Чим італійка в нікабі схожа на українських "русскомірцев"

В Італії оштрафували албанку (власне, "італійку албанського походження"). Оштрафували за те, що вона відмовилася зняти в публічному місці нікаб, таку собі мусульманську вуаль, що закриває все обличчя, крім очей. На 30 тисяч євро оштрафували. А могли й взагалі посадити. За одяг, нагадаю. Головний убір. В цивілізованій Європі. Уявляєте, якою буде реакція всіх цих захисників прав людини? Але насправді проблема не в італійському судді. І навіть не в цій 40-річній албанці, яка припленталася до Італії і навіть отримала паспорт громадянина цієї країни. Хоча ні, в ній теж. Але це скорше – наслідок.

…А от одна моя знайома недавно літала в Іран. І ходила там усі два тижні перебування в платку. Хоча вона ніяка не іранка, не мусульманка – звичайна собі молода українська жінка. Але. А ви б погодилися підставлятися під 75 ударів батогом? Я теж ні. А такі в Ірані закони. І, знаєте, вони мають на це повне право. Тобто – можна дискутувати на тему логічності такого правила, переконувати вербально, діяти іншими методами. Але – є такі закони. І їх треба виконувати. Бо за невиконання з тебе спитають. І як мінімум частина суспільства ці закони підтримує (інакше б їх просто не було, бо – критична маса, самі розумієте).

І навіть це не проблема. Проблема починається тоді, коли мусульмани зі своїми правилами пруться у християнський світ. (Хай навіть він і вже до біса атеїстичний в сенсі релігії, але культурно, ментально це християнська цивілізація.) І не хочуть чи то виконувати, чи навіть розуміти цього простого факту – що вони не у себе вдома. І що тут є свої правила. Які, до речі, на чомусь ґрунтуються – як теж носіння нікабу; жінку покарали не за одяг, як такий, а за те, що він порушує певні норми закону… Та навіть якщо й не ґрунтуються, тобто для тебе неочевидний цей ґрунт. Є закон. Він обов'язковий. Його треба виконувати. Крапка.

А от коли замість крапки починається вся ця катавасія – тут якраз і з'являються проблеми. Проблеми і у тих, хто їх створює, і у суспільства, яке, можливо, вже й не очікує на них. Все-таки в Європі релігійний світогляд відійшов на другий, особистісний план, і католики давним-давно не воюють з гугенотами. А шиїти з сунітами – воюють. Це так, до слова.

Проблема цієї албанської італійки в тому, що вона – не італійка. Вона не член суспільства. Бо стаючи членом суспільства ти автоматично – це навіть не потрібно пояснювати, як не потрібно пояснювати немовляті, як дихати, воно бере і робить це у перші секунди свого життя – приймаєш його правила. Або не приймаєш – і тоді не стаєш його членом. Чайнатауни, Брайтон Біч… І добре, якби такими речами усе б обмежувалося. Але ні.

Пам'ятаєте циганський погром у Бесарабії? Та сама ситуація. Цигани в Україні, власне, всюди – це мусульмани в Європі. Вони живуть в своєму світі і виносять його із собою назовні. А коли він неминуче починає конфліктувати із правилами суспільства, в якому вони перебувають – маємо те, що маємо.

І "русскій мір" в Україні – це з тієї ж опери. Я живу отак, і на суспільству, країну мені наплювати. А коли країна втерлася і "плюнула" у відповідь – почалися істерики, "Путін, ввєді войска",  "бєндеровци", візитки Яроша і таке інше. Бо ці люди не збиралися жити за законами зовнішнього світу. До 2014-го це їм сходило з рук, а потім перестало. І включилася відповідна реакція.

Буде включатися і надалі. От відвоюють Донбас, повернуть Крим. Поперейменовують міста і села (який-неякий, а маркер). Думаєте, поможе? Ні. Тому що світогляд цих людей давним-давно сформований саме так, як сформований. І вбивати у їхні голови той простий факт, що "в Україні ТРЕБА виконувати українські закони" треба буде шиферними гвіздками. В переносному, звісно ж, смислі – але так само тяжко і непросто. Он "улюблена людина" депутата Лещенка, молода, цивілізована, нібито європейська особа – і та заходилася в істериці від звичайного і логічного права країни і народу на захист своєї мови. То чого хотіти від людей, які з совка так і не вилізли – а якщо й вилізли, то в "русскій мір" чи "донбаський мірок".

Завдання – і влади, і суспільства, себто і країни, і держави – донести до людей цю просту, як двері, думку. "Ви живете в Італії. Тут заборонені нікаби. За порушення заборони – штраф або тюрма". Все. Більше нічого пояснювати не-по-тріб-но. Закон взагалі не пояснюють, його виконують. Поліцейський не має пояснювати, чому "руки на капот". Бо так. А хочеш дізнатися – відкриваєш відповідний кодекс і читаєш. Потім. І так, незнання не звільняє.

Жорстоко садити за нікаб в тюрму чи штрафувати на десятки тисяч? Можливо. Але тут все дуже просто. Або людина виконує закони. Якщо не виконує – то після невеличкого покарання починає їх виконувати. Якщо невеличке покарання не діє – воно посилюється. Це ж футбол. Отримав жовту картку, не зрозумів – червона. Якщо і цього не вистачило – дискваліфікація на кілька матчів чи сезон. Або довічна.

Жорстоко буде штрафувати чи навіть садити за невиконання квот на радіо, за російську мову на роботі (якого біса народні депутати, які отримують зарплату і усі інші бонуси з бюджету України, говорять в сесійній залі російською?), за будь-що інше? Можливо. Але є прекрасний вихід – виконувати закони. Або емігрувати. Ніхто нікого силою не тримає і не тримав. Або ти виконуєш правила суспільства – і ти його складова частина, або ти не виконуєш ці правила – із відповідними наслідками. Інакше не буває. Не має бути.

Невеличкий постскриптум на релігійну тему (нею почали, нею і завершимо). Ви ніколи не задумувалися, в чому принципова різниця між двома частинами Біблії – Старим і Новим Заповітами? Так от, Старий Заповіт – це фактично, якщо не рахувати історичної частини, список правил, законів, за якими треба жити (щоб вижити). По суті, Старий Заповіт говорить про те, що Бог є закон. А Заповіт Новий – це 1 послання Йоанна 4:16. "Бог є любов". І це логічно. Навчившись виживати, жити за законом, сформувавшись як суспільство – можна переходити на наступний щабель стосунків, де керують уже не стільки закони, скільки любов. Доброта. Самопожертва. Та інші подібні чесноти.

Але для того, щоб перейти на цей щабель, треба навчитися жити в форматі "Бог є закон". Точніше, "закон є бог". А не, як говорить мій маленький син, "бо я так хочу". Він з часом переросте цю логіку – а от багато хто із нас, дорослих, таке враження, назавжди застряг у цій стадії. Тому доводиться штрафувати – за нікаб або порушення радіоквоти. Іншого шляху просто не існує.