Зображаючи жертву. Як голова НАЗК пішла шляхом скандальних відставників

Від середи, коли на засіданні уряду прем'єр-міністр Володимир Гройсман порадив Наталії Корчак і всім членам Агентства із запобігання корупції піти у відставку, точаться розмови, коли і у який спосіб такі відставки відбудуться. Корчак наголосила: заяву не писатиме. Інші члени НАЗК кажуть: за крісла не тримаються, але й у відставку поки не йтимуть.

Найбільш показовою у цьому плані видається думка Руслана Рябошапки, члена Агентства, якого завжди підтримували "єврооптимісти" й "антикорупціонери": Корчак вичерпала свій потенціал на посаді, не змогла сформувати колектив однодумців, не налагодила комунікацій з колегами з інших державних органів, з громадянським суспільством, з іноземними партнерами, втратила контроль над внутрішніми процесами в агентстві, тому має піти у відставку. Очевидно, десь у такому стилі в радянські часи і доносили до "відповідних органів" на своїх начальників. Не вистачає лише фрази "дозволяє собі поносити наш соціалістичний лад". Це до того, що, вочевидь, мікроклімат у колективі НАЗК дійсно кепський, і лише зміною декорацій там вже нічого не вдієш.

Учора ж ображена Корчак звернулася до НАБУ, ГПУ, поліції, РНБО, державних органів і громадськості з листом, у якому прямим текстом звинуватила у всіх бідах електронного декларування держпідприємство "Українські спеціальні системи" (УСС) і Держспецзв'язку. "Вбачаю у діях посадових осіб Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, а також ДП "УСС" ознаки службових злочинів, які дискредитують саму ідею запобігання корупції, електронного декларування доходів та потребують відповідного правового реагування", - наголосила вона. Це звернення означає, що відповідальною себе за бездіяльність, яка ледь не призвела до повного зриву другої хвилі е-декларування, Корчак не вважає. Більш того, вона діє за принципом: якщо тонути, то не наодинці.

Політизувати ситуацію і тим самим доводити її до абсурду, це вибір пані Корчак. Проте на цьому шляху у неї попутників не побільшає. По-перше, переважній більшості населення розбірки навколо НАЗК нецікаві в принципі. До того ж, на відміну від керівника НАБУ Артема Ситника, Корчак не вдалося сформувати власну групу медіа-підтримки з числа балакучих активістів і депутатів. Окрім кількох дописувачів у Facebook, очевидних захисників позиції НАЗК немає.

По-друге, суб'єктам декларування, які через "напівмертвий" сайт агентства ледь не втрапили у велику халепу, нецікаве ім'я начальника органу, що допустив таку халтуру, їх цікавить, аби наступного року не повторилася ця ж історія. І, по-третє, у Корчак відсутня широка підтримка серед політиків, але її учорашня заява точно буде взята на озброєння кимось із опозиціонерів. Співчувати очільниці НАЗК і рятувати її сенсу їм немає, а от допомогти роздмухати полум'я скандалу вони здані.

Можливо, на це Корчак і розраховує. Тому й пішла ва-банк: якщо і звільнять, то перед цим самі проблем не оберуться. Та й звільнити дійсно не так просто, для цього необхідні певні законодавчі зміни. То ж у неї є певний часовий люфт для того, щоб завдати кілька ударів по своїх опонентах. Зробивши гучну заяву, чиновниця подивиться, чи великі круги пішли від її звинувачень. І хто їх візьме на озброєння.

Це, на жаль, стандартна практика для вітчизняних чиновників. До Корчак був Микола Гордієнко, колишній керівник Держфінінспекції, він носив по телеканалах мішок компромату на Яценюка, який зрештою виявився не компроматом, а мильною булькою. Потім був Саша Боровик. Його навіть ще не призначили на посаду, тому й не звільняли, а він вже бігав каналами і розповідав, як його не цінують. А ще - міністр екології і товариш Олександра Онищенка Ігор Шевченко. Той, правда недовго, розповідав, що літаком олігарха нікуди не літав, а його просто обмовляють. Цей список державних діячів, які ліпили із себе "жертв", можна продовжувати до безкінечності. І де зараз всі ці люди?..