Чому в Україні варто заборонити Діда Мороза

Як зазначає Depo.ua, російські ЗМІ розганяють хвилю: мовляв, наразі Дід Мороз в Україні – персона нон-грата. Між рядками читається: от уже ж негідники, замахнулися на сакральне. Хоча що в радянському дядьку такого вже сакрального, сказати важко.

Персонаж з’явився у СРСР в 1930-х роках. Коли у більшості цивілізованих країн подарунки дарував Святий Миколай, радянські керманичі вирішили подражнити  церкву і ввели дуже схожого діда, але язичницького. Дідок без роду, племені, а головне, релігійних історій у біографії мав приходити у Новий Рік і, за прикладом християнського "побратима", роздавати дітям подарунки. Як пишуть етнографи, аби створити не надто оригінальний образ, покопалися у слов’янській міфології – у схожий манер описувалися численні боги стужі і морозу. Жоден з яких, до речі, добрим серцем похвалитися не міг. Наприклад, Зимник – стариган з білим волоссям, сивою бородою і залізною булавою у руках – наводив страх на людей, адже вів за собою люті морози. А бос морозів Карачун взагалі був аналогом грецького Аїда, себто – бога смерті.

Задобрити лихого діда спробували ще в Російській імперії, коли Володимир Одоєвський опублікував казку "Мороз Іванович". За сюжетом, дід був жорстким, але справедливим  - на кшталт Віллі Вонка з "Чарлі і шоколадна фабрика".  Себто, дітям, які навідалися в гості, був готовий щось подарувати, але за умови, якщо ті будуть добрими і працьовитими.

Отже, за сталінських часів кілька образів зліпили воєдино, а за кілька років уже в кожній другій родині дітям розповідали про подарунки від Діда Мороза на Новий рік. В тоталітарній країні були раді і такому діду, адже до цього навіть саме свято було заборонене.

Залиплу у свідомості радянську легенду росіяни та й деякі українці намагаються видати за щось непорушне і вічне. Щось таке, без чого зимні свята – депресивна холодна пора. "Ну як, як можна позбавити дітей казки?" - обурюються у соцмережах, навіть не розібравшись в тому, що ніхто нікого забороняти не збирається. Обурюються гучно, але при цьому логіки не тримаються.

Адже навряд чи сучасні діти відчувають настільки сильний пієтет перед радянським дідом, як їхні батьки, що виросли на нечисельних народних казках – без Фродо, Гаррі Поттера і навіть Принца Каспіана з Нарнії. А якщо хтось з маленьких українців щось таке і відчуває – то виключно стараннями батьків, які так бояться розпрощатися з радянськими атавізмами, що нав’язують їх наступним поколінням.

Здається, прийняти іншого казкового діда – майже те саме, що вивчити іншу назву декомунізованого міста.  Прийняти з розумінням, що  такими діями ми  не відмовляємося від минулого, а повертаємося до нього.

Втім,  на практиці не все так однозначно. Український Святий Миколай роздає подарунки 19 січня. І потім, на Новий рік, за стереотипом, має знову з’явитися дід із торбиною, цього разу вже світський. Вже зараз, коли казкових дідів залишається двоє – в головах дітей з’являється плутанина. Вгледівши бородатого старигана на вулиці міста, малюки не здатні вгадати, хто саме перед ними. І доводиться батькам шурхати мізками і строчити казки, що добрі діди живуть в сусідніх лісах, але посварилися, от і носять подарунки поодинці.

В багатьох західних країнах все  простіше: подарунки вручає Санта-Клаус (Святий Миколай на західний манер – ред.) на Різдво. Тобто, жодних роздвоєнь немає.  

В Україні ж такий варіант маловірогідний. Надто вже культивується свято Нового Року, в тому числі, з боку держави. Саме на Новий Рік головні святкові події і аж два вихідні. Та й українські церковники не поспішають переносити Різдво на 25 грудня. Тож виключити зі сталої схеми Діда Мороза проблематично.

Адже частина українців неодмінно розгнівається: як то можна, позбавити дітей частини подарунків…

І можна погодитися, що любов до Діда Мороза тісно пов’язана з ностальгією за «совком»,  судомним хапанням за минуле, до якого так звикли і яке так хочеться лишити позаду. Хай у самому персонажі немає крамоли, асоціативний ряд у нього радянський, та й сучасний образ куди більше паралелиться зі «скрєпами», ніж з адекватним європейським суспільством.

Втім, аби вирішити суперечливу тему казкових дідів, просто заполонити вулиці міст Святими Миколаями недостатньо. Державним працівникам, включно з педагогами, варто напружити мозок, і подумати, як зробити з дідівської теми логічний ланцюжок. Наприклад, Святий Миколай може приходити на Різдво, а до цього дітлахів вітатимуть святкові ельфи, або ж власні олені святого маленькими сюрпризами привозитимуть "святковий настрій". Варіантів може бути купа, але  над ними необхідно працювати. І фраза "Що, нічого більше робити?" тут не працює. Адже в Україні є купа відомств, яких це питання стосується напряму.