Чи потрібні українцям російські книжки: Діалог з адептами "русского міра"

З січня 2017 року в Україні почав діяти Закон щодо заборони ввезення в країну книжок антиукраїнського змісту. Як відомо, про заборону всіх російських книжок не йдеться. Наразі постачання російської книжкової продукції в Україну призупинено. До квітня Держкомтелерадіо, як відповідальна структура, зобов'язане розробити процедури необхідні для застосування положень Закону. Тим часом, у країні палає жвава дискусія. Учасники вітчизняного літературного процесу, фахівці та експерти висловлюють свої "за" та "проти" присутності продукту з території держави-агресора в Україні та дають прогнози подальшого розвитку ситуації.

Найбільш голосно в медійному просторі звучить проросійське лобі, фронтменом якого виступає президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

Автор вирішив зібрати яскраві моменти дискусії.

Тож надамо слово одним з ініціаторів Закону, який ставить під контроль постачання книжкової продукції з території Росії.

Брати Віталій та Дмитро Капранови, власники видавництва "Зелений пес", письменники, літературознавці:

"Митна статистика багато років ведеться в кілограмах – ніхто не знає, скільки книжок і яких саме до нас ввозять. Вперше ідею поставити імпорт під контроль ми висловили ще у 2005-му за часів прем'єр-міністра Єханурова. Тоді за допомогою віце-прем'єра Кириленка було створено і завізовано проект постанови Кабміну, який поступово зменшував імпорт, щоб за 10 років, тобто у 2015-му, 80% книжок видавалося в Україні, а 20% імпортувалося. Таке поступове обмеження, на нашу думку, було б найкращим механізмом, який би дозволив національному виробнику поступово зростати. Але тоді галас проти проекту здійняли практично ті самі персонажі, що й тепер. І аргументація була такою ж: "Ви б краще…", "Цензура…", "Українські видавці не зможуть…", "Ви хочете заборонити Пушкіна…". У значній мірі, завдяки цьому галасу постанова затрималася з підписанням і лягла на стіл Єханурова в останній день його прем'єрства. Після Єханурова прийшов Табачник, який направив постанову на повторне візування, і всі міністерства наклали протилежні візи. Питання контролю імпорту знову вдалося підняти лише за віце-прем'єра Васюника, який зацікавився і відродив роботу міжвідомчої комісії з цього питання. Але Васюник був настільки зациклений на Євро, що на цьому й окошилося.

Віце-прем'єру Сичу вдалося досить швидко пояснити, що безконтрольне ввезення російських книжок призводить лише до узалежнення українського інфопростору. Насправді наша залежність від російських книжок тоді була значно більшою, ніж від російського газу. Проте Сичу не вдалося подолати спротив урядових механізмів. Він чесно у цьому зізнавався. В часи, коли міністром економіки був Данилишин, ми звернулися до нього з вимогою застосувати обмеження на ввезення російських книжок через загрозливе зростання імпорту. Нам відповіли, що це неможливо. І нарешті коли віце-прем'єром знову став Кириленко, нам вдалося знову переконати його, що контроль за імпортом книжок є потрібним, бо відсутність такого контролю зокрема лежала в підґрунті окупації Донбасу. Щоправда, за 16 років багато чого змінилося – Росія стала членом СОТ, тому механізм квот, який ми колись пропонували, було неможливо застосувати. Довелося вигадувати інші механізми. За аналогію ми взяли Держкіно, яке видає прокатні посвідчення фільмам і завдяки цьому має можливість заборонити Охлобистіна, Пореченкова, "Бригаду" та інші фільми. Власне, в процесі роботи над законопроектом стали зрозумілими позиції: російські видавці за допомогою лобістів, серед яких є навіть українські видавці, члени УАВК намагалися зберегти позиції на українському ринку. Тож, боротьба, навіть із прийняттям Закону, обіцяла бути жорсткою та тривалою", — зазначили брати.

Олександр Афонін, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів:

"Кілька разів УАВК зверталася до представників влади щодо наслідків, до яких може призвести ухвалення даного закону. Чомусь вони неохоче йдуть на контакт, залишаючись глухими до наших застережень про те, що під загрозою опиниться існування, наприклад, книжкових магазинів роздрібної торгівлі. Але найголовніше — ця ініціатива негативно позначиться на інтелектуальному і культурному рівні нації, оскільки власними силами видавнича галузь сьогодні не спроможна заповнити ніші наукової, технічної, інженерної, перекладної літератури", — апелював до думки Капранових пан Афонін напередодні прийняття Закону в листопаді 2016 року.

