У моїй голові він живий: Як діти загиблих воїнів АТО переживають втрату

Про це пише Depo.Донбас з посиланням на Голос Америки.

Повідомляється, що зараз програма "Покоління майбутнього" обмежена, оскільки волонтери не в змозі допомогти великій кількості дітей і родини загиблих воїнів сподіваються на допомогу держави.

Одна з таких дітей Женя Багірова – донька загиблого героя АТО. Минуло два роки, як вона живе без батька. Зараз їй 14 років, а коли прийшла звістка про його загибель в АТО, Жені було 12. Тепер вони з мамою живуть удвох і хоч минуло два роки, дівчинка досі не змирилася з втратою. Каже – він поряд, дарма що не можна обняти. І часто говорить з ним на самоті: розповідає про прочитані книжки і про справи у школі.

"Усі кажуть, начебто я сама з собою вдома розмовляю, але насправді я з татом розмовляю. Я в голові так зробила, що він у мене живий", - розповідає дівчинка.

За допомоги волонтерів вона відпочивала у санаторії разом із дітьми, чиї батьки також не повернулися з війни. Донька героя зазначає, що там вона зустріла нових друзів – таких, як сама і з ними їй комфортніше спілкуватися, бо вони добре розуміють її біль.

"Вони розуміють, що треба дорожити тим, що в тебе є. А ті діти, у кого є все і є батьки, вони не розуміють, що у них щастя", – каже Женя.

Родина іншого загиблого воїна - кіборга Максима Ридзанича, який загинув у Донецькому аеропорту, мешкає у містечку Буча. Його дружина залишилася із трьома дітьми. Вулиця, якою вони колись гуляли із татом тепер носить його ім'я. Діти називають її "вулицею тата".

"Молодший брат любив кататись на скейті, старший брат на велосипеді, а я на роликах", – розповідає Каріна, донька загиблого героя.

Їхня мати Ірина розповіла, що за два роки психологічні проблеми дітей, пов'язані із загибеллю батька, лише загострилися. Особливо тяжко переживає донька, яка не сприймає втрату батька. Досі вірить, що він повернеться – хоча й була на похороні.

"Донька одразу почала відкидати версію, що це батько. Перша її реакція на моє повідомлення була – я його ненавиджу. Я його ненавиджу, тому що він не мав іти. Ми його всі відговорювали. Чому він пішов? Він мене залишив, він мене покинув", – розповідає жінка.

Їй і самій надзвичайно важко далася втрата чоловіка, однак психологічний стан дітей хвилює її наразі більше за власний.

"Іноді хочеться закритися, плакати, рвати на собі волосся, але я не можу це собі дозволити, коли є поряд діти. І в принципі, я розумію, що я маю робити для того, щоб мені стало легше. Діти – у них нема цього поняття, що їм треба для цього робити. І для цього дуже потрібна, дуже потрібна саме підліткова психологічна допомога", – каже Ірина.

У матеріалі повідомлять, що опікуватися дітьми з родин загиблих та тяжко поранених в АТО взялася керівник волонтерської організації "Покоління майбутнього" Лариса Кадуріна.За її словами, довелося з нуля збирати інформацію про такі родини і їхні потреби. Завдяки волонтерському проекту психологічну реабілітацію в санаторіях пройшли 100 дітей з усієї України.

Кадуріна розповідає, що ідея про надання подібної допомоги прийшла з Америки.

"До мене звернувся Михайло Козаренко, президент Інституту суспільного розвитку з Нью-Йорка, сказав, що діаспора хоче допомогти, і хочуть допомогти саме родинам загиблих і дітям. У США є величезний досвід після В'єтнамської війни. Там розуміють, що поранені, загиблі і вдови – це одна категорія, а діти – це зовсім інша категорія, можливо, найбільш незахищена і вразлива, якій треба допомогти. І це треба робити негайно, сьогодні", – каже Кадуріна.

За її словами, досі проект існував виключно коштом діаспори.

"Але зараз ми сводіваємося, що нарешті це буде мати якісь риси державної програми", - каже вона.