Борець з візами про нідерландських "ляшків" і Шевченка з Малайзії

Обурений фактами консульського свавілля і численними перешкодами, які доводиться долати іноземцям, аби потрапити в нашу країну, журналіст, блогер, письменник і мандрівник Богдан Логвиненко започаткував рух #NoVisaToUkraine.

Активісти розробили проект змін і спробували звернути увагу на проблеми у туристичній галузі.

Нещодавно їх почули: на міжвідомчій нараді МЗС прийняли рішення зменшити вартість візи з $85 до $65 і скасувати необхідність запрошення від міграційної служби.

Depo.ua розпитав Логвиненка про корупцію в українських консульствах, візову "нерівність" і враження від референдуму у Нідерландах.

- Богдане, чому вирішили започаткувати рух NoVisaToUkraine?

- Я п'ять років жив за кордоном, і майже всі іноземці, з якими я зустрічався, говорили про цю проблему. Я зрозумів, що це просто соромно, коли іноземці, які хочуть сюди приїхати і витратити якісь гроші в Україні, мають вистоювати страшні черги. Замість того, щоб їм радіти, їх відлякують.

Найперша історія, про яку я почув була про індонезійську кінорежисерку, яка зняла купу фільмів. Вона їхала на фестиваль документального кіно у Харків, у неї було запрошення від організаторів. Але вона ходила в консульство разів десять – там вимагали офіційне запрошення від міграційної служби… Нам простіше поїхати Європу, ніж мешканцям багатьох країн – до нас. Зараз Індонезія скасувала візи для українців, а ми для них - ні. Та сама ситуація з Албанією і Малайзією. Албанія – член НАТО, у них безвізовий режим з ЄС. У Малайзії безвізовий режим з Британією та ЄС. А ми чомусь їх боїмося. Зате не боїмося росіян...

- Вважаєте зрушення, які в цьому питанні просуває МЗС, своєю заслугою?

- Я не хочу щось приписувати собі, але ми підштовхнули владу до чогось.

- Які контраргументи від владних структур доводиться чути найчастіше?

- Мінфін каже, що недоотримує гроші в бюджет. Але з таких міркувань можна поставити ціну у $5 тис. за візу. Тоді взагалі поїдуть лише ті, кому дуже-дуже треба. В принципі, і зараз до нас їдуть лише за великої необхідності. Знають, що треба вистояти чергу. Для шріланкійця чи філіппінця отримати шенген – це три дні і $60. А отримати візу в Україну – це поїхати в іншу країну і провести там два тижні. І це великі країни, зі Шри-Ланкою у нас є прямий рейс, і вони видають нам візи на кордоні. Бо вони зацікавлені, щоб до них приїжджали туристи, а ми – ні.

Зате у нас владний шовінізм. Наші служби безпеки кажуть: "Ми не будемо тут робити прохідний двір". Але тут прохідний двір і не вийде, бо ми дуже бідна країна, і сюди не поїдуть працювати сингапурці і австралійці. Для Сомалі, Сирії та Іраку ми і не пропонуємо відкривати кордони, але ж є ряд цілком благополучних країн. Для Узбекистану і Таджикистану у нас відкритий кордон, хоча вони бідніші за нас. ВВП Малайзії десь у 20 разів більше, ніж в України, але ми боїмося.

- Знаєте випадки, коли за українську візу іноземцям доводилося платити астрономічні суми?

- Так, у Нігерії фірми-посередники за візу в Україну вимагали $5 тис. Звичайно, аби напряму звинувачувати консула, треба провезти розслідування. Але інформація, що в деяких країнах без посередників візу ти не отримаєш.

- Чула, що українські консули далеко не у всіх країнах дотримуються норм…

- Так, деякі, наприклад, влаштовують іспити абітурієнтам. На співбесіди вимагають розв'язувати математичні задачі, хоча це перевищення повноважень. Така історія трапилась із 16-ма студентами з Коморських островів минулого літа. При цьому вони вже вступили у харківський виш і мали запрошення від Міносвіти, і консул не мав права чинити їм перепони.

А між цим експорт освіти дуже важливий для економіки. Тим більше, що серед мігрантів-правопорушників кількість студентів складає менше 1%.

- Наскільки реально для талановитої молоді з інших країн залишитися жити в Україні?

- Отримати постійний вид на проживання значно у Польщі, у Чехії, ніж в Україні.
Я знаю іноземців, які тут живуть 15 років, і у них все ще тимчасовий вид на проживання. Вони щороку ходять в міграційну службу і показують одні й ті самі документи. Мій знайомий – власник потужного українського стартапу, який отримав чималі іноземні інвестиції. Він вже 10 років з тимчасовим видом на проживання.

В той час як у США паспорт би йому давно вручили, причому – особисто сенатор. Адже це людина, яка вкладається в економіку. В США раді бачити багатих і креативних. Якщо письменник-іноземець пише англійською, американська держава за нього схопиться. Адже якщо він буде жити в США, є велика ймовірність, що і писатиме він про цю країну.

- Але на візове питання в українському суспільстві реагують неоднозначно. Щодо скасування віз для мешканців ЄС було чимало суперечок…

- Треба просто показувати міжнародний досвід. Так, після Революції Троянд у Грузії скасували візи для більшості країн. У 2004 році прибуток від туризму становив $29,73 млн доларів, у 2014 – $1,5 млрд.

Навіть мусульманські країни скасовують візи, бо вони зацікавлені в туристах. Туристичний потік щороку зростає на 10-15%, але в Україні від падає, і це нонсенс. У нас є проблемні території, але вони є у Грузії. У 2008 там була війна, але кількість туристів зростала.

Зараз на палаці "Україна" висить величезний банер з рекламою турів у Батумі, у Грузії банера про Україну немає. Ми не витрачаємо гроші на нашу промоцію за кордоном, а скасування віз – теж промоція. Люди радіють: "О, у нас ще одна безвізова країна". Пам’ятаю, як скасували візи в Нікарагуа, і про це всі писали. Це непогана реклама для країни.

У НІДЕРЛАНДАХ ДОВОДИЛОСЯ ПРОТИСТОЯТИ БРЕХНІ

- Ви були в Нідерландах під час референдуму. Які міфи про Україну там гуляють?

- Там говорять про збитий боїнг, війну і бідність. Звісно, це не міфи, але більшість історій шалено роздуті. Наприклад, там говорять, що Україна перешкоджає розслідуванню у справі збитого літака, але не враховують, що розслідування ведеться на окупованій території, куди ми не маємо доступу.

Я був на кількох політичних дебатах, там обговорювалися абсолютно абсурдні речі. Наприклад, соціалістка в Утрехті стверджувала, що українці обмануті владою. Нібито українці підтримують асоціацію через те, що Порошенко та Яценюк у своїх програмах написали: через п’ять років після підписання угоди на нас чекатиме членство в ЄС. Так, ми з іншими активістами намагалися протистояти такій брехні, але українського голосу не вистачало, особливо – у віддалених регіонах.

- Яка протиукраїнська пропаганда найбільше запам’яталася?

- Найсмішніша була з курками на фермі. Пташки на фото стояли одна на одній, а далі – напис: "Ось так виглядає куряча ферма в Україні, голосуйте проти". А ще були заклики не підтримати асоціацію, щоб не розсердити Путіна.

Одне з найпопулярніших гасел, які просували соціалісти – "Три НІ": "НІ – краще для Європи, НІ – краще для Нідерландів і НІ – краще для України". Ми жартували, що треба інше НІ – краще для Путіна.

- А креативну рекламу від українських активістів бачили?

- Найбільше запам’ятався ролик, який крутили на вокзалах. Чітко промальований Путін захоплює країну, і напис "Голосуй "за", поки Путін не прийшов".

РЕФЕРЕНДУМ У НІДЕРЛАНДАХ ПРИНІС КОРИСТЬ

- Тепер багато хто каже, що проукраїнська кампанія була не досить переконливою і через це ми програли

- Насправді, зробили багато, хоча могли б покращити результат, якби почали кампанію раніше. Але тут мова не тільки про кампанії. Просто люди, які 10 років тому проголосували проти конституції ЄС, зараз проголосували проти асоціації з Україною. Фактично протестували вони проти Європейського Союзу, а не проти нас.

Останні хвилини роботи виборчої дільниці в Роттердамі

Після прийняття закону про прямий референдум вони просто скористалися темою України. Створили стартовий майданчик для євроскептичних і популістських політичних груп. Це такі нідерландські "ляшки". Їхній електорат не хоче ні в чому розбиратися, йому просто подобаються лідери і те, що вони кажуть. Ініціатор референдуму Ян Рос був футбольним коментатором, а потім ведучим розважального шоу. От на цьому майданчику він та інші лідери будуть піаритися.

- Часто траплялися нідерландці, які в російсько-українському конфлікті були на боці Росії?

- Доволі рідко, хоча такі люди є. Не треба забувати, що Нідерланди – колишній колонізатор, який накоїв багато фігні, наприклад, в Індонезії. За ці сторінки історії їм мало б бути соромно, але як видно – соромно не всім. І вони продовжують проявляти імперські замашки – хай буде Україна з Росією, бо нам так краще. Але 2 з 17 млн нідерландців не може вирішити за країну у 45 млн та весь ЄС. Не думаю, що результати референдуму на щось вплинуть.

"У літаку МАУ з Амстердама було ще так багато вільних місць" підписав це фото Богдан Логвиненко. Сподіваємося, в українській авіакомпанії оцінили гумор )

До речі, в усьому цьому є і позитив. Ми провели фестиваль українського кіно, була презентація книжка Каті Петровської, перекладеної нідерландською, де йшлося здебільшого про Україну. Раніше для нідерландців Україна була невідомо де, а зараз зацікавилися нашим кіно і літературу. Мені почали говорити, що їм захотілося приїхати до нас у гості. Зрештою, вся наша кампанія була кампанією за Україну, і зрештою Україна зазвучала.

ОБМЕЖЕННЯ І КВОТИ – ЦЕ "СОВОК"

- Нещодавно ви створили проект, присвячений українській музиці. Чим саме плануєте займатися?

- Music Export Office – проект, завдяки якому ми хочемо популяризувати українські гурти за кордоном, свого роду ресурсна база. Але саме тих гуртів, які ми вважаємо цікавими для європейців. Поки минуло лише два тижні, але скоро про нас почують.

Наш головний офіс буде знаходиться у Люксембурзі, звідти будемо виходити на Західну Європу. У мене є контакти у Східно-Центральну Європу, а ще у нас є партнер у США.

- Це продюсерський центр?

- Ні, це громадська організація. Ми абсолютно неприбутковий проект, хочемо допомогти, а не заробляти на цьому.

- Яким чином плануєте діяти – через радіоефіри та участь у фестивалях?

- В тому числі. А ще, через концертні тури, букінг-агенції, які зможуть працювати з нашими гуртами. Зробимо кілька шоукастів в Україні, на яких запросимо послів інших країн, букерів, представників фестивалів. Познайомимо їх з цікавими українськими проектами.

- Які українські гурти вважаєте цікавими?

- Наприклад, Onuka, Maneken, Dvoe, Dakooka.

- Наразі чимало українських гуртів вже здобули популярність в Європі, хоча на український ринок по суті так і не пробилися. Як вважаєте, чому?

- Український ринок все ще відсталий, можна сказати, він у зародку. Мало хто знає, як треба працювати. Плануємо зробити майстер-класи, лекції з відомими музикантами та світовими продюсерами. Головне, щоб була критична маса тих, хто хотів би розвиватися.

- Як думаєте, ринок допоможуть розвинути квоти на український контент в радіоефірах?

- Будь-які обмеження, будь-які квоти – це совок. Заборони викликають несприйняття, а треба просто спонсорувати якісне.

- Тобто, витрачати на це державні гроші?

- Державні або приватні, хоча це, звісно, не означає, що влада повинна тиснути на бізнес. Я пам’ятаю, як люди організувалися, коли Росія віджала Крим. Я тоді був у Малайзії, російське консульство скликало там форум "Кризис в Украине", не запросивши жодного представника нашої країни. Ясно, про що вони там збиралися говорити... Але туди прийшли українські активісти і розказали свої історії. І медіа писали про українців, незважаючи на те, що Росія витратила величезне бабло, щоб розробити цей форум. А потім ми робили свою паралельну подію – виставку фотографій з Євромайдану. Так само прийшло багато ЗМІ. І це все було за приватні гроші.

- Ви багато подорожуєте – з якими персоналіями зараз асоціюється Україна у іноземців?

- Здебільшого, це спортсмени. Наприклад, в Індонезії нас знають завдяки Андрію Шевченку. Коли він отримав золотий м’яч, ФК "Мілан" поїхав з ним у турне по Індонезії. Тому там навіть малі діти знають Андрія, бо у тата висить, наприклад, футболка з прізвищем нашого футболіста. Навіть я бачив про файл індонезійця, в якого ім'я Шевченко. В Німеччині – це звісно Кличко. Хоча я спілкувався з людьми, які впевнені, що Віталій і Володимир німці. Митці ж поки що такої слави ще не набули.

ДОРЕЧІ: Книжка Логвиненка Saint Porn стала однією з найочікуваніших новинок "Книжкового Арсеналу". У серпні виходить ще одна його книжка "Перехожі" – збірка історій про людей з Південно-Східної Азії.