Будувати стіни, щоб не було стін: Як волонтери на Донбасі відновлюють будинки і людей

Їхній проект називається БУР - "Будуємо Україну разом". Студенти вишів, викладачі, інженери, економісти, службовці та навіть школярі з усіх куточків України стають будівельниками і їдуть на Донбас, щоб допомогти місцевим жителям заново відбудувати житло.

Вони роблять капітальні ремонти і будують дитячі майданчики, малюють мурали і влаштовують культурно-розважальні заходи, щоб підбадьорити і згуртувати людей.

Depo.ua поспілкувався з черговою групою волонтерів, коли вони поверталися з Рубіжного – за два тижні близько 30 активістів відремонтували кілька квартир, привели до ладу дитячу спортивну школу й майданчик, але найбільше радіють не через це. Найважливішим досягненням вони вважають те, що надихнули рубіжчан до покращення життя і показали – решті України на них не начхати.

Замість тисячі слів і сотні плакатів, що Донбас – це Україна, вони приїхали і стали ремонтувати жителям їхні домівки, грати з їхніми дітьми, вислуховувати старих, фарбувати облізлі сірі стіни.

Наприклад, самотній матері з трьома дітьми, в квартирі яких п'ять років тому сталася пожежа і все ніяк не було ані сил ані коштів на ремонт поміняли електрику, пошпаклювали стіни, наклеїли шпалери, зробили підвісну стелю і навіть потравили тарганів.

Про це розповідають Ізедора і Теофана – католицькі монахині-василіанки (сестри чину святого Василія Великого). Молоденькі дівчата в клобуках і підрясниках є ще студентками - сестра Ізедора - філософсько-богословський факультет Українського католицького університету, а сестра Теофана - соціальна робота.

"Я не є капеланом, не можу їхати в АТО до хлопців. Тому коли нам на студентську пошту прийшла розсилка БУР і ми зрозуміли – це воно, наше місце як монахинь - в культурно-освітньому проекті. Пішли до настоятельки, попросили благословення, вона дозволила. Заповнили анкети, нам через три дні подзвонили, сказали що зарахували в волонтери. Я думала, що трамвай рознесеться від радості – ми в цей час їхали в трамваї", - із сміхом розповідає Ізедора.

Монахиня-будівельник. Електрику вона прокладає. Несповідимі шляхи твої, Господи…

Керував роботами Володя - професійний інженер-електрик і будівельник за сумісництвом. Кожен міг спробувати себе в різних напрямках ремонту: шпаклювати стіни, клеїти підвісну стелю, класти лінолеум, фарбувати стіни, нарізати і стругати дошки

Ізедора з Теофаною сперечаються, що було важке з незвички – "шпаклювати" чи "бетоном робити". І із захватом згадують, що краще всіх шпаклювала Марія.

Марії – 14 років, вона навчається в 9 класі. Принесла в школу довідку від Львівської освітньої фундації та записку від мами і поїхала волонтером на Донбас. А разом із нею і мама Елеонора.

Дівчата не боялися. Вони самі з Донбасу.

"Ми просто хочемо показати своїм прикладом, що можна сидіти-плакати, а можна згуртуватися і зробити щось класне. Я це бачу як не стільки як будівельний досвід і можливість щось відчутне зробити, скільки можливість дати і отримати натхнення, показати тим людям, що якість їхнього життя залежить і від них. Що далі вони можуть і самі, - розповідає донеччанка Елеонора. Шпарить собі українською мовою. - Коли нас окупували, ми вирішили, що не будемо дихати одним повітрям з тими людьми і не будемо прикривати їх своїми життями. І ми переїхали, і майже три роки живемо на Галичині, в місті Червоноград і дуже тішимося тим, що тепер розмовляємо українською мовою. Тепер навіть, знаєте, в російськомовній спільноті здається, що вона досить агресивна, бо ми вже звикли до м'якості, співучості".

