Ізраїльський психолог про алкоголізм в армії, закон про капеланів та ізотерапію

Хто і як має стежити за психічним здоров'ям українського військового в лавах армії і після повернення з зони бойових дій? Психологічна реабілітація і чому українці бояться психологів. Посттравматичний синдром і лікування через малюнок. Про все це говоримо з Альбертом Фельдманом

Надія Собенко
Журналіст розділу Depo.Київ.
Ізраїльський психолог про алкоголізм в а…

Альберт Фельдман, директор українсько-ізраїльського Інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр, психолог, художник-ізотерапевт, громадський діяч. В минулому був радником прем'єр-міністра Ізраїлю Арієля Шарона. Інститут імені Голди Меїр ділиться досвідом Ізраїлю через високопосадовців, профільних експертів, зокрема в питаннях психологічної та медичної реабілітації воїнів, біженців, людей із зони конфлікту.

Альберте, ви як психолог працювали в армії Ізраїлю. Як відбувається робота психологів з військовими?

В ізраїльській армії є служба, яка займається душевним здоров'ям військовослужбовців. Вона є частиною медичної служби армії оборони Ізраїлю і займається виключно тим, що визначає і підтримує психологічний стан військовослужбовців. Практично кожен солдат з психологом зустрічається в момент призову. Тоді відбувається дослідження його психологічних можливостей, його активності, інтелектуальних можливостей. Це по суті перша зустріч, а для багатьох в принципі перша зустріч з психологом. В Ізраїлі і в школі є психологи, так звані психологічні консультанти. Але вперше тестування всі проходять тоді, коли їх запрошують на збірний пункт, в Україні це військкомати, і там проводять перше обстеження. В рамках цього обстеження визначається не тільки стан здоров'я, визначається і психологічний статус військовослужбовця. Далі, виходячи з цього відбувається його розподіл в ту чи іншу військову частину і взагалі формування тренду його військової кар'єри .

А що входило у ваші обов'язки?

Я як психолог займався діагностуванням. Коли я приїхав в Ізраїль там було мало російськомовних психологів, тих, хто здійснює психодіагностику. Тому я, зокрема займався психодіагностикою, а потім, коли проходив резервістську військову службу займався тим, що забезпечував методичне керівництво психологами, які займалися російськомовними військовими, а також брав участь у роботі комісії, яка розбирала спірні випадки.

У США військові, а особливо ті, хто пройшов гарячі точки обов'язково проходять психологічну реабілітацію. В Ізраїлі мабуть так само зважаючи на конфлікт з Палестиною?

Після кожної операції, пов'язаної з використанням військової техніки, військової сили, прямого зіткнення з противником, всі, хто так чи інакше був втягнений в бої, обов'язково проходять обстеження. З 2002-2003 рр. тотальне обстеження стало обов'язковим. Обстежують всіх, хто брав участь у воєнних діях незважаючи на те чи вони були на передовій, чи в резерві, чи в тилу. Всі проходять обстеження. І завдання психолога виявити наскільки військовослужбовець постраждав від цих воєнних дій.

Йдеться про невидиму травму – шок бойових дій, воєнна травма. Тобто яким чином на нього психологічно подіяло те, що з ним відбулося на полі бою. Це звуки, дії, напад на нього, те що він нападав на противника, те що поряд з ним були поранені чи загинули люди, що він став частиною машини відсічі. Все це ретельно досліджується і виявляються люди, які самі не можуть адаптуватися після цієї ситуації, або отримали стрес і потребують спеціальної допомоги. Допомога, як і скрізь, ділиться на: соціальну – розмови, контакти, деколи відпочинок, деколи просто потрібно відправити людину у відпустку; медична; і в крайньому випадку - це може бути спеціалізована медична допомога. Спеціалізована медична допомога – означає, що треба звернутися до психіатра.

Як саме працюють психологи?

Після бойової операції всі проходять співбесіду з психологами, закріпленими за цим військовим підрозділом. Існує детальний протокол, як має відбуватися це обстеження. Під час дослідження виявляють людей, які потребують детальнішої оцінки і допомоги, тоді їх запрошують на другий етап. Але більшість після першого етапу отримують висновок, що вони адекватні і адаптованіі можуть продовжувати або військову службу або повертаються до цивільного життя. Що є стосується тих, до кого у психологів є питання, то вони проходять спеціальні глибші дослідження - психологічні, психо-діагностичні, деколи психо-технологічні та інші види. Виявляють, які у них реакції… Тут важливо не пропустити військовослужбовця, який становить небезпеку для оточення і ще важливіше виявити військового, який становить небезпеку для самого себе. Завдання психолога визначити ризики.

