"Біле сонце пустелі" таємниці за кадром

Глядачі могли взагалі не побачити цей фільм. Після численних переробок керівництво "Мосфільму" залишилося незадоволеним якістю фільму.

Наприклад, директор Мосфільму так і не підписав акт про його приймання. У процесі виробництва керівництво звинувачувало Мотиля у творчій непридатності, перевитраті коштів і проблеми з дисципліною на знімальному майданчику. Фільм, знятий на дві третини, хотіли закрити.

Його врятувало тільки те, що Міністерство фінансів відмовилося списувати більше 300 тис. витрачених рублів. Навіть після повторної експедиції, де режисерові довелося повністю переробити кінцівку і кілька ключових сцен, картину відмовлялися приймати. Довелося внести ще 27 правок. Картину врятував генсек Леонід Брежнєв, якому фільм дуже сподобався.

Але картина все одно отримала другу прокатну категорію - це означало обмежена кількість копій і практично повна відсутність реклами. 

Спочатку на головну роль запросили актора Георгія Юматова. Знаючи про його пристрасть до алкоголю, режисер поставив умову: підеш в запій - зніму з фільму. Однак, прямо напередодні зйомок Юматов "зірвався": напився і вплутався в бійку. Все обличчя актора було в синцях, які не зміг би приховати жоден гример. Ні про яку головну роль після цього не могло бути й мови.

Довелося терміново міняти актора - на головну роль запросили Анатолія Кузнєцова, терміново викликавши його з Москви.

До речі, Миколай Годовиков, він же Петруха, якось оголосив у пресі, що два кілограми чорної ікри після зйомки з'їв на пару з Луспекаевим. Чого бути не могло: по-перше, ікри було менше кілограма, а по-друге, її після зйомок відносили в холодильник на випадок, якщо плівка виявиться бракованою і доведеться епізод з ікрою перезнімати.

У той час кожен фільм контролювали ревізори і реквізіторші. І вони при своїх малих зарплатах ніколи б не дозволили поцупити дорогий продукт. Закінчилася історія тим, що лабораторія затримала проявлення матеріалу і протухнула ікру спустили в унітаз.

Виконавець ролі Верещагіна - Павло Луспекаєв, під час роботи над фільмом був важко хворий. У нього були ампутовані пальці на ногах і він ходив у спеціальних ортопедичних черевиках.

Його самовіддана робота над роллю так вразила режисера, що образ Верещагіна був серйозно перероблений і посилений. Відставний митник став одним з основних персонажів фільму, хоча сам актор не дожив до виходу картини на екран.

Для ролей дружин Абдулли було лише дві професійні актриси. Решту потрібно було шукати де доведеться. Зйомки відбувалися в Дагестані і Туркменії - місцеві жінки відмовлялися зніматися.

Тому ролі дружин грали випадкові люди, наприклад, продавщиця з магазину "Синтетика", журналістка, баскетболістка. Потім, коли зйомки затягнулися і масовка стала вередувати - в якості дружин стали виступати солдати.

Коні, Найдьонов для зйомок, боялися пострілів. Касі Кавсадзе (Абдулле) довелося стріляти, сидячи на асистенті.

Не дивлячись на всі проблеми  команди, яка робила цей фільм, глядачі отримали легендарну картину. Яка до речі не отримала жодної кінопремії за часів СССР.