Чому Аласанія - це другий Дорн

"Чому з нас хтось щось має вимагати? Ми суспільний мовник, який не підкоряється нікому... Пропаганда або контрпропаганда, комунізм або антикомунізм - це не наша справа. Україноцентризм? Це як сонцецентризм в Сонячній системі - це і так зрозуміло, ми в Україні живемо. Ми будемо робити нормальний, об'єктивний продукт, пропагандою і контрпропагандою має займатися держава", - сказав Аласанія в ефірі 5 каналу.

У своєму ставленні до пропаганди він послідовний. Ще у 2014 році в якості гендиректора НТКУ Зураб Григорович в інтерв'ю УП стверджував: "Розумію, що війна, але війна мине, а медіа залишаться. Війна - це завжди тимчасове явище. Якщо хтось хоче займатися пропагандою, не питання, є ж партійні ЗМІ. Я не проти, коли людина відкрито говорить, що належить до такої-то партії, він цілком може писати тексти, публіцистику, викладати думки на підтримку цієї партії… Пропаганда не призначена для власного народу, інакше вона стає інструментом впливу влади на своїх громадян. Зараз як контрпропаганда проти війни, проти агресії Росії, а потім проти кого буде використана ця пропаганда?".

НТКУ за часів керівництва ним Аласанії дійсно не займався прямою контрпропагандою, за що його часто критикували. Ніхто не говорить, про перетворення Першого національного на аналог російського ВГТРК, та це й не потрібно, але жити за принципом "війна колись закінчиться, тому давайте говорити про вічне" те ж саме, що в столичному ресторані за чаркою дорогої горілки горювати за нашими втратами в АТО.

Чим у такому випадку медійник Аласанія відрізняється від скандального співака Івана Дорна, який нещодавно розповів російському телебаченню про "сварку двох братів"? А потім незграбно виправдовується – він же не політик, а музикант. Та й взагалі - неможна звинувачувати людей, як це робить російський або український уряд, він за те, щоб все це якнайшвидше закінчилося. Далі бриє бороду, наспівуючи козацьку пісню. Справжній україноцентрист, чи не так?

На суспільне мовлення з наших з вами кишень цього року мають виділити 1 млрд. 300 млн. грн. За ці гроші Аласанія, за його словами, планує створити популярні формати: трансляції, включення, розслідування, гостьові студії. Він наголошує: ми не належимо ніякому олігархові і не прислужуємо владі. Виглядає заманливо і… оманливо.

По-перше, досі не до кінця зрозуміло, що таке "суспільне мовлення" і чим воно відрізнятиметься від суспільного мовлення, яким займаються існуючі телеканали. Аласанія наполягає: незалежністю від усіх. Це твердження не витримує жодної критики, адже, у першу чергу, суспільний мовник залежний від громадської думки. Будь-які балакучі голови в гостьових студіях – це агенти впливу на громадську думку. Тобто, агенти впливу влади, опозиційних партій чи окремих олігархів. Національна суспільна телерадіокомпанія, як й інші телерадіомовники, зацікавлена у тому, щоб глядач і слухач залишався на її частоті, інакше отримані кошти підуть за вітром. А це означає, що перевага надаватиметься балакучим головам, які говорять людям те, що їм хочеться чути.

По-друге, всі розслідування, яких на наших телеканалах значно більше, аніж освітніх програм, кимось замовляються. Всі антикорупційні розслідування спрямовані проти тих або інших посадових осіб. Що логічно. Якщо такі програми виходять на комерційних каналах, щодо автора замовлення питань не виникає. А як бути з розслідуваннями на каналі суспільного мовлення? Умовно кажучи: частина суспільства згодна, що за її кошти в ефірі з'являтимуться подібні програми, а інша частина переконана, що боротьба з корупцією – це політична технологія для війни одних політиків чи багатіїв з іншими. Або війни опозиції, за якою також стоять чиїсь гроші, проти влади.

По-третє, щодо пропаганди чи контрпропаганди. Сьогодні на всіх провідних телеканалах є програми, які можна назвати контрпропагандистськими. Хоча, насправді, вони в різних варіаціях доносять до глядача державну позицію щодо АТО, агресії Росії або путінської політики загалом. Комерційні канали виробляють такий продукт власним коштом, хоча могли, як Аласанія, сказати: війна - це завжди тимчасове явище. Виявляється, Коломойському чи Пінчуку програми контрпропагандистського штибу не муляють око, а керівник суспільного мовлення вважає, що контрпропагандою в часи війни має займатися лише держава. Бо це – не справа журналістів.

Насправді, Національна суспільна телерадіокомпанія повинна доносити до громадян не пропаганду, а позицію держави. В усіх сферах – від освіти й медицини до пенсійної реформи. Як це роблять аналогічні медіа на Заході. Сьогодні включаєш будь-який наш канал, а там – вал критики. Не дискусія і альтернативна пропозиція, а саме цілеспрямована кампанія проти реформ. З переходом на особистості, з маніпуляціями на болючих темах. Вітчизняне телебачення давно об'єднане в єдиний медіахолдинг "ЗрадаТВ". Це такий собі колективний Шустер.

Якщо керівник НСТУ ставить собі за мету просто приєднатися до цього медіахолдингу, який сенс в суспільному мовленні взагалі? Його пріоритетом має бути впровадження державної інформаційної політики. А от як це зробити у цікавому для глядача форматі, як забезпечити альтернативні думки й гостре, але без відвертих маніпуляцій, обговорення актуальних тем – оце і є завдання пана Аласанії.