Як у Києві боролися з пам'ятниками 100 років тому

100 років тому вперше в історії Києва під час революційної маніфестації було знесено пам'ятник – голові царського уряду Петрові Столипіну

Як у Києві боролися з пам'ятниками…

14 вересня 1911 року (за новим стилем) терорист Дмитро Богров двома кулями смертельно поранив Петра Столипіна у київському оперному театрі під час другого антракту опери "Казка про царя Салтана". 18 вересня Столипін помер у хірургічній клініці Ігнатія Маковського (сучасна адреса – вул. Олеся Гончара, 33), а вже 20 вересня, у день перенесення його тіла для поховання у Києво-Печерській лаврі, розпочали збір коштів на будівництво монументу. Буквально за кілька днів зібрали понад 200 тис. рублів, з яких десяту частину вніс асигнаціями особисто імператор Микола ІІ.

Траурна процесія з тілом Столипіна прямує через Софійську площу до Лаври (20 вересня 1911року)

Міська влада спочатку ухвалила встановити пам'ятник біля оперного театру, де сталося вбивство. Але вдова Столипіна в листі до київського губернатора рішуче заперечила це: "Нельзя, чтобы незабвенный Петр Аркадьевич стоял подле места, где злодей покусился на него". І тоді обрали інше місце – перед міською думою на Думській площі (нині Майдан Незалежності), біля проїжджої частини Хрещатика.

Модель пам'ятника Столипіну

У жовтні 1911 року оголосили конкурс проектів, в якому переміг відомий італійський скульптор-монументаліст Етторе Ксіменес, автор пам'ятника Олександру ІІ в Києві. 20 лютого 1913 року його проект затвердив імператор Микола ІІ. Архітектурну частину проекту розробив киянин Іполіт Ніколаєв. Бронзове литво виконували в Італії. Загальна вартість робіт склала 120 тис. рублів, решту зібраних коштів витратили на допомогу вдовам і сиротам.

Закладення пам'ятника Столипіну перед міською Думою (1912 рік)

Пам'ятник заклали 1912 року, а урочисто відкрили 18-19 вересня 1913 року в присутності вдови Столипіна і царських міністрів. На п'єдесталі зі світлого граніту височіла бронзова постать Столипіна, у правій руці він тримав текст промови. На чільному боці постаменту значилося: "Петру Аркадьевичу Столыпину русские люди". З тильного боку: "Родился 2 апр. 1862 г. в Москве. Жизнь посвятил служению Родине. Пал от руки убийцы 1 – 5 сент. 1911 г. в Киеве". З боку правої руки статуї на постаменті викарбували текст телеграми, надісланої Столипіним у березні 1911 року київському зібранню російських націоналістів: "Твердо верю, что затеплившийся на западе России свет русской национальной идеи не погаснет и вскоре озарит всю Россию".

Відкриття пам'ятника (вересень 1913 року)

Фігура зажуреної жінки у російському національному вбранні символізувала "Скорботу". З протилежного боку на постаменті була цитата з виступу Столипіна: "Вам нужны великие потрясения, нам нужна великая Россия". Бронзова постать давньоруського воїна в кольчузі та шоломі символізувала "Міць".

Пам'ятник Петрові Столипіну (вигляд збоку)

Та пам'ятнику судилося простояти лише три з половиною роки. В часи Лютневої революції та падіння монархії, ім'я Столипіна у народі стійко асоціювалося з поняттями "реакціонер", "шовініст", "царський посіпака", "гнобитель і душитель свободи" тощо. Спочатку хтось почепив фігурі царського прем'єра на шию червону хустку. А 29 березня 1917 року у Києві відбувся "День свята революції", в якому взяли участь як українські, так і загальноросійські революційні організації, партії, десятки тисяч містян і військовослужбовців.

Так виглядала Думська площа у 1913-1917 роках

Кульмінацією стали події на Думській площі. Революційний натовп влаштував імпровізований "суд" на Столипіним, після чого фігуру за допомогою лебідок підвісили над постаментом, а потім скинули на землю і відправили на завод "Арсенал", де через багато років її переплавили. Невдовзі знищили і постамент пам'ятника.

Думська площа, пам'ятник зносять

Цікаво, що попри знесення цього монументу, в Києві ще деякий час продовжували стояти пам'ятники російським царям Миколі І, Олександру ІІ і Олександру ІІІ, а до 1919 року існувала і вулиця під назвою Столипінська (нині Олеся Гончара). Остаточно від усіх символів царської доби позбавилися вже більшовики. Зате вони активно почали впроваджувати свої.

Момент повалення

Прямо на місці пам'ятника Столипіну 1919 року встановили гіпсовий бюст Карла Маркса, через півроку знищений білогвардійцями. Із 1922 до 1933 року тут стояв новий пам'ятник теоретикові комунізму, виконаний у стилі кубізм. У наш час на цьому місці під час святкових і концертних заходів на Майдані Незалежності періодично встановлюють сцену. Була тут сцена і під час Революції Гідності 2013 – 2014 років…

Сцена Майдану на місці, де стояла міська Дума і пам'ятник Столипіну (8грудня 2013 року)

…Через три дні після "Дня свята революції", 1 квітня 1917 року у Києві відбулася найбільш велелюдна українська маніфестація тих часів – "Свято вільної України" або "Свято Свободи". План його проведення детально розробив заступник голови Української Центральної Ради Дмитро Антонович, син видатного історика Володимира Антоновича. Свято передбачало панахиду по Тарасові Шевченку біля Володимирського собору, урочисту ходу Хрещатиком до будівлі міської думи і всенародне віче на Софійській площі. Участь у заході взяли близько 100 тисяч осіб, що становило майже чверть населення тогочасного Києва. Колони маніфестантів були прикрашені жовто-синіми прапорами, транспарантами, хоругвами з національними символами, зображеннями Тараса Шевченка, архістратига Михаїла.

Свято Вільної України на Софійські площі (1 квітня 1917 року)

Всенародне віче доручило Центральній Раді домагатися автономії України і порозумітися із Тимчасовим урядом Росії. Лише незначна кількість учасників вимагали негайного проголошення незалежності і навіть встановлення Гетьманату (за спогадами сучасників, транспарантів із відповідними гаслами було близько 10 із 300). Всюди відчувався загальний оптимізм і піднесення. Здавалося, що після стількох літ самодержавного гніту нарешті настала довгоочікувана свобода, і українці назавжди заживуть вільно й щасливо… Та історія розпорядилася дещо інакше.

P. S. Історія має звичку повторюватися, у тому чи іншому вигляді. Київ – точно не найкраще місце для відзначення пам'яті Столипіна. У вересні 2011-го до 100-річчя з дня його смерті на будинку, де колись знаходилася хірургічна клініка Маковського, тодішній посол Росії Михайло Зурабов у компанії Дмитра Табачника й Микити Михалкова відкрили меморіальну дошку. Та вже за два місяці її пошкодили невідомі. А в липні 2013-го дошка взагалі зникла. Нині на цьому місцімеморіальна дошка В'ячеславу Чорноволу, а в будинку ще з кінця 1990-х розміщеноцентральний офіс Народного руху України.

Читайте також:Будинок на Володимирській: "штаб-квартира" Центральної Ради

Читайте також: Будинок, звідки почалася Українська революція

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme