода мама з Севастополя Лариса називає себе російськомовним патріотом України. В окупації вона продовжує дивитися українські телеканали, слухає українську музику і читає книжки українською.

- Іноді в магазині або у перукаря потрапляю на російські телеканали, але їх неможливо довго дивитися: на їхній картинці в Криму все добре, а в реальності ціни зросли за рік в два-три рази, при тому, що зарплати підняли на 500-1000 р. Пачка підгузників коштувала 150 грн, зараз - 1500 рублів, черевики дешевенькі 200 грн, зараз 1600 р., А допомогу на дитину з січня не дають. Ще й біженці поводяться як сарана: в дитячій поліклініці були, так сім'я вимагала пропустити їх без черги, бо вони біженці.

Старші родичі, які піддалися проросійській пропаганди рік тому, тепер сумно зітхають і мовчать. Багато хто, коли стикаються з проблемами, кажуть: «Ми не за це голосували». Люди розуміють, у що вляпалися, а назад дороги немає, до того ж, ФСБ не дрімає. Кримчани стали залякані. Бояться бовкнути зайве і видати незадоволення нинішнім ладом і політикою партії. До кожної розмови про зростання цін додають - «ну, потерпимо» або «зате не стріляють».

При цьому до України великі претензії і образи, коли не привозять молочку або відключають світло. Так і хочеться сказати: а ви коли плювали в обличчя Україні, не думали, як потім буде? Чому ви нічого не винні Україні, а вона вам винна?

ДРУЗІ ЇЗДЯТЬ ЗА ПРОДУКТАМИ В ХЕРСОН, ЦЕ ДЕШЕВШЕ НАВІТЬ З УРАХУВАННЯМ ДОРОГИ

Крим - останній притулок еллінійських богів - хіба можна звідси їхати? - Починає свою розповідь юрист Платон М. з Ялти. Його «якоря» в Криму: будинок, рідні та друзі, море і гори. Хоча ідея на якийсь час переїхати на материк є - ціни на продукти та одяг там нижче. Друзі перед Новим роком їздили закуповуватися на стіл в Херсон, і поїздка виявилася вигідною навіть з урахуванням бензину.

Спочатку я дивився російські ЗМІ. Ще жартували, що якщо день подивитися новини, почнеш вірити. Зараз майже не дивлюся. Тільки іноді, щоб в черговий раз здивуватися масштабам брехні.

Друзі з Києва приїжджали і каталися по Криму з прапором України на машині. Здивувалися, що їм часто моргали фарами, сигналили.

Якби я рік тому знав, чим обернеться 27 лютого, я написав би пост-попередження, зібрав тисячі лайків і репостів. Всі б прочитали, але ніхто не повірив би. А на мітинг би все одно не пішов: прапори, зіткнення - на жаль, вони потрібні тільки для картинки. Працює тільки самосвідомість, відповідальність і «думання» своєю головою, але з цим, на жаль, поки туго.

ЗАКІНЧИТЬСЯ ВІЙНА І ЧЕРЕЗ РІК-ДВА ПІДНІМЕТЬСЯ ПИТАННЯ «КРИМНАША»

Підприємець з Євпаторії Іван Швидко розповідає: якби знав, що окупація затягнеться як мінімум на рік - поїхав би з Криму ще в березні, тому що звикнути до нинішніх кримських реалій або змиритися з ними неможливо.

- Подив, пов'язаний з розумінням кількості ідіотів навколо до кінця літа пішов на спад, але тяжкість на душі йде по наростаючій. Крим чергами і бюрократією нагадує «совок», через відсутність курортників закрилася низка пансіонатів, в тому числі і той, де працював батько, а кримчани тим часом все радіють, що у них не стріляють. Поки що...

За моїми прогнозами, «східна» війна закінчиться за місяць-два, а питання «Кримнаша» буде піднято через рік-два, якщо уряд не «накосячить».

 ПРИЙШЛО РОЗУМІННЯ, ЩО ДАЛІ БУДЕ ТІЛЬКИ ВАЖЧЕ

Для підприємця Рустема Е. з Бахчисарая не було варіантів: їхати чи не їхати.

- Крим - батьківщина моя, моїх батьків і всіх моїх предків. Для українця батьківщина і Донецьк, і Львів, і Вінниця, а у мене є тільки Крим, - говорить він. - В окупації легше не стало, але змінилося ставлення. Навесні-влітку ми думали, що скоро все схаменеться і треба потерпіти, а зараз зрозуміли, що все владнається нескоро і що найголовніше - буде тільки важче.

Кримчани стали злішими. По-перше, через постійну пропаганду, а по-друге, через наростаючі фінансові проблеми. Грубо кажучи, кожен, хто зараз не з ними, за фактом проти них. І кожен такий «проти» повинен бути готовим до того, що його можуть кинути за ґрати без особливих на те приводів. І це, мабуть, найважче зараз.

Із зарплатами вийшло кумедно. До Нового року вони дійсно були у бюджетників немаленькі (по 30-40 тис.), але після багато лікарів отримали по 9-10 тисяч рублів, що багатьох «трохи» засмутило. Вчителі зараз отримують 7-8 тисяч, молодший персонал лікарень - 5-6. По факту це вже менше, ніж було в Україні, якщо порівнювати в доларовому еквіваленті.

А ось курортний сезон був приємним - для тих, хто не заробляв на цьому, а їздив плескатися в морі. Ті, хто здавали будинки, готелі, квартири, пролетіли по повній. І якщо на ПБК (Алушта, Ялта) люди ще були, то на західному березі і на сході багато хто навіть не розконсервував  після зими готелі - не було клієнтів.

БІЛЬШІСТЬ КРИМЧАН ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ ПЕРЕГРИЗЛИ Б ПЕРЕШИЙОК І ПОМЕРЛИ З ГОЛОДУ

Бізнесвумен з Євпаторії Олена Власова зараз в процесі переїзду з Криму на материк.

- Вирішила, що поїду ще в квітні, коли стало ясно, що Крим - не мій рідний край тепер. Але переїжджати нахлібником не хочеться, треба перевозити бізнес. У Криму ми завели собаку, двох кроликів і декоративних щурів у величезній клітці... В результаті чоловік переїхав до Києва, облаштовує нову майстерню, потім за планом - будинок. А я в Криму, розпродаю залишки нашого життя.

Спочатку руки стискалися в кулаки за появи будь-якого подразника: триколорів, розмов на гострі теми, «колорадської стрічки». Потім ти вчишся не помічати цього. Це як жертва насильства спочатку не може навіть визнати факт того, що сталося, і лише після довгого часу починає нормально функціонувати і просто жити. Зараз я вже можу дивитися на мітки окупантів, не починаючи глибоко дихати і не думаючи, що ця країна зробила з усіма нами.

Для мене символом України зараз стали кримськотатарські прапори, я сама вивісила такий. Я не татарка, але зараз це безпечніше, ніж чистий жовто-блакитний. Я пишаюся тим, що живу на одній землі з такою нацією, і пишаюся їхнім прапором. Я б хотіла, щоб Крим не став ні українським, ні російським, а став би автономією кримських татар. Якщо захочуть - то у складі України. Це було б справедливо.

Розумні кримчани вже давно порахували свої збитки і пошкодували. Масових переїздів немає - велика частина кримчан завжди була лінива на підйом. Материкову Україну ненавидять. Газ, світло, вода, продукти - чим сильніше відчувається залежність, тим більше наростає ненависть. Є відчуття, що більшість із задоволенням перегризли б перешийок і померли б з голоду (Перекопський перешийок, що з'єднує Крим з материком, - ред.). Це якась нераціональна, насаджена ненависть.

Я не шкодую, що досі не переїхала. Мені треба було подивитися, у що перетворився мій улюблений Крим, щоб після переїзду гостріше відчувати щастя жити в нормальній країні. Якби я поїхала в квітні, я б могла жаліти.

А якби знала про все в листопаді, коли почався Майдан, я б набагато активніше виражала свою проукраїнську позицію. Щоб перед нащадками соромно не було, що мовчала.