Чому Україна ще довго буде програвати Хорватії у футболі

"Ми програли у епізодах", "Все вирішили деталі", "Суперник був сильнішим, але ми виглядали гідно"… Це короткий перелік всього того, що було сказано після матчу Хорватія – Україна нашими тренерами, гравцями та близькими до команди людьми. Чи праві вони, коли таке кажуть? Безперечно. Хорвати і правда не виглядали якимось непереможними і страшними, українські футболісти і правда протягом левової частки ігрового часу доволі солідно грали на фоні фаворита. Але головне питання, яке хочеться задати після поразки в Загребі звучить не "Чому ми програли Хорватії?", воно звучить інакше: "Чому Хорватія так сильно вирвалася вперед у порівнянні з Україною?"

Іноді ми вимагаємо від українського футболу забагато, але в порівнянні українського та хорватського футболів немає нічого неймовірного, правда ж? Країни доволі схожі за своєю новітньою історією, схожі за економічними проблемами і рівнем життя. Навіть за менталітетом можна проводити певні паралелі. То чому ж збірна Хорватії – один з фаворитів футбольної Європи, а наша збірна якщо і не пасе задніх, то принаймні не може вирватись із розряду міцних середнячків? Відповідь на питання лежить на поверхні – справа у тому, що хорвати вже давно реалістично оцінили стан своїх футбольних справ і відштовхуються в розвитку саме від реалій, а ми ж довго жили у полоні футбольних ілюзій і досі не можемо змиритися з тим, що треба вже багато років тому було спускатися з небес на землю.

Чому Хорватія у своєму складі має багато зірок світового масштабу? Та тому, що вже багато років їх кращі гравці не тільки не бояться їхати за кордон, але і вимагають цього від себе і людей, які за це відповідають. Так, є невдалі трансфери, є ситуації, коли футболісти спішать з переїздом до топ-клубів Європи, але в Хорватії ніхто не "консервує" гравців у клубах-грандах і там завжди знаходять компроміс щодо трансферної вартості навіть найталановитіших своїх зірок.

В Україні все було і продовжує бути навпаки. Лише обраним вдалося "вирватися з полону" українського чемпіонату і його топ-клубів, а от більшості на якомусь етапі просто взагалі виявилося необов'язковим кудись там їхати, адже "і тут непогано годували". В той час, коли хорвати змушені були постійно розвиватися, аби доводити все більш і більш міцним командам свою конкурентоздатність, наші футболісти спокійно виходили відпрацьовувати жирні контракти, розминаючись на більш слабких опонентах і викладаючись лише у десятку матчів за сезон, плюс єврокубки.

Тож не дивно, що навіть тепер, коли фінансова скрута змусила багатьох наших футболістів все ж поїхати на захід континенту в пошуках кращої долі, виявилося, що їх там ніхто особливо не цінує. У нас зараз прийнято сварити іноземних тренерів, які не ставлять до стартових складів українських гравців. То тренер "Гранади" поганий, бо не бачить Кравця, то тренер "Шальке" сволота, бо ігнорує Коноплянку, то тренер та керівництво "Бетіса" погані люди, бо не давали грати Зозулі, а потім ще і змусили українця піти та нарватися на гучний скандал. Але ж давайте поміркуємо, друзі, хіба може статися такий збіг, що всі ці тренери одночасно виявилися такими "українофобами"? Може логічніше дійти висновку, що це наші гравці не відповідають вимогам європейського футболу?

Ті ж хорвати вже давно ці вимоги вивчили і пристосувалися до них. Тому їх кличуть до топ-чемпіонатів більш охоче, тому на них приїздять дивитися кращі скаути і тренери світу, такі як Моурінью (ви ж не серйозно думали, що Жозе приїхав переглядати Ярмоленка?). А нашим гравцям треба працювати на свій імідж і працювати дуже наполегливо – в десятки разів наполегливіше, ніж на рівні УПЛ! По тому ж Коваленку зараз чудово видно, як талановитий хлопчина починає "пересиджувати" свій рівень в нашому "футбольному болоті". Йому і багатьом іншим треба робити усе, аби якнайшвидше пробити собі дорогу в Європу, адже інакше цю стіну не пробити.

Будуть у нас якісні легіонери – буде якісна збірна, як у Хорватії з її зірками. А там і якість чемпіонату може стати вищою. Адже зросте конкуренція, з'явиться стимул для розвитку і прогресу, коли наші перші успішні легіонери почнуть розповідати, що ніякого упередженого ставлення до українців на заході немає – є лише недостатньо вимогливе ставлення до самих себе.