Я знаю вас як медійника, зараз ви директор інституту імені Голди Меїр і, зокрема, допомагаєте, навчаєте українських психологів працювати з військовими і переселенцями. Розкажіть про цю вашу діяльність.

Моя базова освіта – психолог, психіатр, і в своїй роботі я цим займався. Згодом я почав організовувати ЗМІ, здійснював менеджмент ЗМІ, тому ми знайомі у двох моїх іпостасях. Що стосується інституту, то одним з напрямів діяльності є організація допомоги у створення психотерапевтичної і психологічної реабілітації для військовослужбовців української армії і для перемішених осіб. Ми допомагаємо психологам, навчаємо їх, шукаємо нові формати, концепції, адаптуємо те, що напрацьовано в Ізраїлі, пропонуємо українській армії, охороні здоров'я ті системи і методики, які використовуються в Ізраїлі.

Маєте підтримку від держави?

Ми взаємодіємо з Мінсоцполітики, з Міноборони, з Нацгвардією. Привозимо сюди психологів з Ізраїлю. Дуже багато в цьому напрямку робить посольство Ізраїлю. Разом з посольством ми провели кілька семінарів, в рамках яких навчали українських психологів, психіатрів, як треба поводитися з військовослужбовцями і цивільними, які опинилися у складній ситуації.

Є принцип, що армія, держава вінповідають за солдата. Як далеко Україна в дотриманні цього принципу?

На початку шляху, на жаль. Україна ніколи не воювала. Останні десятиліття про це ніхто не думав, тому армію будували як армію мирної держави. Виходячи з цього не було відчуття, що можливі якісь зіткнення, що треба ретельно працювати з особовим складом. Ця тема була просто упущена. Не було відповідного відтворення кадрів, не було шкіл, які б цим займалися. Шкіл, я маю на увазі наукові і практичні школи. Відповідно на той момент, коли почалися всі ці події (війна на Донбасі, - ред.) Україна опинилася у стані абсолютної неготовності. Зараз поступово вибудовуються певні методики і системи, які дозволяють взаємодіяти з військовослужбовцями, в тому числі визначати їхнє душевне здоров'я. Але сама ситуація така, що повністю взяти і прищепити ізраїльську методику в Україні не можна. Її треба міняти.

В Ізраїлі дуже важливим фактором є те, що командир, а також оточення військовослужбовця дуже сильно на нього впливає. Насамперед за душевне здоров'я солдата відповідає його командир. І лише у другу чергу за психічне здоров'я військового відповідає психолог. Перший дзвіночок повинен дзвеніти у командира. А командир має бути навчений, повинен розуміти за чим треба стежити, на що звертати увагу. Уявіть собі, в українській армії більшість командирів не знають, що вони повинні цим займатися. Вони за своїм психологічним станом насилу стежать, а їх ще можуть зобов'язати стежити за станом своїх підлеглих.

Тобто повністю адаптувати це неможливо, але систему прищепити необхідно. І всі три напрями роботи - психодіагностика при відборі на військову службу, потім забезпечення психічного здоров'я під час проходження служби і посттравматична реабілітація військового після участі у бойових діях, - треба, щоб в Україні реалізували. Реалізували в тому вигляді в якому це існує в сучасних арміях. Україна зараз перебуває на рівні середини минулого століття.

Зараз в Україні формують контрактну армію. В Міноборони говорять про 69 тисяч контрактників за минулий рік. Здається, що набирають всіх, хто прийшов. Дивляться, щоб був не сліпий, не кривий, не горбатий, а про психологію ніхто не думає.

Розумієте, коли людина приходить служити за контрактом, вона уже мотивована. Тут уже трохи легше. Складніше, коли йде тотальний відбір всіх, коли військова повинність обов'язкова і коли треба відстежувати людей, які не мають особливого бажання перебувати в лавах збройних сил. Тут, коли ми обговорюємо питання відбору, бажання людини служити в армії, вона уже більше мотивована. Це не виключає, що у кандидата нема психологічних проблем чи психіатричних патологій, але він мотивований. Він хоче служити, він бачить у цьому свою кар'єру і своє життя. Це його стимулює і допомагає легше адаптуватися.

