"Это, детка, рашизм": Автор антикремлівського хіта про 200 поїздок в АТО і "Град" у подарунок

Як зізнається Севастьянов, спершу він і не думав про те, що стане популярним – просто емоційно переживав події, які відбуваються на фронті. Втім, у деяких його хітів – вже понад 1 млн переглядів на YouTube, а у самого Бориса – купа шанувальників серед бійців, мешканців Сходу України і… адекватних росіян.

Depo.ua поспілкувався з композитором, поетом і виконавцем про створення антирашистських хітів, сувеніри з фронту,

- Борисе, пам'ятаєте, як написали першу пісню про "ватників"?

- Першою з пісень про війну була "От*ебитесь". Я написав її два роки тому, після першого перемир'я, після якого знову почалися бойові дії. Я ще тоді в АТО не їздив, дивився телевізор, читав "Фейсбук" і рефлексував.

Написав пісню доволі швидко. До того я брав участь у кількох пікетах, наприклад, біля російського консульства у Харкові. Там українці активно викрикували це слово. Воно осіло в голові і вилилося в пісню.

- Як вважаєте, з часу написання пісні "Это, детка, рашизм" сам рашизм в чомусь змінився?

- На Росії тільки поглиблюються деструктивні процеси. Звичайно, я там не живу, повним обсягом інформації не володію. Але зі спілкування з блогерами стає ясно, що ситуація закручується. Чого варті лише висловлювання Жириновського про теракти в Європі. Людина такого рівня каже абсолютно жахливі речі, і його не заарештовують, хоча це пряме порушення статей про екстремізм і розпалювання національної ворожнечі. Але він продовжує базікати, і піпл хаває… І те, що в головах цих людей, - найстрашніше і первинне. Вже потім починаються політичні переслідування і утискання преси.

- Вважаєте, ваші пісні можуть змінити картинку світу хоча у головах хоча б десятка росіян?

- Я не переоцінюю свій вплив. Але росіяни часто звертаються до мене з запитаннями, деякі налаштовані на нормальний діалог. Пишуть, наприклад: "Чому ви так не любите Росію?", "Звідки взяли, що на Сході України є російські війська і зброя?". Справа ще й в тому, що мої пісні російською, а я сам зі східного міста Харкова. Мабуть, якщо б був україномовним львів'янином, так активно не спілкувалися б. А тут у людей виникає дисонанс.

Я їм кидаю статті, відео. Не знаю, наскільки ці дані переконують моїх співрозмовників, але принаймні вони починають замислюватися. Звісно, вони могли б знайти ці матеріали самостійно. Але більшість задовольняється російським зомбі-ТБ, не бажаючи виходити з зони комфорту.

- Погроз, мабуть, теж багато? Друзі за вас, певно, хвилюються…

- Повідомлення з погрозами зазвичай ігнорую. Але от буквально вчора написав хлопець: "Приїдемо в Харків, подивимось, як ти затанцюєш". Тож я відписав, хай приїжджає.

Друзі спершу просили бути обережнішим. Тоді, у 2014, в суспільстві панувала паніка. В Харкові були хвилювання. Зараз же жодного страху немає. У нас лишились невеликі осередки "Русского міра", але вони ні на що не впливають.

- Як вперше поїхали в АТО?

- Спершу я взагалі не думав давати концерти. Але мої пісні сподобалися, набули популярності. Я виступив на Харківському Майдані, потім мене запросили у штаб АТО в Краматорську. Зізнаюся, було стрьомно, я не знав, що там і як. Примудрився поїхати без паспорта, не подумав, що він там потрібен. Але все обійшлося, зараз їжджу мало не кожного тижня, кількість виступів вже перевалила за 200.

Для військових співаю один репертуар, пісні без цензури, для мирних мешканцях змінюю програму. Прибираю майже всю обсценну лексику, включаю композиції про любов, танцювальні мелодії.

- Буває, що місцеві сприймають пісні агресивно?

- Нещодавно у Краматорську хлопець у натовпі показав "фак". Буває, щось викрикують із залу. Найчастіше ж незадоволені просто йдуть: розуміють, що вони у меншості.

Доволі часто люди навпаки підходять після концертів і дякують. Ще приємніше, коли аж через тиждень відшукують у соцмережах, додаються в друзі, пишуть: "І досі вас пам'ятаємо".

- У бійців є улюблена пісня?

- Завжди добре сприймається пісня "Гради, буки". Але її краще співати на передовій, коли люди багато чого бачили, тоді пісні їх добре розслабляють. Якщо ж від АТО далеко, не знають на практиці, що таке війна, ставляться прохолодніше.

- Бійці віддячують армійськими "сувенірами"?

- Так, дарують дуже цікаві речі. Стріляні гільзи, патроні. Колись подарували наконечник "Граду" більше метра заввишки. Я його віддав хлопцям, які хочуть робити музей, не тримати його вдома. Хлопець з Нацгвардії у Слов'янську подарував компас – цікавий, ще з радянських часів. Колись подарували дизайнерські штани з написом "Укроп", кулон з гербом України. Словом, слухачі мене і одягають, і взувають.

- На радіо ваші пісні почути можна?

- Переважно їх слухають в Інтернеті, але є регіональні станції, які їх крутили і крутять. Я спеціально робив цензурні версії, щоб пісні можна було брати в ефір.

- У вас є пісні, у яких понад 2 млн переглядів. Вдається на них заробити?

- На початку, коли пісні викладалося на каналі "Земля роду нашого", його засновник намагався їх монетизувати. Але пісні на таку тематику, що рідко хто хоче давати рекламу. Тож заробити на них дуже складно – спочатку я отримував якісь незначні суми, а зараз - нічого. А ще багато відео – це, мабуть, постарались російські боти, - заборонені в європейських країнах. Люди роблять репости, перезаливають на свої канали. Можливо, хтось на цьому і заробляє.

- Ви написали музику для багатьох фільмів. В вашому портфоліо навіть саундтрек для The Lunch Box, який отримав "Оскар" у 2010-му. Зараз замовлення отримуєте?

- Зараз ні, до війни з цим було жвавіше. До того ж, за два роки поїздок в АТО пересварився з багатьма російськими замовниками. Що ж до західних продюсерів, їм треба постійно про себе нагадувати. Я ж постійно їжджу в АТО, тож часу на це немає.