Чому баскські терористи вирішили назавжди скласти зброю

У хвилі мутних і кривавих звісток із Сирії, тривожних зведень про бої на Донбасі, регулярних повідомлень про нові й нові теракти по всьому світі в читача може скластися враження, що реальність потроху тоне в кривавому хаосі. Приємно, втім, що по мірі появи нових загроз миру і спокою декотрі з відносно недавніх жахіть потроху стають історією.

І до певної міри символічно, що сьогодні, коли президент США Дональд Трамп розпочав операцію, спрямовану на приведення до тями сирійського диктатора, одне з найкривавіших терористичних угруповань Європи прийняло рішення скласти зброю – і розпочати політичну боротьбу за свої цілі. ЕТА, "Країна басків і свободи" – це ліворадикальна й націоналістична організація (що саме по собі є доволі рідкісним поєднанням) з моменту створення в 1959 році перетворилась на чималу проблему для керівництва Іспанії – і для безпеки всіх довкола. З початку 1960-х років організація почала активні бойові дії проти іспанських урядових структур, і практикуючи замахи на чиновників і жандармів, а також підриви поліцейських ділянок, казарм і залізничних шляхів. А іще через десяток років перейшла до практики "революційного терору", вже не переживаючи особливо, хто саме буде гинути від вибухів бомб – поліцейські чи пересічні громадяни Іспанії.

Про масштаб діяльності ЕТА в той період говорить хоча б той факт, що в 1973 році вони зуміли знищити наступника Франко на посаді очільника уряду Іспанії, адмірала Луїса Карреро Бланко. Зробивши це, на хвильку, в центрі Мадриду. Активісти баскських сепаратистів зробили підкоп під однією з центральних вулиць, і заклали заряд такої потужності, що автомобіль Бланко ударною хвилею викинуло на балкон недалекого монастиря, і його довелося довший час шукати. За наступних два десятки років вони фізично знищили близько тисячі осіб – покалічивши при тому більше трьох тисяч. І криваві репресії з боку режиму Франко, який мав всю можливу повноту влади в країні, баскських сепаратистів не зупинили.

А от коли після смерті Франко настала "відлига", і Країна басків в 1978 році отримала широку автономію, від бойового крила ЕТА люди потроху почали відходити. І коли в 1988 році іспанські партії підписали пакт про необхідність переговорів з басками, ЕТА наклала "тимчасовий мораторій" на збройну боротьбу. І хоч він дотримувався далеко не всіма, частота збройних інцидентів з баскськими сепаратистами знизилась на порядки.

Щоправда, особливих результатів переговори не принесли, і на початку 2000-них знову почалась радикалізація – як з боку басків, так і з боку Мадриду. Знову почались збройні зіткнення. В 2004 році іспанським жандармом поталанило – вони зуміли впіймати лідера організації, Мікеля "Антса", разом з десятком високо посадовців ЕТА. Мадрид відрапортував, що ЕТА "знекровлена". А за кілька тижнів почались нові серії вибухів, які наочно спростували чутки про "перемогу над ЕТА". А потім іспанський парламент (всі партії, окрім право-консервативної Народної) прийняв рішення про політичний діалог з басками. У відповідь на що ті погодились відмовитись від насильства на період переговорів. Які не були ні швидкими, ні простими – але за десять років дійшли до сьогоднішнього стану, коли самі лідери ЕТА закликають бійців до здачі зброї.

Вся ця історія демонструє одну просту річ. Ніяка жорсткість диктаторів і ніякі повноваження спецслужб не здатні подолати збройний опір народу. Але домовитись громадяни однієї країни як правило здатні.

При тому спокуса розглянути цей іспанський досвід як рецепт для України, на жаль, марна. Бо ЕТА захищала реальні права реальних басків – і коли Мадрид пішов на зустріч їхнім вимогам, теж виявилась спроможною до компромісу. Із нашими сепаратистами все, на жаль, зовсім інакше.