У нас багато хто йде, бо їм пообіцяли зарплату 7 тисяч для рядових, а в селах, маленьких містах і безробіття і низькі зарплати… Чи правильна така мотивація?

Рекрутинг має бути професійним. Коли є відбір потенційних військовослужбовців. В Україні потенційний відбір поки що неможливий, тому я думаю, ви маєте рацію, беруть на 90-95% всіх охочих і в результаті маємо дещо дивну ситуацію. На сьогодні можна сказати, що однією з головних проблем української армії є люди з алкогольною залежністю. Про це всі знають, говорять… В інших арміях такого не існує. Нема навіть такої можливості, щоб військовий випив під час бойових дій.

У нас на це дивляться крізь пальці…

На жаль так, алкоголізація, наркоманізація – проблеми з якими Україні доведеться найближчим часом давати раду. Ці проблеми мають всеохопний, тотальний характер.

Є рецепт як це можна виправити?

Це треба вивчати. Прямого такого рецепту немає, тому що в багатьох місцях алкоголем заливають відсутність інших форматів взаємодії, лікування, терапії, контактів. А в деяких місцях це відбувається від бездіяльності, як педагогічна проблема. Тут дуже важливо подолати проблему на рівні командирів.

В українців немає традиції за найменшої проблеми звертатися до психологів. Як часто бійці АТО, вимушені переселенці звертаються по допомогу до психологів?

Дуже погано звертаються до психологів. Вважають, що не потрібно, що це примха. Вважають, що можуть перебороти проблему самі без допомоги спеціалістів. Така стигма виникла у зв'язку з тим, що психіатрія і психологія на пострадянському просторі розглядалася як щось неприємне, як травма на все життя, як удар по репутації. Багато чуток ходить про каральну психіатрію, тому люди бояться, намагаються не звертатися, уникнути такого тавра і реалізуючи різні способи самолікування, використовуючи сумнівні поради, або звертаючись до неспеціалістів. Вони намагаються реалізувати свої проблеми фізіологічні, а психологічні проблеми ігнорують.

Фізіологічні проблеми - це безсоння, тремор рук, та сама алкоголізація, роздратування, неприйняття іншої думки, тривожність висока в багатьох людей. Намагаються вирішувати самостійно і виходять з того, що ці питання можна вирішити поверхнево, як нежить. Є така проблема і вона на жаль наростає. Наростає і кількість самогубств, і кількість людей, які неадекватно поводяться в побуті, в сім'ях. Воно збільшується тому, що немає адекватної реакції держави на терапію посттравматичного синдрому і психологічних розладів внутрішніх біженців. Чим далі, тим більше наростатиме, з часом проблеми не зникають, а накопичуються і ускладнюються .

Тобто сам по собі посттравматичний синдром не минає?

Деколи минає, деколи ні. Немає одного рецепта. Треба спостерігати за кожною окремою людиною. Є люди, які повернулися після бойових дій абсолютно нормально, легко адаптуються до мирного життя, а є люди, які потребують допомоги. А визначити це може тільки спеціаліст або спілкуючись безпосередньо з учасником бойових дій, або членами їхніх родин. Тоді потрібна стратегія лікування, терапії. Це може бути медикаментозна терапія, це може бути психологічна, психотерапевтична допомога. Соціальна допомога деколи також вирішує проблему.

Довідка: Посттравматичний синдром - це найчастіше патологічний або ж межовий стан, в якому мозок людини не може адаптуватися до тієї травми, яку отримала. Це не обов'язково може бути пов'язано з війною, це може бути травма душевна, пов'язана з якимось соціальним переломом, який відбувається з людиною. Часто це може бути пов'язано з втратою роботи, розлученням, смертю близьких. Особливо, якщо батьки втрачають дітей. Найбільш гостро проявляється посттравматичний синдром, коли від людини вимагається критична мобілізація його духовних зусиль.

Як спонукати людину звернутися по допомогу?

Насамперед це має робити сім'я. Аналіз свідчить, що якщо у військовослужбовця є родина, яка ставиться до військового як до частини себе, наслідки посттравматичного синдрому виявляються не проблемними. А взагалі до групи ризику належать самотні люди без сім'ї, або дорослі неодружені діти в родинах. Ці люди входять в групу ризику і за ними потрібен особливий контроль. Найчастіше їм немає кому вербалізувати свої проблеми, поскаржитися.