Елеонора з Машою допомоги в будівництві не потребують – в Червонограді вони знімають житло, а їхнє власне житло в Донецьку вціліло. Дівчата мріють, як закінчиться окупація Донецька, привезти волонтерів до себе і разом із ними підіймати своє рідне місто з руїни, на яку його перетворили бойовики

"Те, що приніс нам руській мір: разруха, ніщєбродство… мне сложно подобрать интеллигентные слова. Російський мір в Донецьку – це знущання і спаплюження нашого дому. За радянських часів він був промисловим смітником. Коли Україна набула Незалежності і звернула на нього увагу, місто розквітло. А зараз повернулася Росія і з нею розруха. Я не хочу, щоб люди в інших містах випробували цю різницю на собі…"

ЄВРОРЕМОНТ В ДУШІ

Жителі Рубіжного до волонтерської допомоги виявилися морально неготовими.

"Квадратними очима дивилися, - сумно посміхається сестра Теофана. - Вони до такого не звикли, та й в принципі, ніхто з нас ще до такого не звик, щоб хтось приходив і допомагав. Коли ти допомагаєш, це міняє щось в тобі, а потім - назовні"

"Це робиться євроремонт в душі, - підхоплює сестра Ізедора. Радіє слушній думці. - Робимо ремонти в будинках, але насправді, коли збираються волонтери, найперше вони ремонти роблять в своїх душах, викидають старі вікна…".

Монахині працюють в таборі БУР вперше. Були не тільки будівельницями і електриками, а й аніматорами, психологами і сповідницями. Не всі в Рубіжному навіть на початку вірили, що щирі завжди усміхнені дівчата є представниками святенництва.

"Люди підходили розповісти свою долю. Вони плакали. Просили благословити їх. Для нас це також дуже нове, - розчулено розповідає сестра Ізедора. - А для тих людей було нове, що ми з молоддю пісень, танцювали коломийки – мовляв, як так, монахині таке можуть робити? Тож і руйнування стереотипів відбулося. Ми приїхали на Великдень, ми не мали літургії, святого причастя, але Ісус був з нами і з цими людьми".

Увійшовши два тижні тому в Рубіжне під виглядом одного з волонтерів Ісус побачив би набурмосені обличчя й сердиті погляди.

"Я можу зрозуміти тих людей і їхній настрій – люди тяжко працюють, і разом із тим бачать скрізь все сіре, побиті вікна, все занедбано, все зруйновано - це формує характер такий, що вони нікому не вірять, - каже Елеонора. - Тому звинувачувати їх в тому, що вони такі, чекати, що вони підуть насупереч дійсності - це зовсім не справедливо".

Сіру нудну стіну ДЮСШ тепер прикрашає мурал від художника-волонтера з Маріуполя

Сестра Теофана вважає, що левова частка відповідальності за те, що люди на Донбасі стали такими – на тих, хто свідомо допустив того, щоб тут не було ані кіно, ані театру, ані іншого якогось культурного розвитку.

"Вони нічим гірші за нас, вони просто всього красивого менше бачили і більше відповідальність на тих людях, які до такого допустили, - каже вона. – Але вони навіть в цих обставинах люблять своє місто. Маленька дівчинка Настя на тій квартирі де ми працювали постійно водила нас гуляти. "Скажите, вам понравилось у нас в городе? А в нас в хаті?" Для неї святе – її хата, вона її любить незважаючи на жахливі обставини".

"Рубіжне - індустріальне місто, я б сказав, депресивне. Там проходила лінія фронту, там були перші жертви з АТО. Наразі їм потрібна підтримка саме з боку України - ми хочемо показати, що українці можуть допомагати один одному", - розповідає ще один волонтер Євген. Він учасник Майдану, родом з Кривого Рогу, навчається у Львові на факультеті міжнародних відносин. Євген вирішив для себе, що не буде стояти осторонь чужого лиха.

Волонтери зварили на всіх кулеш

День за днем волонтери спостерігали, як змінюється ставлення людей в Рубіжному – від ворожо-недовірливого до скептичного, від скептичного до приязні, від приязні до захоплення.

"Крім будівництва ми в другій половині дня постійно влаштовували якість гаївки. Ми показуємо, що можна відпочивати… - Елеонора шукає підходяще українське слово і не знайшовши видихає. - Без бухла. Вони спочатку до нас придивлялися, поводилися стримано, а під кінець то вже була феєрія почуттів - нас постійно хотіли чимось пригостити, приносили цукерки, попити, постійно за щось дякували. Діти ті взагалі висіли на нас і в усьому прагнули брати участь. Під кінець вже й старші хлопці просили дати й їм якесь діло. Місцеві патріоти до нас підтягнулися і навіть одне одного побачили. Звісно були й ті, хто постійно твердив "нащо ви це робите". Завжди є ті, хто щось хоче робити і ті, хто постійно на все каже, що нічого все одно не вийде. Ми спираємося на тих, хто хоче щось робити".

Ті, хто хоче щось робити, знаходять волонтерів БУР самостійно – в соцмережах є анкета, заповнивши яку можна чи стати волонтером, чи запросити волонтерів до свого міста, розповівши, кому потрібна допомога. Організатори вивчать ситуацію. В Рубіжному, наприклад, соцслужба запропонувала перелік з 12 помешкань, волонтери побували в усіх сім'ях, підрахували, на що вистачить наявних грошей і визначилися з адресатами допомоги.

Гроші, розповідає волонтер і одна з координаторів проекту Іванка Діман, збирають через краудфандінг, отримали грант від USAID, NED, папського фонду, залучають бажаючих допомогти місцевих бізнесменів - географія збору коштів дуже велика.

"Ідея будівельного табору народилася влітку 2014-го, коли ми побачили наслідки військових дій на Сході - було очевидно, що людям буде важко самим впоратись із відновленням житла. Тоді силами 80 волонтерів ми впродовж двох місяців вдалося відремонтувати 25 квартир у Краматорську", - розповідає Іванка. Так на базі Львівської освітньої фундації народився проект "Будуємо Україну разом".

В 15 році 60 волонтерів БУР працювали в Слов'янську. В передмісті, в селі Семенівка тоді не залишилося майже жодного вцілілого будинку. Іванка любить розповідати, як допомогли придбати і відремонтувати простору хату для дитячого будинку сімейного типу – в них вже було п'ятеро малих, і пообіцяли, якщо хату матимуть просторішу, взяти ще дітей.

"Коли ми були в них останнього разу, вони оформлювали папери на двох малюків", - каже волонтерка.

В 2016 в БУР брали участь вже 400 волонтерів та з їхньою допомогою відремонтувати 40 помешкань. Географію допомоги поширили на всю Україну, бо є й родини бійців АТО і просто збідовані люди, яким без допомоги не впоратися.

Цього року в волонтерів плани на 14 міст і більше 70 об'єктів. Почали 26 березня, перший табір був в Лисичанську. Місто дуже постраждало від війни, деякі будинки були зруйновані вщент. До приїзду волонтерів власники збудували коробку, а БУРівці зробили внутрішні роботи і провели електрику.

"Будинок пані Наталії був вщент зруйнований прямим попаданням снаряду влітку 2014 року. На щастя, вся сім'я на момент обстрілу знаходилась не в оселі, тому ніхто не постраждав, проте дому, куди б можна було повернутись, у них не залишилось. Нашим завданням впродовж цих двох тижнів було встановлення електрики, нових вікон, утеплення дому та монтажу гіпсокартону", - розповідають в БУР

Третя група волонтерів 23-го відправилася в Першотравенськ Дніпропетровської області. Там на допомогу чекають багатодітні родини, самотні матері, родини бійців АТО.

Як йдеться в анкеті для бажаючих стати волонтером БУР, будівельником може бути кожен, навіть якщо жодного разу в житті собі ремонту не робив. Навчать. Волонтерам забезпечують проїзд до місця проведення табору та назад, проживання і харчування. Умови бувають як пощастить. Іванка розповідає, що Лисичанську поселили в теплому ДЮСШ, де був навіть хороший душ. А в Рубіжному ледь всі ледь не околіли в гуртожитку

"Було доволі холодно, спали в двох спальниках. Але то нічого, тепер в нас однакові голоси", - зазначає Елеонора. Всі хрипло регочуть.