Джамала про ображених "патріотів", лист від Ліни Костенко та російських агентів у мечетях

Джамала розповіла depo.ua про роль фрейліни у франко-бельгійському проекті, невдоволення "патріотів" віршами Костенко та власне ставлення до підриву стовпів електропередачі на кордоном із Кримом.

ТЕМУ ТЕРАКТІВ З ФРАНЦУЗАМИ НЕ ЗАЧІПАЄМО

- Джамало, зараз ви знімаєтесь у фільмі "Поліна". Про що картина? Кого ви граєте?

- Про сюжет я говорити наразі не маю права. Скажу тільки, що це фентезі. Нещодавно була на "Голодних іграх", так от "Поліна" за жанром в чомусь схожа. Є і футуризм, і певні паралелі з минулим. Роль у мене епізодична. Я фрейліна королеви, яка і прислуговує монаршій особі, і дружить з нею. Королева не хоче, щоб моя героїня з нею розмовляла, а хоче, щоб я їй співала. Тож доводиться проспівувати кожну фразу. Але на мюзикл це не перетворюється – виконання більш саркастичне, адже завжди співати у фрейліни бажання немає.

З Одрі Марней

Хоча роль маленька, але мені приємно знаходитися у компанії талановитих людей. Королеву грає французька акторка Одрі Марней. Я в захваті від таланту чарівного Елуа Альфаро Верстраетена… Знімальна група – здебільшого французи та бельгійці. Через це виникають певні складнощі. Режисер говорить французькою, оператор французькою, навіть моя гример – теж французькою… Я ж цієї мови зовсім не знаю. Але я така не одна. На майданчику лунає ще англійська, українська і російська. Словом, мовна каша.

З Елуа Альфаро Верстраетеном

- Як ви потрапили у проект? Проходили кастинг?

- Мене запросили без кастингу. Режисер картини Оліас Барко прослухав всі мої пісні, а потім зв'язався через продюсерів і спитав, чи можу я написати музику до фільму. Я відповіла, що могла б, але не так швидко, як він хоче. Втім, Оліас і зараз активно постить пісні з моєї сторінки. Можливо, одна з них і увійде до саундтреку картини.

- Встигли показати Київ іноземцям?

- Ні, вони дуже багато знімаються… Якраз сьогодні питала, чи встигли вони погуляти містом. У більшості просто не було часу. Одрі лише зайшла в кілька крамничок – я підказала їй, де можна придбати український дизайнерський одяг.

- Обговорювали з французами теракти в Парижі?

- Намагаємося цю тему не зачіпати. Спочатку було бажання розпитати, чи все у них гаразд, чи не постраждав хтось з їхніх близьких, адже у знімальній групі багато парижан. Але зрештою вирішила нічого не говорити. Знаю по собі: про Крим мене і досі розпитує ледь не кожен другий, і це не надто приємно.

САНІН ХОЧЕ ЗНЯТИ МЕНІ МУЗИЧНЕ КІНО

- Минулого року фільм "Поводир", в якому ви зіграли одну з головних ролей, висували на "Оскар". А цього року український фільм висунути не вдалося. Що думаєте з цього приводу?

- Жахлива ситуація. В Україні зараз знімається багато чого цікавого… Нещодавно я зустріла режисера фільму "Брати". Я ще не встигла подивитися цей фільм, але я вірю експертній думці. Критики кажуть, що фільм вийшов доволі гарним. А режисеру картини доводиться часто чути, мовляв, таке кіно "не на часі". Нібито воно показує негативні сторони українців.

Кадр з фільму "Поводир"

- Взагалі-то "Брати" – драма загальнолюдська, а не національна…

- Загальнолюдська не всім підходить. Але ж такий підхід - це якась утопія. Популяризувати лише картини, які показують, що українці круті, мені здається, невірний шлях. Кіно повинно бути, в першу чергу, про справжніх людей з їхніми справжніми переживаннями.

- Ви обговорювали ситуацію навколо "Оскара" з Лесем Саніним?

- Ми мало спілкуємося після "Поводиря". Впродовж року бачилися кілька разів. Він мене вітав з виходом нового альбому, але про ситуацію з українським кіно не говорили. Єдине, що коли він мене бачить, завжди каже: "Треба тобі зняти музичне кіно". Я, звісно ж, посміхаюся.

НА РАДІО ЗАКЛИКАЮТЬ РОБИТИ ПОП-МУЗИКУ

- У вашому новому альбомі "Подих" є кілька композицій у колаборації з іншими артистами. Хто ініціював співпрацю?

- Хлопці з The Erised подзвонили мені і сказали, що хочуть записати спільну пісню. Запропонували зустрітися, поговорити. Пісня вийшла на одному диханні. Хлопці написали партії гітар, барабанів. Текст Drifting Apart у голові виник моментально, і вийшло дуже круто. Наразі я взагалі намагаюся писати пісні на початковій емоції… Раніше, бувало, працюєш над треком, витягуєш його – а в альбомі він виходить гіршим за початкову версію.

