Бунт волонтерів: чому вони більше не хочуть допомагати всім бійцям

Журналісти depo.ua поспілкувалися з відомими волонтерами, щоб дізнатися, чому волонтери вирішили змінити напрямок діяльності і чим вони займатимуться надалі.

Цей пост влучно ілюструє відносини між волонтерами та бійцями АТО. За майже два роки війни абсолютною нормою стало те, що перші кидаються допомагати другим, щойно почувши про їхні потреби. 

Збирають на фронт, купують приціли, планшети, тепловізори, привозять харчі та воюють із командуванням, яке постійно щось не видає-не додає. Пам'ятаєте вислів "якщо українського волонтера вранці попросити про ядерну бомбу, то ввечері буде бомба, концерт і бутербродики".

Волонтери вдягли-взули першу хвилю мобілізованих. Другу, четверту… Коли напередодні зими почали вдягати п'яту, вже відчувалося роздратування: куди поділися теплий зимовий одяг та взуття? Чому волонтерські берці продаюься на ринках а дорога термобілизна тупо спалюється замість того, щоб бути випраною?

Чому буржуйки, які робили-привозили авральними темпами, порозкидані де інде і треба просити умільців робити нові? Та й врешті, чому із кожним питанням бійці звертаються до волонтерів, а не з рапортами до свого командування?

Після появи інформації про те, що контрактникам ЗСУ підвищили мінімальну зарплатню до 7 тисяч гривень, а на передовій - до десяти з половиною, українські волонтери один за одним почали заявляти, що згортають діяльність за багатьма напрямками. Мовляв, тепер вже бійці можуть самі купувати собі білизну та побутові дрібниці, налагоджувати комунікацію із складами, тиловиками, командирами, а гіперопіка військових тільки дезорганізує.

Звісно, невдячними свинюками, що здають форму на базар, а потім просять привезти ще комплект, чи обмінюють харчі на горілку, стали далеко не всі. І ми навмисно не вказуватимемо бригади і батальйони, де є такі вояки, щоб не ганьбити увесь підрозділ.

Але нажаль така денденціє є.

Це допис відомого волонтера, родом з Донецька. Тимофій був одним з перших, хто вголос заявив, що волонтери втомилися від нахабства та невдячності. Допис великий, з лайкою, але його варто прочитати, щоб зрозуміти ситуацію із сучасним військовим волонтерством в Україні.

І от ще кілька постів від відомих волонтерів. Із гіркотою, злістю, образою люди, які вже два роки не знають спокою та останні свої гроші дістають, щоб заправити машину в АТО, заявили, що так більше не можна.

Керівник ГО "Дружина України" Юлія Євдокимова, Київ

Волонтер Олена Коваленко, Сміла

Волонтер Юлія Матвієнко, Запоріжжя

Волонтер Анатолій Опанасюк, він же "Атолік", Київ

Автор останнього допису Анатолій Опанасюк розповів журналісту depo.ua, чому прийняв таке рішення.

"Останньої краплі не було, просто рішення прийшло, під час поїздок. З харчуванням у бійців більш менш нормально. Форма є, нехай і не найкраща. Суттєво підняли зарплату - серед тих, хто допомагає, така далеко не у всіх є", - розоповідає він. - Я не бачу сенсу в поїздках аби приїхати і роздати тим, хто попадеться. Тому, коли до мене звертаються бійці зараз за формою і т.д., я пропоную тільки допомогти знайти подешевше, можу привезти, відправити. Але купувати будуть вони самі".

Волонтер пояснює, що не згортатиме свою діяльність, а змінюватиме напрямки. Більше допомоги отримуватимуть діти в зоні бойових дій, а стосовно бійців, Анатолій планує налагодити комунікацію із тиловими службами Міноборони.

"Мета - зменшити навантаження на людей і добитися того, щоб бійці по максимуму отримували те, що зобов'язана видавати їм держава. Служба тилу в більшості випадків здатна закривати потреби бійців. Питання тільки в бажанні командирів підрозділів подавати заявки і в швидкості їх виконання. У цих питаннях часто є провали, і ми постараємося допомагати. Виявляти проблеми, стежити, щоб заявки подавалися і щоб доходили до фахівців за напрямом".

Харчі ж Анатолій возитиме тільки за необхідністю, наприклад, коли виникають перебої із харчуванням при ротаціях або немає можливості дістатися до магазину та щось купити.

Дмитро Удовицький

Волонтер з Миколаєва Дмитро Удовицький наголошує: інколи бійці "голі-босі" через власні лінощі.

"Ось нещодавно бійці 36-й Бригади скаржилися, що їм не видали нові "талановські" берці і вони ходять в літніх. У морози. В цьому випадку робота волонтера - розібратися хто не видав, чому, чи писалися заявки, взяти заявку і з'ясувати її долю в Офісі Реформ МО. Але замість того, щоб писати заявку, деякі військовослужбовці саботують виконання прямих обов'язків, тому що це ж треба заповняти папірці, прихід-витрата, а можна просто попросити у волонтерів. Між тим, заявку дуже просто зробити, технологія відпрацьована. Для проштовхування заявки достатньо її фотки на телефон. Тобто справа не в тому, що це складно. Військові просто лінуються. А деякі волонтери роздмухують паніку "голі й босі", - розповідає він.

За думкою співзасновника Союзу ветеранів антитерору (SWAT) Марії Бурдун волонтерам доречно втручатися в стосунки між штабами та військовими, коли мобілізовані ще не мають досвіду спілкування із "пострадянськими жлобами".

"Зараз це вже не добровольці, які готові були зубами розривати ворога в капцях та без броніків. Зараз це військові, які дійсно можуть отримати хоч якесь забезпечення через рапорти. Але багато з учасників АТО ніколи не були військовими і не розуміють специфіку спілкування з командуванням, - пояснює вона. - Тому волонтери намагаються їх навчити писати рапорти та запити. До того ж, нажаль, люстрації в офіцерському складі не було і мабуть не скоро буде, тому в багатьох штабах і в забезпеченні особового складу й досі сидять пострадянські жлоби, а підшефні їм військові лишаються не укомплектованими, голодними і без належного медичного забезпечення"

Марія Бурдун

Волонтерка розповідає, що стикалася з бійцями, які "сідають на шию", але, запевняє вона, в багатьох випадках поведінка вояк залежить від командира. Тобто якщо командир таку поведінку сприймає як належне чи приймає участь в подібному , є один вихід - припинити витрачатися на таких бійців.

Стосовно того, що возити і що купляти бійцям, Дмитро Удовицький вважає, що наразі потрібно витрачатися на те, чим не може забезпечити ЗСУ. Ліки від застуди, примус, батарейки, плівку для ізоляції бліндажів, генератори.

"Вже з осені речове забезпечення достатнє для того, щоб волонтерам цими питаннями не займатися. Так, замість термобілизни, наприклад, дають просто утеплену і зрозуміло, що солдату хочеться що-небудь отримати крутіше. Досі бачу, що деякі купують флісові шапки, тому що "хлопці мерзнуть", але треба розуміти, що "мерзнуть" - це в даному випадку означає, що вони не хочуть носити вовняні шапки, які видало МО. Це не наш метод, - розповідає Дмитро. - Але при цьому ще повно завдань, які МО не може вирішувати. Деяке устаткування, побутові гаджети. Зараз наприклад, збираємо гроші на противірусні та протизапальні медикаменти. Пора року складна і зрозуміло, що без допомоги Армія не впорається".

Багато бійців погоджуються із волонтерами і пишуть, що при нинішній зарплаті просити когось щось купити нечемно

"НЕ ВБИВАЙТЕ В ЛЮДЯХ ДУХ СПІВЧУТТЯ" 

Не всі волонтери зрозуміли крик душі своїх колег. Одні сповненні обуренням і вважають, що такі дописи завдають шкоди волонтерській діяльності. Мовляв, допомоги фронту наразі і так менше, ніж раніше, а тут ще ви із своїми демотиваціями.

Інші просто вважають, що ще не час зменшувати оберти.

"Варто допомагати захисникам до перемоги, - вважає очільниця волонтерської групи "В'язані речі для воїнів" Лариса Степанушко. - Ми з самого початку вирішили, що акцентуємо увагу на тих. хто на передовій. Там немає можливості купити теплі шкарпетки. А якщо живеш в дірявому наметі - то навіть спіднє сохне дуже довго. Наші передачі, то швидше привіт з дому - теплий, душевний, домашній. Ми, як і минулого року, вкладаємо в кожну річ оберіг, записку, смаколик. Це не розбещуванням військових. Я чула чимало історій, коли, розгортаючи наші речі, хлопці плакали. Бо від них домом пахне, нагадує. Це - величезна моральна підтримка. Особливо в пору інформаційний війн, незрозумілої політики, невігласів-військових. Хлопці мають знати, кого вони боронять".

За думкою волонтерки, час змінювати пріоритети прийшов для великих громадських організацій та фондів, заснованих волонтерами.

"Хтось переключається на допомогу сім'ям атошників, їхню соціальну адаптацію, працевлаштування,проводять роз'яснювальну роботу і примушують працювати державні структури і виконувати свої функції. Щоб зосередитися на крупних проектах - треба мати розуміння, куди рухатися і що конкретно робити. Тому ми робимо свою маленьку справу. Йде війна, ми - подаємо патрони", - каже Лариса.

... Від того часу, як соцмережі вибухнули десятками сердитих волонтерських постів пройшло вже майже два тижні.

Тім Златкін зібрався у сектор "М" із вантажем передач бійцям від побратимів і паралельно збирає гроші на ноутбук, зігрівайки, ліки, нічний коліматор та оптичний приціл.

Юлія Євдокімова ділиться постами фонду"Підтримка Нації" про збір допомоги для військових.

Юлія Матвієнко збирає гроші на ремонт машини для розвідки.

А Анатолій Опанасюк вчора передав три мішки светрів бійцям

" І домашні смаколики будемо возити обовязково. Це ж ніби як вдома побував. Вони ж цього в магазині не куплять. І далеко не у всіх є можливість піти в магазин і щось купити. Навіть при високій зарплатні", - пояснює він.

Волонтери роздратовуються від хронічної втоми. Сердяться, інколи сваряться. А допомога не зупиняється.

Такі люди…