Фанні Каплан: Як зайці-втікачі трощили стереотипи

Українська історична драма "Моя бабуся Фанні Каплан" стала основною кіноподією місяця

Фанні Каплан: Як зайці-втікачі трощили с…

Стрічку обговорюють і зараз, адже картина фактично дала старт кіно нового зразку – символічного і контрпропагандистського.

Історія Фанні Каплан – дівчини, яка ніби-то стріляла у Володимира Леніна, - постає у зовсім новому світлі. Замість рішучої есерки глядачі знайомляться з романтичною розгубленою дівчиною, яка дещо не в собі, і керується зовсім не політичними інтересами і бажанням врятувати світ, а… коханням.

Як розповіла режисер картини Олена Дем’яненко, початок сценарію поклала книга "Слідче діло Фанні Каплан".  Вивчали щоденники і приватні листи, де згадується історія брата Леніна Дмитра Уллянова, який у певний час був лікарем і коханцем Каплан.

До того ж збереглися щоденники Якоба Петерса – хлопця, який вів допит дівчини після "замаху".  У них описується історія життя Фанні – як дівчина закохалася у бандита і анархіста Віктора Гарського, як він планував вбити київського генерал-губернатора, а вона була поруч з ним. Як вибухівка спрацювала ще в готелі, але замість нього на каторгу відправили Каплан, а не Гарського.  І як, зрештою, дівчина шукала коханого після ув’язнення.

Про справжню історію революціонерки вже говорили раніше, а знімальна група жодних фактів не відкривала. Попри це у кіношників вже полетіли гнилі помідори – мовляв, раніше Каплан була романтичним ідолом, на честь неї підлітки навіть називала сторінки у соцмережах.  А зараз ореолу романтичності її позбавили – натомість, наділили якостями, які в патріархальному суспільстві вважаються стереотипно жіночими. Ну хто, скажіть, тепер стане захоплюватися наївною дівчиною, яка чинить дурощі і жертвує собою заради чоловіка. Штамп не модний, більше того – сексистський.

 Не секрет, що прощання черговим красивим образом – штука неприємна. Як і кожного разу, коли герой раптом виявляється не героєм, а звичайною людиною. Оспіваний лідер – тираном і навіть садистом. А історична догма – пропагандистською вигадкою. Але ж саме в цьому і є декомунізація, саме через цей жаль старше покоління  так противиться новим назвам міст, що видаються незвичними і чужими.

Втім, процес розвінчування міфів необхідний. Дитина стає дорослою, коли перестає вірити у Санту, що кладе подарунки під ялинку. Нація дорослішає, коли розкладає міфи на історичні факти. І для цього, в тому числі, розсекретили архіви КДБ.

Та в пошуках правди доводиться жертвувати не лише образами тиранів, про яких вже знято стоси кінопрограм.  Образи героїв епохи теж необхідно переглянути. А за пафосним "він хотів врятувати світ" бути готовими побачити суто людські мотиви.

Цікаво, що в картині у новому світлі постає і сам Ленін – він позбавлений потужного і романтичного ореолу головного антагоніста. Це худорлявий, знервований чоловік з емоційними розладами, якому у жодному разі не можна довіряти владу навіть над своїм життям, не те, щоб над усією країною.

Та й навіть одяг відрізняється від того, який ми звикли бачити у ранніх фільмах СРСР. З картини дізнаєшся, наприклад, що у поневолених Російською імперією країнах існував стиль модерн.

Що цікаво, про все це у стрічці вдається сказати мимохідь, не перезавантажуючи мозок звичними кліше. Завдяки блискучій грі виконавиці головної ролі Катерини Молчанової драма сприймається як інтимне одкровення – глядач петляє лабіринтами хворобливого внутрішнього світу героїні. Переживає її особисту драму, дратується її нелогічними вчинками, і часто – вболіває за неї, хоча фінал історії усі знають ледь не з пелюшок.

"Фанні Каплан стріляла у Леніна і її стратили", - в процесі перегляду фільму очевидним залишається лише закінчення фрази.

Смисл доноситься образами, паузами, музикою, як і заведено у нормальному творі мистецтва. А головними носіями месседжу в картині виступають… зайці.

Ті самі зайці, яких всередині картини ще молодий Ленін вбивав десятками, переламуючи хребет прикладом рушниць, в кінці наважуються взяти відповідальність за власну долю і вирушити вплав з затопленого острова до рятівної твердої землі.

І цей шлях – холодний, страшний і непрогнозований – і є шляхом від красивих образів, які вбивають, а не рятують, до справжнього життя.

 

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme