Життя

"Мамо, я з тобою в АТО" – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами

Багатодітна мама - боєць АТО Ольга Юрченко після дембелю живе із трьома дітьми в будинку без води та опалення, чекає на четверту і мріє пережити цю зиму

27 вересня 2016, 12:00

"Мамо, я з тобою в АТО" –  історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами

"І це ж всі люди дізнаються… Боже, як стидно…" –  примовляє Оля час від часу. Терпляче слухає, що немає тут чого стидатися. Що народити та підняти трьох, піти на війну, потім ще на четверту дитину наважитися, це не "стидно", а неаби який героїзм.

Слухає.  Торкається живота. Посміхається.

Знову зітхає.

Десь через два тижні народжувати, а дитина штовхається, немов маленьке оленятко. Від важкої роботи часто живіт болить.

"Ой, боже-боже…"

Розлучена жінка, мати сина і двох дочок, вона зустріла своє кохання на війні, повернулася із коханим в рідне село, познайомила з сином і дочками. Коханий так радів, що скоро буде ще дитинка і він стане батьком.

Своя хата, хоч і занедбана, з дірявим дахом, але своя. Город свій. Здорові, живі, війна позаду. На атошні деяке обладнання купили, стали заробляти ремонтами. А потім…

Про такі пари кажуть: як пороблено.

 "Мамо, я з тобою в АТО " – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами - фото 1

Коли вона потрапила до "Айдару", був 2014 рік. Перша хвиля. Власне, могла б і не іти, бо не військовозобов'язана і трьох дітей має, і сама їх виховує – з чоловіком два роки до того розійшлися.  Та й взагалі не військова – Оля працювала тоді в Києві ріелтером.

Але коли почалася війна, мало яка порядна людина змогла залишитися осторонь.

"В мене подруга займалася волонтерством. Вона каже – поїдемо зі мною, відвеземо хлопцям дещо. Ну, я з нею. Приїхала і сказала, що не поїду звідси", - згадує Оля як її "накрило". Це було щире захоплення військовим братством. Хотілося стати їм сестрою.

Залишилася в "Айдарі", мамі нічого не розповіла. Спочатку допомагала на кухні, "без оформлення", потім мобілізувалася, взяли бухгалтером у фінслужбу.  

"Штаб наш був за 30 км від Щастя, потім перевели в Новоайдар. Друкувала довідки, робила документи, рахувала автомати. А на вихідні назбираю шкарпеток, тушівки, цукерок - і до хлопців. Їдеш із штабу в тил, і з обох боків стріляють. Така в нас була дорога життя. Страшно! Доїдеш в один бік – радієш. В іншій – також радієш," – згадує. Вже посміхається.

Десь через півроку довелося родині зізнаватися, в якому Києві вона тепер ріелтор. Мама нервувала, а старший син, 9-класник Паша сказав: "Мам, і я із тобою на війну піду".

"Мамо, я з тобою в АТО " – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами - фото 2

Діти Ольги: 14-річний Паша, 9-річна Аня та 7-річна Маша

"Ми часто із ним розмовляли, і автомати стрекотіли десь там здалеку, - розповідає Оля. – Наразі в нього в кімнаті висить прапор із підписом "Айдару". Не знаю, може, коли виросте, військовим стане".

Ще згадує, як знайшла нарешті собі берці. В Олі зросту – 156 сантиметрів, 36 розмір ноги. Вже й не сподівалася на армійське взуття, а тут розкладала на складі речі, що їх привезли волонтери, і відкопала собі берці "дитячого" розміру. От було щастя.

"Мамо, я з тобою в АТО " – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами - фото 3

Після декрету Ольга планує повернутися в армію і працювати у військовій частині

Жили айдарівці на покинутій промисловій базі, передова близько. Там, під акомпанемент "Градів", маленькій хоробрій Олі зізналися в коханні. Вона – старший солдат, він – старшина. Військовий доброволець і колишній волонтер. Службовий роман по-українські…

Через рік повернулися до Олі на Полтавщину вже удвох. Представила коханого мамі та дітям, мама на той час своє кохання зустріла, переїхала жити до чоловіка, молодим залишила свою хату. Дім хоч і старий-занедбаний, але свій. Купили обладнання, підробляли в інших хатах ремонтами. Стільки планів на майбутнє було, потім ще й дитина.

"Я вагалася, чи залишити, чи ні, бо вже трьох своїх маю, та й з грошима важко. Але він так радів, так просив залишити", - згадує.

Оля тепер в розповідях так і називає його "Він". Отой "Він" наразі тиняється селом, як протверезіє, приходить проситься назад.

"Мамо, я з тобою в АТО " – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами - фото 4

Полтавщина, с. Харківці. Будинок Ольги, в якому вона наразі своїми силами робить ремонт

Через кілька місяців після АТО її цивільний чоловік почав пити. На війні не пив, на айдарівських аватарів дивився, як всі нормальні військові, із відразою.  А після війни щось як зламалося.  З'явилися гроші, з'явилися друзі-сателіти, готові пиячити будь з ким будь коли. Він повертався додому п'яний, почав розпускати руки, лякав малих..

"Пройшли пекло і не зламалися, а потім вдома отаке почалося. Чому? - зітхає Ольга. - Не розумію…"

Вигнала. Сама продовжила приводити хату до ладу, зробила о двох кімнатах ремонт. Від важкої роботи часто болить живіт, лікарі сварять, вмовляють поберегтися, лягти в госпіталь, а вона рветься до дому – ще хоч трошки встигнути щось зробити до пологів.

"Мамо, я з тобою в АТО " – історія про кохання на війні, золотих дітей та бої багатодітної мами - фото 5

Було і стало: так Ольга поступово приводить свою хату до ладу

Засмучується, що зовсім нема грошей на кілька рулонів шпалер - залишилася не обклеєною третя кімната.  

Хоча бракує насправді не тільки шпалер. В трьохкімнатному старому будинку нема опалення, газу та води. Туалет на вулиці. Причеп дров коштує 2 800 грн, обігрівач – 999 гривень. Ольга всерйоз хвилюється, як її велика родина переживе цю зиму. Тим паче із немовлям, без допомоги.

Оля досі не отримала допомоги на дитину, тож тримаються на межі виживання. Потрібне тепле взуття, одяг, ковдри. . Дрова чи бензопила (і щоб хтось допоміг попиляти, бо Оля ж сама пиляти почне), смаколики та іграшки. В процесі розмови з Олі (з її "Боже як стидно") вдалося витягнути, що в девятикласника Паші, четверокласниці Ані та второкласниці Маші нема свого комп'ютера. Є якійсь старий, тільки він майже не працює. Але вони й не просять, знають, що мама поки купити таке не може.

"Вони в мене дуже дорослі, все розуміють, нічого не просять. Малі в мене – дай Бог всім таких дітей!" – ледь не плаче розчулена Ольга. Зазнається, що війна змінила не тільки "Його", вона  сама стала більш черствішою. І ще більше грубіло серце від розчарування, самотності, злиднів.

З цієї чорноти допомогли видертися волонтери. Наразі з необхідних на пологи двох тисяч зібрали вже 1 300, добрі люди надіслали пелюшки та дитячий одяг. Оля знову ледь не починає плакати на словах "про мене так ніхто з рідних ніколи не турбувався".

До пологів залишилося близько двох тижнів. Хлопчик буде.

Якщо ви хочете допомогти Ользі Юрченко, дізнатися її контакти можна в групі Мама SOS.

Більше актуальних новин читайте на Depo.Життя

Loading...
Loading...