Чому росіян не варто звільняти з рабства

Сьогодні відзначають Міжнародний день боротьби за скасування рабства.  Хоча завдяки численним конвенціям і роботі з суспільною думкою вдалося зменшити торгівлю людьми, з іншим підвидом рабства – рабством моральним - боротися важче.

Як не парадоксально, рабство може бути особистим вибором людини. І росіяни – яскравий тому приклад.

Росія залишається країною, де інакодумство – найстрашніший злочин.

За даними правозахисного центру "Меморіал" кількість переслідуваних з політичних причин перевищує 100 людей, а за останній рік збільшилася вдвічі. І це не рахуючи звільнення, закриті двері, зірвані концерти і ненадруковані книжки тих, хто наважився протестувати проти режиму.

В тюрмах у політв'язнів доля нелегка - так, в'язень сумління Ільдар Дадін поскаржився на побиття "правоохоронцями", за що його на півроку запроторили до одиночної камери.

Та й повернення психіатрії як методу покарання шокує. Спершу психіатричну експертизу призначили Іллі Умерову, наразі змушують її пройти кримського татарина Вадима Сирука. 

ЗАТЕ ВАШ СИН ГЕРОЙ

Хоча в країні щороку знижується ВВП, російські хлопці гинуть на Донбасі і в Сирії, рейтинг президента країни Володимира Путіна зростає. Згідно з даними "Левада-центру" в листопаді він сягнув 86%, хоча у серпні – вересні становив 82%.

Мешканців підгодовують байками про могутність країни, а родичів загиблих втішають радянським штампом "Зате ваш син герой". Так, про загиблого в Сирії морпіха Андрія Тимошенкова майже миттєво зробили мультфільм, який зібрав півмільйона переглядів на YouTube.

Любов росіян до рабства визнавали навіть їхні співвітчизники.

"Росіяни - народ, який ненавидить волю, обожнює рабство, любить кайдани на своїх руках і ногах, любить своїх кривавих деспотів", - писав публіцист Іван Шмельов, який емігрував з більшовицької Росії у Париж.

Схожої думки дотримувався і Борис Стругацький. Письменник наголошував: рабство – добровільний вибір.

"Замість того щоб хотіти щасливу справедливу країну, вони знову хочуть велику державу. І не бажають зрозуміти, що ці дві соціальні структури принципово несумісні", - дивувався Стругацький в інтерв’ю.

Додавав, що росіяни самі встановили такий порядок.

"Рабство - не кір. Рабство взагалі не хвороба. Це такий стан психіки, причому не нашої навіть психіки, а психіки тієї ледачої, недоброї, заздрісної мавпи, яка сидить усередині кожного з нас. Вона завжди знає, що їй треба: максимум халяви при мінімумі зусиль. Готовність віддати владу над собою будь-кому, хто візьме на себе відповідальність за твої справи", - стверджував письменник.

ДИКТАТОР ПОМЕР, НЕХАЙ ЖИВЕ ДИКТАТОР

Російське рабство формувалося століттями. З часів Івана Грозного диктатори не випускали народ з міцного кулака. Сам Грозний і задав канони "російського врядування"- людей саджали на кіл, четвертували, відрубали у незгідних по частині тіла, загортали у ведмежу шкуру і травили здичавілими псами. Єдиним порятунком від жорстокості було ілюзорне "зате ми не під татарами" і "Росія стала великою". Підгодовувалися тези безкінечними війнами – російські війська взяли Казань і Астрахань, провели Шведську, Ливонську і Кримську війну. Хоча після цього хан Гирей захопив і спалив Москву, немов а в Російському царстві почалися роки смути, встановлені Грозним порядки міцно зачепили ментальність росіян.

Відтоді змінювались норми цивілізованості, але росіяни завжди були маргіналами – перебували  на межі дозволеного світовою мораллю, а часто далеко за нею.  Від далеко не доброї реальності продовжують ховатися за гаслами і мілітаристськими здобутками.

Інші країни ставали то колоніями, то метрополіями, експериментували з уніями, інноваційними формаціями і вольностями, а на Росії діяв принцип "Диктатор помер, нехай живе диктатор".

І коли після розпаду СРСР встановився хаос, а значить, і ілюзія свободи, багато росіян відчули себе безпорадними перед нечеканою волею.

Якщо в багатьох звільнених від диктатури країнах влада вмовляла народ зачекати, перетерпіти заради мирного і благополучного майбутнього, на Росії знову витягли з загашнику залізний кулак . Путін став втіленням вічної мрії росіян про нового Грозного (чи то Сталіна), який прагне посадити на кіл не лише співвітчизників, а і ще пів світу.

МОЛИТВА ПРО ПУТІНА

Звичайно, на Росії є інтелектуальна еліта, яка мала б привнести в соціум нові цінності. Але, перспектива кари кремлівської зв'язує руки, а лояльних до того ж непогано годують. 

"Молю Бога, що в країні з’явилася людина, яка повернула мені мою гідність і моїй країні. Я люблю цю людину, він мій товариш. І хто мені може заборонити розповісти про мого товариша людям, які сидять по той бік екрану. Мені насрати, що про це думають ліберали", - розповідав ще у 2008 режисер Нікіта Міхалков.

Йому є за що бити чолом – лише на Міжнародний Московський фестиваль держава виділяє Міхалкову 115 млн рублів.

Це лише одна стаття – у режисера ряд бізнесів, включаючи виноробство, банківську справу, лісне господарство і видавничий бізнес. Розвивати все це під полою кремлівського плащу комфортно і безпроблемно.

Лояльних путінців запрошують на телебачення, беруть на рейтингові зіркові тусовки, тому на день народження голова Кремля отримує чимало зіркових привітань.  

Незначна ж опозиція часто виявляється занадто інтелектуальною, аби дістатися до свідомості мас. Та й одиночний пікет у країні останнім часом - найпопулярніша форма протесту.

Таким чином звільнятися з рабства не хочуть, а хто не хоче – той і не звільниться.