Коли Україна вийде з війни. Чому розмови між українцями та росіянами вже ніколи не буде

Заборона російського телеканалу "Дождь" викликала цікаву реакцію як по цей, так і по той бік порєбріка. Далеко не всі на Росії взагалі зрозуміли, про що йдеться. Йдеться не стільки про сам факт заборони, скільки про нашу реакцію.

Дехто, як відомий в Україні Олег Кашин, зметикували нарешті, що "Україна – не Росія" (а Леонід Данилович їм коли ще писав! Книжки треба читати, панове запорєбрікові колеги. Президентські книжки зокрема). Але навіть він у своїй статті для Republic написав такі слова, які з головою видають людину "не в темі".

Ось вони: "Всі однаково мають рацію і однаково не праві, а хто виграв – це з'ясується тільки тоді, коли Україна вийде з війни, і стане можлива хоча б трохи більш, ніж зараз, спокійна російсько-українська розмова". Я зараз не буду про формулу "Україна вийде з війни" – не ми туди заходили, не нам звідти і виходити, і щойно Росія виведе свої війська з нашої території, як "Л-ДНР" відразу ж розсиплеться на друзки, а всі ці "герої молодих республік" побіжать або через кордон (доки росіяни його не закриють), або ховатися по копанках, щоб потім розповідати, що вони тут з 2014 року сидять. Зараз важлива інша частина фрази, в самому кінці. "Трохи більш спокійна російсько-українська розмова".

Кашин та всі інші – хоч відкрито шовіністичні, хоч типу ліберальні персонажі на Росії – не розуміють одного ключового у всій цій історії моменту. Ніякої розмови не буде. Просто – не буде. Бо не буде кому говорити.

Так, зараз Україна продовжує цікавитися Росією, її новинами. Але! Якого характеру ця цікавість? Як людина, яка має певне відношення до ЗМІ, я нині досить чітко бачу наступну ситуацію.

По-перше, між нами зараз війна. Тому українці хоч-не-хоч, а цікавляться якимись важливими новинами з-за східного кордону. Скажімо, станом здоров'я тамтешнього президента (пам'ятаєте, як він на деякий час пропадав, і пішла хвиля чуток про хворобу і смерть?). Або падінням Ту-154, версіями і конспірологією. Врешті решт, можливими відцентровими процесами в Росії, бо ж головна новина для будь-якого українця – це розпад Росії на друзки.

По-друге, результатом цієї війни стала злість і ненависть – наша до них. Тому на "ура" йдуть новини на кшталт "Ніжегородський священник випив літр "Бояришника" і зґвалтував сусідську козу милицями глухонімої бабусі, яку вбив ще позавчора". Нам хочеться сміятися з них, зловтішатися, тикати пальцями. Так, в тому числі й через те, що на війні ми їх поки що не можемо перемогти. Тому намагаємося мститися хоча б через таке заочне приниження.

Але все це – доки йде війна. Доки Росія – на нашій території. Як тільки ж війна закінчиться, "вєжлівиє люді" та "кримняші" заберуться з півострова, "іхтамнєти" залишать Донбас – інтерес до запорєбріка почне падати. Просто тому, що там немає нічого цікавого, нічого такого, за чим реально можна було б слідкувати. Серіали тамтешні потихеньку витискаються з телевізійного простору (дуже повільно, лише через закони і укази – від самих власників телеканалів переформатування під Європу годі й чекати, совки – вони і є совки, скільки б грошей у них не було і які красиві заставки б не крутилися на їхніх каналах), в кінотеатрах давним-давно американське кіно перебило російське.

Російський футбол давно ніхто не дивиться, бо є європейський. Музику викинуть за порєбрік радіоквоти. Одним словом, українцеві реально не буде за що зачепитися в мирний час. Тому Росія просто відійде кудись туди, де зараз… ну, скажімо, Казахстан. Колишній сусід по радянській комуналці, у когось там родичі, але в цілому – живуть собі десь на сході, та й Бог з ними.

Саме тому ніяких "розмов" про те, як жити далі, як ставитися одне до одного, між нами і росіянами просто не буде. Бо це буде непотрібне нам. Який сенс продовжувати бабратися у пострадянській багнюці, якщо за західним кордоном, що до того часу має стати максимально прозорим, такий великий, яскравий, багатий і привабливий світ?

Тому, панове росіяни, залиште свої мрії про розмови при собі. Або можете тренуватися на білорусах. Чи татарах з тувинцями. Ваша шагренева шкіра невпинно зменшується, і в історичній перспективі цей процес не зупинити навіть кремлівському Цінноберу.