- А пісню "Більше" ви записали разом з Романом Череновим (виступає під псевдонімом Morphom – ред.)…

- З цією композицією ситуація вийшла нестандартна. Рома зразу надіслав мені у "Фейсбук" канву композиції. Там були барабани, аранжування, тільки форма була інакшою: танцювальною, а не пісенною. Запитав, може, я знаю, як її вдосконалити. У мене ж в блокноті була записана фраза "Я тримала руки і дивилась так, ніби хочу тобі сказати. Хвилювалась наче страшно". Я її просто записала і забула. Коли ж почула цю музику, відкрила блокнот і зрозуміла, що текст ідеально пасуватиме. Так з'явились слова і вокальна мелодика. Я вперше так легко впустила нових людей в свою музику, але мені здається, всі експерименти абсолютно вдалися.

- Ваші останні платівки все далі від поп-музики. Мабуть, з ними складніше пробиватися? Наприклад, на радіо…

- Я завжди співала інтелектуальний поп і з ним завжди було складніше. Щоб ви розуміли, навіть пісні "Заплуталась" не було на радіо з незрозумілих мені причин. Мене дуже мало в ефірах. Засмучує, що так відбувається в моїй власній країні, яку я дуже люблю.

Всі хітмейкери жанру поп слідують вельми простій формулі – має бути пряма бочка (різновид партій ударних інструментів, коли удар у великий барабан звучить на кожну долю - ред.) і, навпаки, не повинно бути складних гармоній. Послухайте радіо, і ви її моментально зрозумієте. В моїй музиці теж пісенні форми, хоча і складніші. Це не класика і не джаз. Але це для радіо все одно в більшості випадків вважається "неформатом". Мало хто думає про те, що формат визначаємо ми самі.

Візьмемо, наприклад, Адель. Дівчина нібито співала соул, а зараз вважається, співає конкретну попсу. Така собі британська Алла Борисівна. Її творчість підхопили, і тепер її пісні звучать всюди. Ні про який андеґраунд вже не йдеться, хоча Адель співає в тому самому жанрі.

- Що зазвичай кажуть на радіо, коли відмовляються брати пісні в ротацію?

- Іноді говорять доволі чітко: "Приходьте, коли Джамала почне робити поп-музику".

ДЕЯКІ ЛЮДИ ПІЗНАЮТЬ В "НЕАНДАРТАЛЬЦЯХ" СЕБЕ

- Пісня "Неандертальці" з вашого нового альбому написана на вірші Ліни Костенко. Ліна Василівна одразу дала згоду?

- Я написала їй листа, що пісня вже готова, і попросила у неї дозвіл на використання віршів. Отримала дуже теплу відповідь: "Буду мати за честь. Для вас, Джамалочко, що завгодно". Було дуже приємно. Тож пісня "Неандертальці" увійшла в альбом на законних правах.

- Композиція їй сподобалася?

- Цього я ще не знаю. Все збираюся у неї про це спитати. Але декілька радіостанцій у Львові казали мені, що серед моїх пісень "Неандертальці" у них на першому місці за запитами слухачів. Це я відчула ще під час концерту у місті. Коли почала її співати, зал дуже емоційно мене підтримав. Виявилось, пісню дуже люблять. І це надзвичайно приємно, адже немає нічого кращого, ніж гумор та сарказм з приводу власних недоліків. Люди розуміють про кого я співаю: "але душа ще з дерева не злізла". Такі персони є серед нас.

- Коли вибрали цей вірш, думали про когось конкретно?

- Я не переходжу на особистості. Але такі люди справді існують. Деякі навіть образились на цю пісню. Один хлопець, явно не в собі, написав, що я образила своєю піснею патріотів. Мабуть впізнав у віршах себе. Адже очевидно, що ніяких патріотів я в цій пісні не ображаю, і нічого такого там немає.

- Ваша пісня "Иные" стала частиною саундтреку до одноіменного російського серіалу…

- Над цим серіалом працювали спеціалісти з України, яким до вподоби моя музика. Їм сподобалась пісня "Иные", вони взяли її в саундтрек. Мене це трохи здивувало, адже герої серіалу – люди, які побували у Космосі і повернулися з надприродними здібностями. Але я писала не про прибульців, а про звичайних людей. Людей, які несуть світло і мислять інакше. Я їх бачу, і я в них вірю.

- Під час нашого попереднього інтерв’ю ви говорили, що збираєтеся в міні-тур у США. Гастролі відбулися?