"В Україні три місяці буде діяти заборона на ввезення російських книжок. Радикальне рішення Держкомтелерадіо поставило книготорговців перед вибором — втрачати покупців, або свідомо займатися контрабандою!", — підкреслив президент УАВК вже в січні 2017 року зі сторінок проросійської газети "Вести". Він застеріг, що: "наслідком таких нововведень може бути швидке відкриття в Україні філій російських видавництв, які будуть оформлятися, як українські".

Афоніна "заспокоїли" брати Капранови: "Аргументи проти контролю за ввезенням книжок з країни-агресора можна розділити на кілька груп:

- "Ви хочете заборонити російську мову (культуру, кіно, музику, книжку і т.д.)" – аргумент спекулятивний, бо в законі не йдеться про мову, а лише про країну-виробника. Книжки російською мовою охочі видавці можуть друкувати в українських друкарнях – тут жодних обмежень немає і не може бути.

- "Українські видавці не зможуть забезпечити ринок" — аргумент застарів іще у 2005-му. Бо тоді, коли перспектива прийняття постанови була цілком реальною, російські видавці готувалися перенести друк своїх книжок до українських друкарень. Для цього у них і тоді, і тепер є можливості. А сьогодні українські видавці вже стали на ноги, і навіть без російських конкурентів здатні видавати потрібні в Україні книжки.

- "Постраждає імпорт наукових та рідкісних видань, які невигідно друкувати в Україні" — тим, хто застосовує цей аргумент, варто поцікавитися, а які видання зараз потоком плинуть через кордон – наукові? мистецькі? – дзуськи! Передусім це масова книжка. Видання обмеженого попиту займають у цьому потоці долі відсотка. І для їхнього ввезення залишаються можливості після 1 квітня, адже закон не забороняє ввозити книжки з Росії, а лише впорядковує цей процес і ставить під контроль", — підсумували брати.

Точку зору президента УАВК Олександра Афоніна підтримав видавець Іван Степурін (видавництво "Самміт-книга"):

"Заборонні дії можуть призвести до того, що з полиць книжкових магазинів зникнуть і видання популярних російських письменників! У той час, коли наш читач і так патріотично та морально налаштований, нам кажуть, що необхідно запровадити якісь заборонні заходи, чим займатимуться, я думаю, якісь недосвідчені люди, які зате знають, що "потрібно" читати українцям, а що "не потрібно" читати", — сказав видавець.

Степуріну підспівав Афонін: "Видавці не можуть купити видання за кордоном для перекладу українською мовою, тому що це дороге задоволення. В державі ніхто про це не думає...", "Це вигідно, напевно, тим, хто просував Закон, проти якого ми виступали, пропонували реальні, легальні механізми, як це зробити, але наші пропозиції були проігноровані. Я думаю, що книжкова торгівля, 50-60% якої займають книжки російського виробництва, буде потихеньку стагнувати. Процвітати будуть ринки, які продають піратську контрабандну продукцію, тобто, легальна торгівля буде згортатися", — передбачив президент УАВК.

Але, Капранови наполягали: "Людям, які говорять про те, що знищено школу українського перекладу, радимо відвідати книжкові виставки і на власні очі побачити бум перекладної літератури – нон-фікшн, художньої, підліткової. А потім щиро запитати себе, чи якість російських перекладів така вже неймовірна?", — констатували вони.

З братами погодився видавець Богдан Будний, директор та головний редактор видавництва "Навчальна книга Богдан", засновник книготорговельної мережі "Дім книги":

"В Україні є давня та професійна перекладацька школа. Важливо, що останнім часом підтягнулося багато молодих перекладачів. Кількість перекладів щороку зростає. Браку немає. Ситуація тільки підштовхне розвиток перекладацької справи. Переклади, які роблять у нашому видавництві, я вважаю професійними. Ми перекладаємо з англійської, французької, німецької, шведської, італійської, перської, данської та польської мов. Зараз з польської ми перекладаємо та видаємо п'ятитомник Лема. Взагалі працюємо з великим пластом цікавих польських авторів. Йдеться і про роман "Українка" польської письменниці Барбари Космовської. З англійської переклали "Гіперіон" Дена Сіммонса та "Хроніки Амбера" Роджера Желязни. Ще працюємо із творами Рея Бредбері, вийшло вже чотири книжки в двох томах. Цього року чекаємо ще на декілька новинок. Зі шведської переклали дитячі книжки Свена Нордквіста. З французької перекладаємо серію дитячих книг видавництва "Флеруж". До речі, з перекладною літературою сьогодні працює багато вітчизняних видавництв, в тому числі "КСД", "ВСЛ", "Наш формат", "КМ-Букс", "Ранок"", — додав Будний.

В одному зі своїх інтерв'ю схожу думку висловив і видавець, поет, письменник, лауреат Шевченківської премії Іван Малкович:

"Зараз в Україні почали більше купувати іноземних прав, почалася справжня боротьба, і це мені дуже подобається. Оскільки російських книжок трохи менше заходить тепер до нас – вони завжди заїжджали сюди дуже ліво, і дуже сіро – а зараз трошки це прикрили, хоча воно і далі присутнє. Однак суттєво збільшився попит на українську книжку, більше стали видавати українських книжок, більше письменників можуть покладатися на те, що вони можуть заробляти гроші своїм письменницьким талантом. На книжкові фабрики перед Новим роком неможливо було пробитися. Доходить до того, що за півтора-два місяці треба замовляти друк книжки, наша поліграфія вже не справляється з запитами видавців. І це вперше за 25 років, що я займаюся "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГОЮ", такий ажіотаж, це дуже відрадний факт", — сказав Малкович.

- "Якщо у двох-трьох видавництв є спонсори, які, маючи офшори, отримують гроші, то це не означає, що всі інші зможуть швидко піднятися і терміново наростити літературу в тих галузях, які в українському книговидавництві зараз відсутні — технічну, технологічну, бізнесову, наукову літературу, підручники для вищої школи ", — не вгамовувався зі сторінок газети "Вести" Олександр Афонін.

Афоніну вторив Степурін: "Ми втратимо в асортименті саме технічної, перекладної класики, наприклад альбомів світового мистецтва. Чому втратимо? Тому що відчуваємо, вибір тих осіб, які будуть визначати, яка ж література має бути доступна українському читачеві, може затягнутися, формалізуватися, з'являться бюрократичні бар'єри. Вважаємо, що весь імпорт може зупинитися, й на досить довго", — підсумував видавець в інтерв'ю "Кореспонденту".

Версію походження проблеми з підручниками для вишів розбиває Богдан Будний: "Проблема літератури для вишів не залежить від зменшення імпорту книжок з Росії. Вона існує не тільки в Україні, але й за кордоном, в тому числі на Росії та в Польщі. Кількість паперових видань для вишів зменшується, адже студенти мають можливість "скачувати" необхідні книги з Інтернету. Їм простіше та вигідніше користуватися електронними виданнями, написаними різними мовами. При цьому, друковані підручники видавництва роблять на замовлення вишів малими накладами, 300 - 500 примірників. Що економічно не вигідно", — зазначив видавець.

З позицією Будного погодився Андрій Кокотюха — український письменник, журналіст:

"Логіка противників контролю в Україні книг, виданих на Росії, впирається в невеликий та не надто структурований український книжковий ринок. Але це означає, що книжковий ринок треба розвивати за рахунок наповнення книгами, яких дотепер справді не вистачало. Зокрема, нарікали на брак спеціалізованої навчальної літератури. Але чому її треба завозити з Росії і чому вона має бути неодмінно російського авторства? Можна і треба робити переклади в Україні й видавати ці книги тут. Гаразд, бракує відповідної української термінології. Та навряд чи хтось заперечить, якщо ці книги на даному етапі будуть перекладатися і видаватися в Україні російською. Важливіше, що в Україні обмежать російській товар. Бо російську мову у нас ніхто не зможе реально обмежити ще років сто", — підсумував письменник.

Афонін прогнозував що: "Весна і весь 2017-й рік ознаменується певним колапсом для української книжкової торгівлі, адже, за його інформацією, книгарні не зможуть зводити кінці з кінцями лише за рахунок продажу виданих в Україні книжок", — сказав він.

Йому заперечив Будний: "Наша мережа книгарень "Дім книги" є доволі потужною, адже нараховує 20 об'єктів. Найменший з них займає площу 30 кв. м. Найбільший — 300 кв. м. "Дім книги" браку книжок у зв'язку із обмеженням їх постачання з Росії не відчуває і не відчуватиме й надалі, адже ми торгуємо переважно книжками українських видавців. І це 90 відсотків! Уся продукція, що потрапляє у продаж, легальна. Ми співпрацюємо з десятками вітчизняних постачальників та регулярно розраховуємось за реалізований товар. Проблема книгарень пов'язана, здебільшого, з проблемою людей купляти книги. Але, якщо усе буде добре в економіці, ми плануємо відкрити ще декілька нових об'єктів", — додав видавець.

Подібну точку зору висловив і Дмитро Висовень, керівник Національної мережі книгарень "Буква":

"Наша мережа представлена книгарнями в усіх регіонах України. Починаючи з 2014 року ми відчуваємо стабільний та серйозний зріст попиту на книжки українською мовою. Спочатку доля книжок, виданих українською, в наших книгарнях складала приблизно 15-30%, зараз маємо показник у 40-60%. І я можу впевнено зазначити, що од кінця 2017-го доля книжок українською складатиме 60-75%. Пояснити апокаліптичні заяви, пов'язані з природнім скороченням російськомовного контенту в Україні я можу тільки лобіюванням російських інтересів з особистих корисливих або політичних міркувань", — зазначив Висовень.

Юрій Володарський, літературний критик:

"А навіщо нам книги з Росії? Ми будемо самі друкувати наших російськомовних авторів. А потім ті ж самі люди іншою рукою унеможливлюють російськомовне книговидання в Україні. Ці речі вражають. Тоненькі струмочки контрабанди, які наповнять Петрівку! При цьому зростатимуть ціни на книги, відбуватиметься закриття книжкових магазинів. Ми можемо тільки припускати, а як воно буде насправді ми побачимо за кілька місяців. За умови збереження статус-кво я думаю, що результати будуть разючими!", — засмутився критик.

Володарському заперечив Висовень: "Наша мережа цього року плануєвідкриття не менше п'яти нових книжкових магазинів. В наш час торгівля книжками вимагає серйозного та фахового підходу. Згасання базарної торгівлі книжками є ознакою того, що ринок стає більш цивілізованим та професійним. Щодо контрабандної та контрафактної продукції, скажу наступне — це питання взаємодії чесних підприємців та правоохоронних органів. Я не бачу проблем в її налагодженні", — зазначив керівник "Букви".

Письменник Кокотюха констатував: "Прихильники ліберального ставлення до певних сегментів, яких немає в нас, але які пропонують російські видавці, роблять неможливим розвиток таких сегментів на вітчизняному ринку в середньостроковій перспективі. Це все одно, що, маючи власний оборонпром, вперто вимагати, аби нам дали зброю чужого виробництва. Причому у даному разі ситуація гірша, бо слово-зброю купуватимемо в агресора. З чим я готовий погодитися, так це з експортом актуальної перекладної белетристики. Шведські чи французькі детективи росіяни перекладають активніше, але зміст цих книжок не загрожує національній безпеці України. А ось на що треба накласти сувору заборону, так це на всі книги всіх російських авторів. Тим більше сучасних, які про що б не писали, пишуть про "русскій мір", — додав Андрій.

Врешті, брати Капранови підсумували: "Отже на поверхню критики завжди вилазить спекулятивне підґрунтя. Ми добре знаємо тих, хто сьогодні відстоює інтереси країни-агресора у книжковому бізнесі. Ці люди не є чимось новим для України. Таких людей на Західній Україні називали "стрибками" (від "істрєбітєльний батальйон") – тими, хто прикриваючись високими фразами про дружбу народів, нищив українців, українську культуру та економіку, хто вірою і правдою служив Сталіну, Хрущову, Брeжнєву, а тепер Путіну. Все це вже було. Війна сьогодні робить очевидним те, про що десять років тому більшість не думала. Ми нарешті розуміємо, що незалежна держава повинна мати незалежний інформаційний простір, інакше її окупують. Ми розуміємо, що національний культурний продукт – це окрема цінність, яку треба захищати та розвивати ", — зазначили Капранови.

P.S. При підготовці матеріалу, автор використав позиції — реперні точки — цитати на користь захисту російської книги в Україні експертів Олександра Афоніна, Івана Степуріна та Юрія Володарського. Позиції Віталія та Дмитра Капранових, Богдана Будного, Андрія Кокотюхи та Дмитра Висовня були отримані в режимі інтерв'ю. Цитата Івана Малковича була використана зі ЗМІ.