Як Заходу подолати корисних для Росії "ідіотів"

Здавалось би, нові звинувачення проти кандидата на посаду президента Франції Франсуа Фійона не мають особливого сенсу. На тлі того, що проти політика відкрито справу стосовно розкрадання державних коштів, співучасті у привласненні державних коштів, і йде перевірка стосовно багатьох інших, "дрібніших" гріхів, а його рейтинг йде донизу, як камінь в мутну воду, історія з послугами, наданими його компанією російському президенту Володимиру Путіну, мало що додасть чи відніме. Втім, це не так.

Бо все, що було відомо про політика дотепер – переважно мова йде про епізоди з не зовсім легальним працевлаштуванням дружини та дітей – це свідчення його жадібності і схильності використовувати для збагачення всіляку зручну нагоду. На тлі потенційного національного лідера після цих звинувачень почав проглядати тривіальний дрібний шахрай.

Натомість у світлі останньої інформації про зорганізовані Фійоном за 50 тисяч євро зустрічі російського президента з ліванським мільярдером, французький політик перетворюється на недорогу маріонетку Путіна, заштатного співробітника відомства Пєскова, відповідального за комунікації з Ліваном та, можливо, іншими колишніми французькими домініонами. Перетворюється на керовану Росією фігуру.

Таким чином, "корисний ідіот", який любив публічно порозмислити про потребу примирення з Путіним, потрапивши під лупу уваги преси та громадськості, раптом виявляється не таким вже й ідіотом. Мова вже йде не про тривіальну жадібність, і не про політичну та геостратегічну короткозорість, а про банальне відпрацювання винагороди. Про непряме – а, можливо, й пряме вербування претендента на найвищу посаду у великій європейській державі спеціальними службами іншої держави.

При тому цілком ймовірно, що кількість подібних випадків на Заході буде тільки рости. Штука в тому, що там – на відміну від Росії, і нерідко, й України – в політику йдуть не обов'язково багаті й фінансово успішні люди. Ні, звичайно, всі ми в курсі про Трампа й Берлусконі – та й переважна більшість інших президентів не схожі на уругвайського лідера Хосе Мухіку, який живе за 700 доларів на місяць. Але фінансові й майнові статки багатьох популярних у Європі політиків нерідко "не дотягують" навіть до скромного мільйона чи двох євро. Цю просту істину добре зрозуміли в Кремлі. І побачили в ній свій шанс.

Який полягає у тому, що за відносно невелику суму грошей один із кандидатів виборчих перегонів може бути "прив'язаним" до російських інтересів. Ні-ні, жодних "срібреників", захованих російськими агентами пізньої ночі у третій скраю урні на Єлисейських полях. Йдеться про вигідний контракт, несподіваний і дуже зручний кредит, чи якусь іншу милу й приємну дрібничку. Потім, завдяки роботі російських пропагандистів, хакерів та агентів, яка обійдеться трохи дорожче – але ненабагато, цей претендент може виграти перегони. Після чого Росія отримає лояльного до себе керівника у ворожому блоці. Який, за бажання, може цей ворожий блок і розколоти. Так воно виглядало все у лубянській теорії.

Натомість на практиці, в умовах західних відкритих і направду демократичних виборів, те, що з Кремля виглядало як непомітні ниточки, які прив'язували того ж Фійона до Росії, перетворилось на товсті канати компрометуючих зв'язків, які стрімко потягли його на дно. І, будемо сподіватись, після історій з командою Дональда Трампа та Франсуа Фійоном, уважна перевірка кандидатів на високі посади у західних демократіях на наявність сумнівних зв'язків із путінським режимом із щасливої випадковості перетвориться на стандартну передвиборну процедуру.