Як теракт в Пітері допоможе Лукашенку

Причини для підозр багато в чому схожі. Як схожі політичні режими Володимира Володимировича та Олександра Григоровича.

Власне, і той і інший систематично вдаються до терору: у відношенні політичної опозиції, ЗМІ, західних фондів і т.д. З тією лише різницею, що Олександр Григорович прийшов до влади набагато раніше, ніж Путін - в 1994 році. Не будучи правонаступником, не відчуваючи необхідності вирощувати свій рейтинг шляхом вибухів будинків і не маючи такої можливості. Тоді ОГЛ вистачило антикорупційної доповіді та імітації замаху на себе коханого. Далі картинки з жорстокими розгонами мітингів і маніфестацій протесту вже були візитівкою режиму. Ну, наприклад, як щити і кийки асоціюються і з режимом Путіна з моменту бійні на Манежній площі в Москві. (Тобто, куди раніше, ніж події на площі Болотній.

Не було у Лукашенка, на щастя, і своєї Чечні з геноцидом місцевого населення. Але ось, як нинішнє "метро" не вперше з'являється в історії Росії, так свій теракт в метро був і в Мінську. У квітні 2011 року. В країні, що нашпигована спецслужбами, в державі, де немає національної ворожнечі, і яка не пред'являє ні до кого територіальних претензій. При всіх розбіжностях з російськими умовами, були і є збіги: серйозна економічна криза, зростання протестних настроїв з виходом на вулиці раніше "непомічених" активістів, "незговірливість Заходу". Тоді в Білорусі терористів знайшли майже моментально - сантехніка та слюсаря. Не зважаючи на дуже велику недовіру суспільства до офіційної версії події, заарештованих швиденько засудили і розстріляли, залишивши у громадян РБ відчуття як мінімум того, що "щось тут не чисто", "щось мутить влада". Тим більше, що на пам'яті у білорусів була історія грудня 2010 року, коли в Мінську в день так званих президентських виборів десятки тисяч незадоволених вирушили шукати правду до Будинку уряду. Там, імітувавши штурм державної установи (пару шибок було розбито під камери "своїх" ЗМІ), спецслужби зробили все, щоб закатати протест в асфальт. Цьому, як і під час усіх попередніх політичних компаній передувало залякування можливістю терактів з боку державних рупорів. Але пропаганда в умовах спустошення холодильників діяла все гірше. Картинки не вражали. І ось - весняне метро, і немає байдужих. Політичні заморозки - як "природне" продовження.

І ось знову весна. Знову метро. На цей раз в Санкт-Петербурзі. До болю знайомі білорусам картинки. Цьому передували масові акції протесту в Росії і Білорусі з новим складом учасників і розширеною географією їх проведення. Непропорційні за своєю жорстокістю їх розгони в обох країнах. Напередодні Путін неприховано загрожує "своїм" протестувальникам. Одночасно з лукашенківськими погрозами - "своїм", з'являється стрічка про підготовлювані в РБ провокації із застосуванням зброї , а КДБ, "в'яже" відомих своєю антиросійською позицією людей і "шиє" їм справу "про підготовку до масових заворушень". Проте владі на цей раз вірять лише люди виключно некомпетентні. "Розходитися" по домівках вже ніхто не бажає, анонсовані нові акції. В РФ в цей час - протести далекобійників.

Люди гинуть в метро в день, коли Лукашенко після довгої паузи зустрічається з Путіним. В тому ж Санкт-Петербурзі, де сталася трагедія. Зустріч не скасовують. Високі сторони, що домовляються, сповнені оптимізму.

Хочеш-не хочеш згадаєш вислів Олександра Григоровича шість днів тому про стан двосторонніх відносин: "Та заспокойтеся - у нас з Володимиром Володимировичем Путіним блискучі відносини. Блискучі! І підберемо час, зустрінемося".

"Якщо є якісь проблеми, ми їх вирішимо. Без посередників ми вирішимо удвох, і нам не треба ніяке посередництво. Ми рідні брати, нам ділити нема чого", заявив Лукашенко, додавши, що не виключає такої ситуації, коли йому і Путіну доведеться "спиною до спини стати і відстрілюватися".

Судячи з усього, вони вже приступили.