Справжні солдати: оператор Дмитро Двойченков хоче змінити уявлення про армію

Більше матеріалів читайте у Справжніх солдатах, а також читайте Спецпроекти.

Depo.ua розпочинає цикл публікацій про українських бійців, які активно ведуть сторінки в соцмережах, розкриваючи цікаві факти про воєнні реалії.

Оператор з Києва Дмитро Двойченков потрапив на війну у березні, за призовом, а зараз захищає країну у складі 93-ї ОМБр, яка стоїть в районі Пісків. Каже, спочатку не дуже хотів розповідати про армійське життя, але з часом почав ділитися враженнями у "Фейсбуці". У Двойченкова 563 друга і 37 підписників. З початком служби френди почали додаватися набагато активніше - по кілька осіб на день. Але тепер і фільтрує запити ретельніше, додає тільки людей зі схожими поглядами на життя.

ЦУЦЕНЯТ ЛІКУВАЛИ ВСІЄЮ БРИГАДОЮ

На сторінці у Двойченка роздуми про політику і війну, а також невеликі фоторепортажі із зони АТО. В одному з останніх постів - фото армійського городу з цибулею та красунею-куркою.

"У нас тут цікаве дозвілля. Крім того, що обробляємо невеличкий город, з дозволу керівництва ходимо на рибну ловлю. А також щонеділі проводимо дивізійний турнір з футболу. Можливості поганяти м'яча солдати радіють, наче діти. Особисто я не граю, але виконую функцію представника медіа", - сміється Двойченков.

Багато позитиву в армійське життя вносять тварини.

"Звірі для нас - величезна віддушина. У нас тут є два цуценяти, і ось, вони захворіли. Хоча солдати - люди небагаті, усі скинулися грошима, спорядили бійця у місто, вже там знайшли ветеринара, який вилікував тваринок. Ще є кішка, а от більших тварин, на жаль, немає. Завели б козеня, з ним би вже точно носилася вся бригада", - запевняє чоловік.

ПРИЗОВ СПРИЙНЯВ ЯК ВЕЗІННЯ

Крім особистої сторінки Двойченков є одним з редакторів спільноти 93-ї ОМБр у "Фейсбуці". Каже, текстів і фото постить чимало, а от працювати з відео поки не вдається, адже зв'язок в зоні АТО далекий від ідеалу. При цьому Двойченков мріє, що ситуація зміниться - до призову він працював оператором на Еспресо.TV - зробив чимало репортажів на найрізноманітніші теми, пройшов весь Майдан.

"Коли отримав повістку, навіть не вагався. Багато хто мені казав, що краще відкосити. Але я призов сприймав як везіння, адже мені пощастило потрапити у гущу подій, туди, куди інших телевізійників не пускають", - коментує Двойченков.

Він погоджується з тим, що армійська реальність розриває шаблонні уявлення, але для нього - лише в позитивному сенсі.

"Спершу дуже здивувався... В соцмережах всі пишуть, які наші солдатики нещасні, голі й голодні. А тут побачив, що усе нормально - насправді всі обуті й ситі. Звісно ж, у нас не п'ятизірковий готель, але все не так погано, як я очікував", - каже військовий.

А ще приємно вразило те, що армійці одразу і без вагань прийняли за свого.

"Думав, буде як на новій роботі - спершу всі придивляються, ніби тестують. Проте у нас не так - як тільки приїхав в зону АТО зразу став для інших другом і братом", - ділиться Двойченков.

ХОТІВ ІТИ ДОБРОВОЛЬЦЕМ, ТА ДРУЖИНА НЕ ПУСТИЛА

Тепер чоловік вважає за місію боротьбу з неправдивими стереотипами.

"Зараз в Інтернеті існує таких тренд - писати, як жахливо бути в армії, переконувати інших українців, що сюди йти не треба. Я ж вважаю, що життя продовжується, просто почався новий етап. Що Бог дав мені випробування, але разом з тим - і нагороду отримати новий досвід. Тож і хочу, можна сказати, популяризувати армію, показати, що і тут буває весело та цікаво", - стверджує співрозмовник.

При цьому чоловік, звичайно ж, сумує за рідними - дружиною, 20-річним сином та 10-річною донькою.

"Від самого початку у мене був порив записатися добровольцем, але дружина почала мене відмовляти. Зійшлися на тому, що я лишаюся, але як отримаю повістку, - піду. Тож дружина мене відпустила відносно легко. Зараз зідзвонюємося з нею по кілька разів на добу - звісно, географічно ми далеко одне від одного, але психологічно - ніби й поруч. А от донька, коли я йшов, дуже засмутилась. Почали їй пояснювати, що комусь потрібно захищати Батьківщину, а оскільки чоловік в родині я, цей обов'язок на моїх плечах. Зрештою, вдалося її заспокоїти", - згадує Двойченков.

НЕ ВСІ РОСІЯНИ ХВОРІ НА ПУТІНА

Цікаво, що народився чоловік в Росії, а в Україну переїхав саме через кохання.

"Познайомився з українкою, закохався і приїхав до неї. Тут і створили сім'ю", - ділиться оператор.

Змінивши місце проживання, Двойченков не тільки знайшов особисте щастя, але й реалізувався як професіонал.

"В Росії був вільним художником - займався живописом і фотографією. А оскільки без офіційної роботи в СРСР було тяжко, паралельно працював і на вагоноремонтному заводі, і на друкованому комбінаті. А в Україні моє захоплення фото допомогло влаштуватися помічником оператора. Так і почав розвивати кар'єру", - розповідає чоловік.

Каже, з того часу, як пішов в армію, багато знайомих з Росії перестало з ним спілкуватися.

"Деякі якось затихли. Але не скажу, що всі. Я не скажу, що там усі божевільні чи захворіли на Путіна. Навпаки, мені здається, зараз росіяни починають прозрівати і роздуплятися, як усе є насправді", - каже Двойченков.

Досьє depo.ua:

Вік: 48 років

Місце народження: Біломорськ, Карелія

Місце проживання до війни: Київ

Спеціалізація: артилерист

Служив у радянській армії, але про ті часи пам'ятає мало. Все життя вважав себе пацифістом.

Об'їздив всю Україну, а коли повернеться з війни, мріє здійснити подорож західними регіонами, навідавшись у Львів та Рахів. Також серед найулюбленіших міст - Київ та Одеса.

Після війни планує продовжити займатися журналістикою.