Чому відкрити полякам очі на їхніх "націоналістичних демонів" має Порошенко

Вчора в Варшаві п'яний 22-річний поляк побив українську пару. Просто за те, що вона йшла собі і розмовляла українською. Причому не просто побив – можна було б списати все на алкоголь, яким був залитий цей неадекватний молодик, - а ще й застосував балончик з газом. Навряд чи в польській столиці аж настільки страшна криміногенна ситуація, що доводиться отак ходити з газовими балончиками. Тож можна припустити, що балончик виявився в руках п'яного поляка не випадково.

А у вересні минулого року в варшавському трамваї розбили голову професору тамтешнього університету, поляку – за те, що він розмовляв з німецьким колегою його мовою. І це тільки два, можливо, найяскравіших приклади того, як в польському суспільстві розбудили "сплячих демонів". У випадку з професором сам потерпілий тоді розповів, що нападник не був ніяким "професійним націоналістом": "Напад скоріше був "здоровою реакцією" накрученого пролетаріату. Він чує німецьку мову, адреналін бʼє йому в голову, і справа закінчується тим, що мені треба накладати шви".

Що відбувається в нинішній, "качинській" Польщі, вже говорено-переговорено. Не будемо повторюватися, просто констатуємо факт – "вікно Овертона" змістилося таким чином, що подібні речі не те щоб стали прийнятними, але вочевидь перестали бути неможливими. І з цим українській владі треба щось робити. Треба хоча б тому, що в Польщі живе і працює все більше громадян України. Але що ховається за цим займенником "щось"? І з ким співпрацювати Україні у цьому непростому питанні?

Відповідь нібито очевидна – з місцевою владою. Але тут є одна проблема. Справа в тому, що це саме влада своїми діями розбудила цих "сплячих демонів". Звісно, певні націоналістичні настрої в польському суспільстві були завжди – так само, як на Росії фільм "Брат-2" із його антиукраїнськими посилами з'явився тоді, коли Володимир Путін ще тільки йшов до влади. Але якраз тому, що, прийшовши до влади, Путін ці настрої вловив і зіграв на них, маємо у підсумку те, що маємо. Так само і в Польщі – ці поляки, які б'ють українців за українську мову чи своїх же земляків за німецьку, вони не взялися нізвідки. Їх не привезли з еміграції чи не скинули з літаючої тарілки. Вони завжди там жили. Але раніше голови професорам не розбивали. А тепер розбивають. Бо саме влада своїми антиукраїнськими діями (і потуранням таких – згадайте зруйновані українські пам'ятники на території Польщі за останні кілька років) їх до цього провокує. Або принаймні демонструє їм простий і зрозумілий, як у фільмі "Волинь", образ ворога.

Тому співпрацювати з нинішньою польською владою, звісно, можна і треба – але покладати на це великі надії… Тоді що ж робити?

В теорії "вікна Овертона" є одна цікава річ. Вона стверджує, що зміщення цього вікна можливостей відбувається не через бажання чи намагання політиків, а завдяки самому суспільству. Тобто саме суспільство визначає, що є прийнятним, а що виходить за рамки цього вікна. Тому саме на польське суспільство і треба зробити ставку.

Яким чином? Варіантів може бути безліч. Ну, от, наприклад, уявіть собі таку ситуацію. Прикордонний пункт у Львівській області (чи в самому Львові, на території аеропорту). Український прикордонник перевіряє документи чергового польського туриста, що повертається додому. Перевіряє, водночас ввічливо і турботливо перепитуючи – як йому відпочивалося/мандрувалося Україною, чи не мав(-ла) пан(-і) якихось проблем, особливо у зв'язку із своєю національністю і мовою. "Ні, що ви", - відповідає задоволена польська пара, вже готуючись зайняти свої місця на борту літака, що попрямує за маршрутом "Львів – Вроцлав". А прикордонник, переконавшись, що все у гостей нашої країни в порядку – пропонує їм невеличкий буклетик. В якому описуються згадані мною на початку статті випадки. І не тільки вони. Мовляв, на все добре шановному панству, та все ж поцікавтесь, поки будете летіти додому – чи ж так само в Польщі ставляться до українців, як ставилися в Україні до вас.

Мені здається, що саме така форма взаємодії – напряму із суспільством, використовуючи різні засоби – може стати успішною. Та й правило "чини з іншими так, як хотів, щоб чинили з тобою" ніхто не відміняв. А туристів з Польщі як мінімум в Західній Україні немало. А буде в і Східній, за умови нормального транспортного сполучення. Мені довелося зустрітися з поляками аж на Кавказі, біля монастиря Джварі. А Хортиця чи Чорне море – це іще ближчі і, напевно, відоміші місця. То чому б не зіграти на взаємній ввічливості? Не треба ніяких братських народів, цю радянську байку давайте залишимо померлому совку. Але налагодити нормальні, адекватні і безконфліктні стосунки на рівні суспільств – конче необхідно.

А там, дивись, і "українізоване" суспільство посуне "Право і справедливість", яка дещо загралася у підбурювання націоналістичних настроїв.