Це означає, що психологам потрібно працювати і з родинами військовослужбовців, щоб члени сім'ї знали на що звернути увагу?

Це дуже важливо. Члени сім'ї мають знати симптоматику, мають знати як реагувати на ті чи інші прояви, мають знати, куди звернутися. Є багато різних моментів, які треба враховувати, коли йдеться про психологічну допомогу. Психологічну допомогу надають як безпосередньо військовослужбовцю, членам його родини, а деколи і колегам і друзям, - людям, які не є членами його сім'ї, але є близькими йому людьми. Всі вони так чи інакше стикаються з проблемами, які повязані з цим військовослужбовцем.

Очевидно, що нам потрібні телефони довіри. В ситуації, коли не знаєш куди бігти і до кого звернутися, можна подзвонити і отримати пораду.

Саме так. Телефони довіри - це одна з тих методик, які дуже ефективні і тут треба враховувати три моменти. По-перше, телефон довіри має бути доступним, має бути безплатним. По-друге, він має бути професійним, тобто на іншому кінці провода має сидіти не просто оператор кол-центру. Там мають сидіти психологи, психіатри. І по-третє - телефон має бути широко відомим. Ці три складові разом призведуть до успіху гарячої лінії. Саме гарячі лінії є основою для цієї роботи. На військкомати це складно перекладати. Якщо брати досвід Ізраїлю, то там існують спеціальні служби підтримки демобілізованих солдат. В Україні вони ніби теж є, але по-перше, масштаб країни інший, інша кількість військовослужбовців, а ао-друге - та служба не професійна, їй треба навчитися діяти, щоб адекватно реагувати на наявні виклики.

Є жарт, що в літаках немає атеїстів. На війні, мабуть також. Чи допомагає віра після війни і чи немає ризику скочування до релігійного фанатизму?

На війні теж немає атеїстів. І після війни віра допомагає. А ризику фанатизму немає. Фанатизм не виникає релігійних взаємодіях. Релігійний фанатизм виникає з інших причин і це інша тема.

Безсумнівно участь офіцерів-педагогів, офіцерів-священиків дуже позитивно впливає на психологічний клімат всередині військового підрозділу, так і безпосередньо на військового. Відсутність достатньої кількості капеланів в українській армії одна з проблем ЗСУ. Саме капелани, наприклад, якщо говорити про алкоголізацію, наркоманію чи неординарну поведінку військовослужбовців, можуть прийняти рішення і допомогти солдатові, командирові і психологу.

Я входжу в групу з підготовки законопроекту про капеланську діяльність. Депутат Білозір подає законопроект, який регулюватиме діяльність священностужителів в армії. Хто може бути таким священнослужителем, яким він має бути, який у них буде статус в армії, як вони будуть впливати і працювати з військовими. З точки зору психології - це дуже позитивно. З точки зору психологічної допомоги військовослужбовцям дуже позитивно за умови, що самі священики отримуватимуть хоча б ази психологічної освіти. Зараз немає професійної капеланської діяльності. Коли вона буде, а я сподіваюся, що після прийняття відповідного закону, буде побудована система капеланської діяльності, можливо виникне додаткове оточення військовослужбовців священнослужителями, які самі будуть військовими.

Це дуже важливо, щоб з військовослужбовцями працювали військові, бо одна з причин, за якими солдати не хочуть іти до психологів та, що психологи не є військовими і не пережили того, що пережили військовослужбовці. Те саме стосується і священиків. Коли солдат приходить до священика, який ніколи не був на лінії фронту, який не уявляє як це виглядає і він повинен чи сповідатися, чи просити поради… Якщо перед ним опиняється людина, так би мовити з сивиною, з життєвим досвідом, то солдат готовий йому довіряти за концепцією син-батько. А якщо вони ровесники? У кого більше досвіду – у того, хто пройшов бойові дії чи у того, хто носить хрест? В цьому плані рівень довіри досить складний. Більшість людей з серйозними психологічними проблемами, з якими я тут в Україні стикався, і питав, чому не зверталися до психолога, відповідали мені: "А що це за психолог? Сидить там дівчинка, яка пороху не нюхала, нічого не знає, життєвих моїх випробувань не проходила. Що вона мені порадить? Мед їсти?!"

