Життя

Наше все 2015 року: Американський професор-українець: Через критику спіча Порошенка на мене образився Шимків

Тимофій Милованов переїхав до США 16 років тому. Наразі чоловік працює доцентом Пітсбурзького університету і має ступінь професора економіки

08 січня 2016, 10:00

Наше все 2015 року: Американський професор-українець: Через критику спіча Порошенка на мене образився Шимків

Після Майдану разом з командою однодумців, серед яких екс-міністри Грузії та Словаччини, викладачі університетів американських, італійських та канадійських вишів, Милованов працює над наповненням аналітичної платформи Vox Ukraine і дає численні майстер-класи з економіки, бізнесу і фінансів.

В інтерв'ю depo.ua Милованов наголошує: аби досягти успіху і стати конкурентноспроможним у світі, українцям потрібно докорінно змінити підхід до життя.

ПРО ЕМІГРАЦІЮ

До США я потрапив випадково. У фінансову кризу 1998 року працював у банку, але через особистий конфлікт мене перевели у інший відділ і знизили зарплату. Я не дуже розумів, що мені далі робити в Україні… Паралельно я вчився в НаУКМА на магістерській програмі. Іноземні викладачі, західна система – все здавалося дуже прогресивним. Багато моїх знайомих в той час вступали в американські виші. У мене з'явилася можливість поїхати подивитися, як вчаться там. Тож я поїхав і вирішив залишитися.

Якщо займаєшся наукою у США, це займає увесь час. У мене була невелика стипендія, яку треба було відпрацьовувати, викладаючи. А ще давав студентам приватні уроки. Пропонували працювати паралельно з навчанням, але мене відмовили. Переконали, що краще бути бідним, але вкладатися в освіту.

В США студент сам по собі. Якщо ви хочете зіпсувати цю кар’єру – це ваше право, ніхто не заважатиме. Якщо хочете займатися дурнею, ніхто не буде вас підштовхувати. Це в певному плані загартовує. До того ж, ще й списувати не можна. Треба строчити щось своє – навіть погане, але своє.

Американський професор: Українці мають плюнути на державу - фото 1

ПРО "ДИВНІ" ЗВИЧКИ АМЕРИКАНЦІВ

У мене пішло десять років, щоб зрозуміти, як тут жити. Я не міг втямити, хто приймає рішення. Намагався знайти головну, найважливішу людину, яка все контролює і з якою треба домовлятися. А цього не виходило.

У мене був цікавий досвід в яхт-клубі. Я хотів виходити на яхті вночі. А було не можна, хоча ніхто проти не був. Я шукав людину, яка може це дозволити. Поговорив з одним, з третім, п’ятим. Ніхто нічого не обіцяв, лише уважно слухали. Я був у шоці. А потім на одній із зустрічей хтось зауважив: мовляв, пам’ятаєте, піднімалась тема щодо нічних виходів? Всі погодились, що ініціатива непогана. Наступного дня цю можливість занесли в статут. Мене дуже здивувало, що все приймається консенсусом. Там працює інша система, ніж у нас – треба всіх переконувати, будувати коаліцію. Не можна зламати незгодних через коліно.

У нас у Vox Ukraine так само. Якщо редакційна колегія випускає колонку, треба, щоб всі підписались. Кожного треба переконати, і кожен пручається.  Тоді доводиться редагувати текст і таки домовлятися. Це і є принцип справжнього лідерства – знайти компроміс і переконати всіх людей посунутися у своїх позиціях в певний бік. І при цьому поважати опонентів. Ця культура в Україні відсутня. Люди вперто стоять на своєму.

ПРО VOX UKRAINE І ДИВНІ ЗВИЧКИ УКРАЇНЦІВ

Коли відбувся Майдан і загинули люди, ми почали писати колонки в Kyiv Post та The New York Times, але це губилося в загальному шумі і мало кого зачіпало. Треба було робити щось більш організоване. Взяти участь в окремому проекті нас підштовхнули дорослі західні однодумці, серед яких нобелівський лауреат Роджер Майєрсон, викладач Лондонської школи економіки Ерік Берглоф, викладач університету Каліфорнії Жерар Ролан. Вони вже побудували свою кар’єру і тепер прагнуть зробити щось хороше. На Заході так прийнято. І ми почали писати, тому що бачили: професійної аналітики мало. Люди лаються, впадають в істерики. Ми ж прагнемо підвищити загальний рівень дискусії.

Було кілька речей, які мене дуже здивували. По-перше, люди сприймають критику на свій рахунок. В Штатах такого немає. Люди можуть не погоджуватись, але через це вони не стають ворогами. В Україні ж ділять усіх на друзів і ворогів. Пам’ятаю на початку до нас дуже прихильно ставився Дмитро Шимків (заступник голови АП – ред..). А потім ми випустили критичний пост про спіч президента, і люди з його оточення дуже образились. Інтерпретували це як зраду, хоча ми просто намагались говорити по суті.

На наш подив виявилося, що за аналітикою в Україні завжди ходять гроші. Виявилось, що велика кількість людей, яких я дуже поважав, пишуть за гроші на певні теми. Дивує, що є люди, які заради прибутку без вагань беруться завалити чийогось конкурента… Але щоб суспільство розвивалося, потрібні по-справжньому чесні публічні люди, які не пов’язані ані з бізнесом, ані з владою, і говорять те, що думають. Як блазень в королівському дворі. Він може говорити неприємні речі, але його завдання – попередити біду.

А ще в Україні величезна кількість емоцій - громадянське та експертне суспільство лаються між собою. Справжні ж вороги – сепаратисти, східний сусід, корупціонери – за тією лайкою спостерігають і потирають руки.

Важливі речі люди обговорювати не готові. Тижнями говорять про законопроекти, місяцями базікають про партії і політиків. Головна тема – хто козел, а хто ні. І це порожні речі, адже всі українські партії молоді, щоб себе проявити. Але мало хто замислюється про базові життєві питання – як утеплити будинки, покращити рівень освіти і роботу комунальних служб, знизити рівень п'янства, побороти епідемії.

Американський професор: Українці мають плюнути на державу - фото 2

ПРО ВИТІК МІЗКІВ

Зараз йде світова конкуренція. І щоб вести бізнес в Україні, можна відкритися в Польщі чи Сінгапурі. Так, треба в усьому розібратися, найняти бухгалтерів. Але в принципі ви можете свій бізнес вести віртуально. 

Величезна кількість дітей їде вчитися у Польщу. Деякі дивляться у бік Німеччини. А скоро всі американські факультети почнуть вводити онлайн-освіту. Можна буде прослухати курс онлайн, приїхати на кілька місяців в Пітсбург, скласти іспити і отримати американський диплом.

Все, що може зробити тут держава – не заважати цим людям.

ПРО ЯКІСТЬ ОСВІТИ

Аби сказати, що українська освіта в економіці стала конкурентною, мені не потрібно вникати в закони, резюме та рейтинги. Але коли я побачу, що університет Пітсбурга хвилюється, що український виш може переманити у них талановиту людину, я буду знати, що українська система освіти і досліджень на високому рівні. І коли люди будуть відмовлятися від пропозицій Західних країн, а не шукати їх зранку до ночі, це означатиме, що в Україні хороша освіта.

Американський професор: Українці мають плюнути на державу - фото 1

По ідеї, щоб цього досягнути, треба запустити конкурентний ринок. Треба зацікавлювати найрозумніших людей, боротися за кращих вчителів – не за тих, що більш лояльні чи вміють сподобатися керівництву, а саме за тих, які краще викладають.

ПРО ІДЕЇ І "ГНИЛІСТЬ"

Гарний студент живе ідеєю. Він може хамити, лаятися чи обзиватися. Але якщо він напише геніальну статтю чи висуне ідею, я почну його цінувати…

В той час, як в Україні важливіші повага, ієрархічна структура, виконання правил. Руки тиснути, банкети робити, приходити вчасно і в належному одязі.

У світі, в якому живу я, це все не має значення. Особисті якості людини не принципові, якщо вона народжує ідеї. Звісно, людський фактор теж присутній. Але якщо студент трохи гнилуватий, але пише гарні статті, його будуть підтримувати. І якщо я виступлю проти, це буде моя неповага до самого себе. Адже я вчений, і для мене важлива наука.

ПРО ГОТОВНІСТЬ ПОЧАТИ СВОЮ СПРАВУ

В українському суспільстві все регулюють міністерства, парламент, чиновники. Проста людина думає: щоб щось зробити, потрібно рішення уряду, зміни до законодавства. Це дуже повільний шлях.

В Штатах роблять інакше. Якщо в мене є ідея, я її реалізую вже завтра. Ось, наприклад, в PayPal можна платити податків при обороті менше $20 тис. Є можливість вільно експериментувати. В США люди завжди щось роблять – у всіх є дрібний бізнес, яким займаються паралельно з роботою. 

В Україні ж немає відкритої, агресивної, спроможної на світовому ринку моделі. Доки її не з'явиться, ми будемо втрачати людей.

Американський професор: Українці мають плюнути на державу - фото 4

ПРО РОЗГУБЛЕНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

У нас багато талановитих громадян, але вони відчувають себе розгубленими. Дивляться навколо, і бачать, що успіх -  це зв’язки. Дуже мало прикладів, коли успіх досягається кропітливою працею. А молодь має свої юні роки інвестувати в те, щоб ставати розумнішою, а не хитрішою. Натомість вчаться, як домовитися з міліціонером, отримати певний дозвіл, правильно посміхнутися. Дізнаються, куди занести цукерки, і як сподобатися керівнику. А це не найважливіші якості в глобальному світі. Набагато важливіше щось придумувати. Але це важка робота, яка потребує терпіння.

Дуже важливо, щоб українська молодь повірила, що реально щось змінити. Причому, змінити не суспільство, а самих себе. В цьому їх треба підтримати – відкрити інкубатори, інститути, конференції. Дати якісь перші гроші – наприклад, по $10 тис. Пояснити, як взяти перший грант або зібрати гроші на онлайн-платформі. І, звісно, навчитися захищатися від суспільства, яке приповзе їх гризти.

В українців є підприємницький та творчий потенціал. У Києві чимало прикольних кафе, і їх стає все більше. Київські кав'ярні не гірші за Пітсбурзькі чи Нью-Йоркські. А от з комп’ютерними стартапами вже важче. Але ми можемо досягти успіху і в інших сферах – лише треба подивитися, як це роблять інші. Українці подорожують і дивляться на кафе різних країн, так само треба людям показувати інші прогресивні місця. Робити обмін студентами або співробітниками.

ПРО ТЕ, ЯК ОБІЙТИСЯ БЕЗ ДЕРЖАВИ

Українцям потрібно нарешті плюнути на державу і почати робити все самим. Якщо б у мене була політична партія, я б зробив їй салоган: "Держава нам не потрібна". Держава поставила себе в таку позицію, що стала не релевантною. Вона краде, вона непрофесійна, загрібає усе під себе. Я би плюнув на неї і почав все робити самостійно.

Люди здатні створити, наприклад, фонд, в якому буде $50-100 тис. на рік. Використовувати ці гроші, щоб відправити десять найкращих людей у Сан-Франциско, попрацювати в Силіконовій долині.

Зробити це та багато іншого, як зробили Майдан, як організували волонтерство. Треба будувати незалежні структури в інших сферах.

Якщо олігархи і чиновники поставили себе в таку позицію, що вони ігнорують суспільство вже 25 років, суспільство в праві ігнорувати олігархів і чиновників.

І тоді уряду доведеться підлаштовуватися під людей. Якщо вони хочуть лишитися важливими, їм доведеться себе змінювати.

Думаю, в такому підході є майбутнє, якась надія і радість. Адже Майдан був від безвиході. Зараз суспільство знову намагаються загнати у безвихідь. Корупція повертається. Якщо так, ми будемо робити все самі поза цією державою. Вони загоняють бізнес в тінь, крадуть газ і податки? Що ж, весь бізнес буде реєструватися в Делавері і працювати онлайн в обхід України.

Американський професор: Українці мають плюнути на державу - фото 5

ПРО ЗАГАДКОВІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПАРТІЙ

У нас було два Майдани, була акція "Україна без Кучми". Але весь час люди консолідувалися, аби зняти попередню еліту. Жодного разу не намагались змінити щось принципово.

Люди хотіли усунути Януковича, а не відкрити ринки. Зрозуміло, що Янукович в останні місяці перетворився на тирана, і його потрібно було знімати. Але крім його відставки люди нічого не хотіли. І це велика проблема.

І уряд, і суспільство, як кошенята, мечуться туди-сюди і не знають, що робити.

Має пройти час і сформуватися партії з ідеологічною основою. У нас кожні нові вибори – нові партії, хоча люди ті самі. "Опоблок", "Солідарність", "Самопоміч"... Як можна створити бренд і сформувати аудиторію, якщо ви ледь не кожен рік закриваєтесь і відкриваєтесь? До того ж, як зрозуміти, що криється за цими назвами? Я розумію партію соціалістів чи-то людей, які ратують за ринкову економіку. А що криється за назвами "Удар" чи "Укроп" я не розумію. І коли виборець не розуміє, він концентрується на особистості. Розбиратися, хто такі Яценюк, Тимошенко, Садовий. Він починає обирати між людьми, а обирати ми повинні між ідеями.

Наприклад, зараз сформувався рух активістів, які прагнуть отримати права на володіння зброєю. От із нього може сформуватися партія. Як і з інших рухів зі зрозумілими намірами. І навіть якщо їх керівники виявляться корупціонерами, їх можна буде змінити, але тема боротьби дискредитованою не буде.

Тому я сподіваюся, що люди, які стояли на Майдані і воювали в окопах за незалежність, створять свої справжні партії до наступних виборів. Звісно ж, нинішні партії будуть їх блокувати, аби не допустити конкуренції. Але мені здається, цей процес не зупинити. Тут важливо зрозуміти, поки ми не перелаштуємось, країну буде ковбасити. 

Інші цікаві матеріали читайте на Життя.depo.ua.

Loading...
Loading...