- Поки ні, але переговори продовжуються. Вся складність в тому, що я не хочу їхати без своїх музикантів, а їх, разом зі звукорежисером, 11 осіб. Тож дорога виходить надто дорогою. З іншого боку, я не естрадна співачка, аби просто вийти з мікрофоном і заспівати під "мінус". Коли я співала на заході радіостанції "Аристократи", говорила з жінкою із Чикаго. Вона одна з організаторів, любить мою музику і мріє зробити мій концерт у місті. Каже, у мене цікавий бекграунд, як у особистості. Вона пропонувала, аби я летіла одна, а виступала разом з чикагськими музикантами. Зараз думаємо над цим.

ПРО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ КРИМСЬКИХ ТАТАР В УКРАЇНІ ГОВОРЯТЬ МАЛО

- Як ви ставитеся до блокади Криму? Підтримуєте її?

- Я б не хотіла це коментувати. Як би дивно це не звучало, у мене не сформувалося позиції з цього приводу. Знаю тільки, що три дні не спілкувалася з мамою – немає ані мобільного зв’язку, ані Інтернету, ані світла. Все це дуже складно.

- Але і даній ситуації ви співчуваєте кримчанам, чи…?

- Звичайно, я співчуваю, я ж у здоровому глузді Я не можу радіти, коли іншим людям погано.

- Немало людей стверджує, що кримчани на це заслужили…

- Так не можна говорити. Це неправильно. Не можна всіх людей мішати в одну купу. От ми живемо в Києві, але це не означає, що тут усі патріоти. І в Криму, і навіть в Москві є люди, які вболівають за Україну. І я особисто знаю таких людей. Але вони бояться. І для людини це нормально – боятися за своє життя. Боятися сісти у в’язницю, залишити свою родину без їжі, дітей - без можливості продовжувати освіту.

- Може, це ви перебільшуєте?

- Я знаю конкретні приклади гонінь кримських татар. До людей приходять, роблять попередження. "Ваш син у Києві постійно постить і пише щось антиросійське, за це ми вас позбавляємо пенсії". Тобто, абсолютно конкретні погрози. В Україні про це мало говорять. Це наразі непопулярна тема.

- І що, справа заходить далі погроз?

- Наприклад, один випадок мені розповів знайомий, ім'я якого не хочу називати. Їхав хлопець на роботу в маршрутці. Там щось говорили про політику, і він висловив свою думку. Додому він не повернувся. Розумієте, прямо якісь 1930-ті роки.

Кримчани стверджують, що стукацтво зараз на найвищому рівні. Тож щось коментувати, постити, говорити дуже небезпечно. Коли вони приїжджають в Київ, просто видихають... Тож ми не в праві когось судити, називати людей недопатріотами. Ви там не були і не знаєте, що вони там переживають.

В КРИМУ НЕ БУЛА ПІВТОРА РОКИ

- Але ж якась опозиція збереглася… Певно, є і культурницькі зустрічі

- Такого дуже мало. Практично всі пішли в підпілля. Адже там більше трьох осіб – це вже мітинг. Вони (російські силовики – ред.) заходять в мечеті, сидять, спостерігають. Слухають, хто що каже. Вони знають, в храмі можна помолитися, а потім розпитати один одного, як справи. Люди у них є всюди, і це дуже тривожно. Я навіть зараз це вам кажу, думаєте, я не хвилююсь? Мої батьки там знаходяться постійно, вони там живуть. У мене там дідусь, йому дуже багато років.

З батьком

З представниками Меджилісу

- Чому хоча б його не забрати до Києва?

- Дідусь не поїде. По-перше, там похована бабуся... По-друге, це його земля, він так довго повертався, роками вирощував сад майже на голому камінні. Як можна все це покинути у 80 років? Це навіть не розглядається як варіант.

- Вам вдається їздити до рідних?

- В Криму не була рівно півтора року. З дідусем говоримо лише через тата по телефону. А з татом останнього разу спілкувалася у Львові, десь три тижні назад. З мамою – по скайпу і по телефону. Можливо, вона приїде на київський концерт.

- Минулого року ви запрошували на київський концерт переселенців. Плануєте запросити їх на цьогорічний концерт?

- Цього разу не планую, адже не маю такої можливості. Минулого разу був зал на 7 тис. Глядачів з великою стоячою фан-зоною, а зараз лише на 1,5 тис і з конкретними місцями.

- Спілкуючись з переселенцями, траплялося зустрічати друзів дитинства? Відновлювати стосунки з людьми?

- Таких історій не було. Я переїхала з Малоріченського до Сімферополя у 14 років, а в 17 вже жила у Києві. По суті, з дитинства у мене залишилося дві подруги – Сабіна та Ельмаз. З Ельмаз ми знімали квартиру у Києві, а потім вона переїхала у Запоріжжя. Словом, у мене дуже вузьке коло друзів, які були зі мною і там, і тут.