Чим загрожує російському режиму протест "покоління Путіна"

На вулиці російських міст вийшли ті, хто не бачив у житті іншої влади, окрім Путіна. Як не дивно, вона їм, схоже, обридла

Журналіст відділу «Світ»
Чим загрожує російському режиму протест…

З дивовижною синхронністю в двох сусідніх державах почались достатньо масштабні протестні акції.

Попри медіа-розголос, ні в Білорусі, ні в Росії вони не були по-справжньому масовими – навіть за найсміливішими підрахунками опозиції, на вулиці російських міст та сіл вийшло менше ніж 100 тисяч осіб. Це від Кенігсбергу до Владивостоку. Менше ніж 0.1% від загального населення. Схожа ситуація трапилась і в Білорусі. Хоча, з іншого боку, якщо 100 тисяч демонстрантів на Росії – це небагато, але більше тисячі затриманих у різних містах (в самій Москві більш ніж 750 осіб) – це вже свідчення того, що влада таки злякалась. Хоча боятися, на перший погляд, ніби й не було чого.

Бо на традиційний протест російські акції були не надто схожі – принаймні, попервах. В зв'язку з відсутністю дозволу на проведення громадської ходи в Москві (точніше, в зв'язку з бажанням російської влади перенести ходу в парк Сокольники – куди б ніхто не доїхав, а тих, хто доїхав – ніхто б і не помітив), все відбувалося в форматі "прогулянки".

"Прогулянка" зібрала від 7-8 тисяч (за даними влади), і до 25-30 тисяч (за даними опозиції) мешканців Москви, яким набридла корупція. І, що найцікавіше, "кістяком" цього протесту стали молоді люди віком від 16 і до 20 років. Ті, все свідоме життя яких пройшло в "епоху Путіна". Які не пам'ятають вже ні "єльцинської свободи", ні "перебудови", і які дивляться на старших опозиціонерів як на динозаврів, що повилазили з природничого музею погрітись на весняному сонечку.

Але невдовзі юний російський народ почав потрошку скандувати лозунги. І не тільки проти прем'єр-міністра з качечкою, за розслідування корупційних діянь якого формально виступав Навальний. А і проти того, хто зберігає цю "підсадну качечку" при владі. Проти того єдиного, в якого власне і є вся політична влада Росії. І тоді все пішло як завжди – поліцаї почали "гвинтити" по повній, не звертаючи увагу на вік, стать чи ступінь вини. "Нагвинтили", в результаті, більше, ніж у приснопам'ятній ході на Болотній площі.

До речі, навіть жорсткішою за формою і змістом вийшла акція у Пітері, де натовп (що теж, до речі, складався більш ніж наполовину зі студентів молодших курсів), зібравшись на Марсовому полі, невдовзі рушив до Зимового палацу з криками "Геть царя!". Російська столиця продемонструвала, що здатна продукувати не тільки "всенародно улюблених президентів", але й політичний протест. При тому, за словами очевидців, структури Навального, які намагались очолити протест, контроль над акцією практично зразу втратили – люди робили те, що вважали за потрібне, а не те, що кричали з мегафонів дівчатка й хлопчики з опозиційних структур.

Натомість в Білорусі все виглядало інакше. Там теж протест, формально, влаштовували й підтримували "молодіжні організації". Біда лиш в тому, що і членам давно вже саморозпущеного "Білого легіону", і багатьом іншим "молодим" – вже добряче за тридцять, якщо й не за сорок років. І образ білоруського поета Яна Гриба, який у свої 80 років виявився настільки небезпечним для місцевого ОМОНу, що його "загвинтили" нарівні зі всіма – це певна протилежність московським і пітерським школярам та студентам.

В будь-якому разі, нічого подібного на Майдан ні на Росії, ні в Білорусі поки не трапилось. А трапилась там банальна демонстрація втоми суспільства від незмінної влади, тотальної брехні, поліцейських самодурів і зниження рівня життя. Поки що ця спроба не системна. Її учасники – навіть ті, хто вважають себе лідерами – не знають, як реально "розхитати човен" – і, головне, що робити далі.

Але і вважати вчорашню акцію цілком безпечною для російської влади, вочевидь, теж не можна. Бо під час неї молоді люди, далекі від політики, отримують правдиве уявлення про свою державу. Не ту, котра в костюмі на екрані телевізора – а ту, котра в чорному шоломі, з кийком і матом. Ту, котра не обіцяє світле майбутнє, а з розмаху кидає в автозаки і топче пальці кованими черевиками.

При тому чисельні чутки й конспірологічні гіпотези, популярні в Україні – про "Навальний – людина Кремля", "все було підлаштовано, все це - постановка" можуть, звичайно, мати право на існування. Але зіткнення "покоління Путіна" з путінською державою відбувається незалежно від того, якими мотивами керувався Навльний, організовуючи протест.

Частина з учорашніх молодих людей, при тому частина більша, безумовно, злякається. І на мітинги ходити перестане. А якась інша, невеличка частка, задумається, чому все так – і що слід зробити, аби все змінилося. І в якийсь момент – або коли трапиться соціальний вибух, і голодний народ вийде на вулицю "шукати правди" (точніше, обурюватися, чого ж це раптом все стало так погано), або коли постійний мешканець Кремля одягне, врешті-решт, дерев'яний костюмчик, ці сьогоднішні напівдіти вийдуть на перший план. І зіграють там свою роль. А от що вже там із них вийде – нові російські Вашингтони чи черговий Володя Ульянов, покаже час.

Стосовно ж Білорусі стає зрозуміло, що режим Лукашенка, опинившись між двох вогнів – народного протесту і жорсткого тиску з боку Москви, почав реагувати дуже нервово, буквально "закатуючи в асфальт" будь-яку спробу протестувати. Чи злякались цієї спроби білоруси – стане зрозуміло 26 квітня, коли опозиція кличе громадян на ходу "Чорнобильський шлях". І якщо на акцію прийде більше людей, ніж на святкування "Дня волі" – стане очевидно, що на Александра Григоровича чекають дуже, дуже непрості часи.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme