Київський комерційний інститут: як українські жінки 100 років тому боролися за рівноправ'я

1906 року за проектом архітекторів Олександра Кобелєва і Всеволода Обремського за адресою Бібіковський бульвар, 22-24 (нині бульвар Тараса Шевченка) звели триповерхову цегляну будівлю для навчального закладу загальною площею майже 2 тис. м². Восени 1908 року сюди переїхав нещодавно заснований за ініціативою відомого вченого Митрофана Довнар-Запольського Київський комерційний інститут. Це був перший на території України вищий навчальний заклад економічного профілю, приватний вуз із підготовки кадрів для господарського комплексу півдня Російської імперії. На той час інститут нараховував 34 викладача і близько 1 тисячі студентів, причому щороку ця кількість зростала. Тому вже у 1909 – 1914 роках будівлю суттєво розширили, зокрема надбудували четвертий поверх.

Київський комерційний інститут, 1908 рік

У грудні 1912 року Київський комерційний інститут зрівняли у правах з державними вузами Російської імперії. В інституті діяли два відділи – економічний і комерційно-технічний. Бібліотека налічувала понад 25 тисяч томів. Викладалися економіка, право, історія, філософія, педагогіка, мови, товарознавство, фізико-математичні, технологічні, комерційні науки. Напередодні початку Першої світової війни тут працювали понад 50 викладачів і навчалися 4200 студентів, більшість з яких були вихідцями з міщан, духовенства, купецтва або селян. Левову частку студентства складали представники єврейської молоді. В стінах Київського комерційного інституту здобували вищу освіту Олександр Довженко, Павло Тичина, Юрій Смолич, Ісак Бабель, Василь Еллан-Блакитний, Володимир Свідзінський, Соломон Міхоелс, Соломон Гольдельман та чимало інших видатних особистостей. Диплом інституту здобув і Вольф Висоцький – дідусь по батьковій лінії радянського класика Володимира Висоцького.

1912 рік

Під час Першої світової війни, через наступ німецьких і австро-угорських військ на Південно-Західному фронті, Київський комерційний інститут восени 1915 року евакуювали до Саратова. Приміщення зайняли військові частини і служби, через що воно зазнало збитків. Через рік інститут повернувся до Києва.

1912–1914 роки

З початком революції, навесні 1917 року будівля Київського комерційного інституту стала центром українського жіночого руху. 3 квітня (за новим стилем) у Києві постав Український жіночий союз (УЖС) під гаслами: "1) Рівні з чоловічими права для жінок, 2) рівні з чоловічими обовязки українських жінок в громадянській роботі для добра України, 3) економичне забезпечення українського трудового жіноцтва". УЖС зі шпальт газети "Нова Рада" видав відозву, в якій запросив усіх українських жінок на загальний збір о 3-й годині дня 16 квітня. Цей захід відбувся у стінах Київського комерційного інституту: "Місце збору 10-та авдіторія, вхід з Нестерівської вулиці [нині вулиця Івана Франка – В. М.] на розі Бібіковського бульвару".

Київський інститут народного господарства, 1920-ті – початок 1930-х років

На зборах затвердили тимчасову раду УЖС на чолі з Вірою Нечаївською (1895 – 1972) та обрали представниць на Всеукраїнський національний конгрес, який проводила Українська Центральна Рада. Сама ж В. Нечаївська і була згодом обрана до складу Центральної Ради, поєднуючи громадсько-політичну роботу із навчанням у Київському комерційному інституті. Пізніше вона займалася літературною творчістю під псевдонімом Плужанка, вийшла заміж за Юрія Вороного – учасника бою під Крутами, хірурга за фахом, який здійснив першу у світі операцію з пересадки нирки людині.

1935 рік

Протягом 1917 року осередки Українського жіночого союзу виникли у Київській, Чернігівській, Волинській, Полтавській, Харківській, Херсонській губерніях. Організація видавала часопис "Жіночий Вісник", на сторінках якого оголосила, що "стає під політичний прапор Української Центральної Ради... під гаслом рівних з чоловіками прав жінки на основі рівних з чоловіками обов'язків української жінки у громадській роботі для добра України". 27 – 29 вересня 1917 року УЖС організував проведення у Києві Першого Всеукраїнського жіночого з'їзду. Союз активно виконував просвітницькі функції, створював "школи жіночих ремесел і сільського хазяйства, каси забезпечення трудових жінок, небагатих жінок і дітей, приюти для бездомних жінок і дітей, захоронки [дитячі садки – В. М.]для малих дітей, родильні приюти і жіночі та діточі больниці", забезпечував "безплатну правну оборону покривджених жінок і дітей".

Український жіночий союз досяг основної мети своєї діяльності, адже революція зрівняла в правах чоловіків і жінок. Зокрема, 11-та стаття Конституції Української Народної Республіки визначала: "Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає".

Будівля Київського інженерно-будівельного інституту і Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького, 1950-ті – 1960-ті роки

Що ж до Київського комерційного інституту, то він залишався у будівлі на Бібіковському бульварі до 1934 року, але за радянських часів неодноразово змінював назву. Із 1920 року це був Київський інститут народного господарства (з 1925 року – імені Євгенії Бош), із 1930-го – Київський інститут обміну та розподілу і Київський фінансово-банківський інститут. 1934-го заклад перевели до Харкова, а в будівлі розташувалися педагогічний та інженерно-будівельний інститути (останній – до рубежу 1950-х – 1960-х років).

Кінець XX століття

В наш час споруда має адресу вулиця Пирогова, 9, і є головним корпусом Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. На початку XXI століття біля входу коштом університету встановлено пам'ятник М. Драгоманову. А на стіні будівлі відкрили меморіальну дошку на честь формування у листопаді 1917 – січні 1918 років Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, що охороняв Українську Центральну Раду і штаб Київського військового округу. Втім, ця військова частина створювалася у розташованій поруч казармі, яку вже у пізніший час об'єднали із будівлею комерційного інституту.

Сучасний вигляд головного корпусу Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова

Читайте також: Будинок, звідки почалася Українська революція

Будинок на Володимирській: "штаб-квартира" Центральної Ради

Київський комерційний інститут: як українські жінки 100 років тому боролися за рівноправ'я

Як у Києві боролися з пам'ятниками 100 років тому