Тому дуже важливо , щоб всередині армії була вибудувана така система. Тільки військовий може адекватно спілкуватися з військовим.

Враховуючи в Україні велику кількість конфесій, інших релігій, призначати капелана непросто навіть в межах однієї частини.

В межах однієї частини врахувати всі інтереси складно, але доступ до священнослужителів будь-якого віросповідання у військових має бути. Однак більшість людей в Україні православні, тому основна кількість капеланів має бути православні священики, хоча мають бути і мусульманські, і юдейські, і католицькі священнослужителі. Більшість армій багатонаціональні і з різними вірами. Взяти хоча б армію США. Там є і протестанти, і євреї, і католики, і православні…

Американці взагалі дуже толерантні в питаннях віри...

Віра взагалі повинна об'єднувати, а не роз'єднувати. Для того закон і потрібен, щоб визначити ситуативні статуси кожного з таких персонажів. Ким вони є, на якому рівні буде працювати капелан-равин, капелан-священик православний чи католицький і як вони будуть взаємодіяти. Ви у мене спитали чи це важливо. Я вам кажу - важливо. А щоб вбудувати це в систему … для цього приймається закон. Панацеєю це також не є, але це одна з опор душевного здоров'я. Церква дуже часто є одним з найкращих психологів. Коли люди не довіряють психологові, вони довіряють церкві. І це означає, що вони можуть принаймні знайти когось, хто їх послухає, підкаже, навіть звичайну обивательську пораду дасть, вбереже від термінальних вчинків (самогубства - ред.). У будь-якій церкві суїцид – це гріх. А з точки зору найбільшої шкоди, якої собі військовослужбовець собі може завдати - це або повільний суїцид – алкологізація, або моментальний суїцид. Тобто все це теоретично може бути зняте вірою, духовною поживою. До речі, в Ізраїлі армійський психолог називається офіцер захисту душі. Його звання не психолог не психотерапевт, а офіцер захисту душі.

Як гарно звучить!

І такі мають бути офіцери. Для захисту душі. До них дуже близько стоять і священнослужителі, і педагоги, до речі. Ми ще не поговорили про педагогів. Армійські педагоги наприклад дуже важливі. Це не ті замполіти, яких ми собі історично уявляємо. Це реальні люди, які дозволяють військовим розширювати кругозір, знання. У той момент, коли у них є паузи між військовими заняттями давайте їм якусь цікаву тему для роздумів, щоб тренувати мозок. Це третя група. Є психологи, є капелани і є педагоги. Це три групи, які повинні впливати на психічне здоров'я військовослужбовця. І треба щоб вони взаємодіяли між собою.

Якщо церква і духовенство позитивно впливають на військових, то напевно не менш важливим таке спілкування може бути і для вимушених переселенців?

Дуже важливе. Взагалі общинність. Найуспішніші реалізовані проекти щодо внутрішніх мігрантів - це проекти громад - вірменської, єврейської, православних, коли вони всередину в себе приймають людей, які змушені втікати з "насиджених" місць і активно їм допомагають. Тоді не виникає протистояння, зрозуміло, чому допомагають. Бо християнський чи юдейський обов'язок допомогти людині у біді. В інших ситуаціях можуть виникнути порівняння: а чому одному те, а мені інше, чому я повинен, а хтось не повинен… В цьому сенсі общинність, а Україна завжди була дуже общинною країною, треба розвивати і підтримувати, допомагати громадам приймати переселенців. Під громадами я маю на увазі села, селища, окремі громади всередині великих міст. Можу навести приклад київського равина, який ціле містечко побудував, щоб прийняти біженців з Донецька. Це приклад того, як громада приймає людей, дає роботу, дах над головою і допомагає рухатися далі.

Повернімся до реабілітації. Зараз на очі потрапляє інформація про різні цікаві способи: і коні, і рибки, і кулінарія, і арттерапія, загалом, і ізотерапія, зокрема. Я знаю, що ви проводите реабілітацію з допомогою ізотерапії. Як це діє?

У сучасній психотерапії є сотні способів м'якого впливу на психіку людини. Існує три напрямки терапії чи корекції тяжких станів – медикаментозна, психотерапевтична і психологічно-соціальна. Коли йдеться про медикаментозну допомогу, вже вузькоспеціалізовану психіатричну допомогу треба розуміти, що це завжди крайній випадок. Це треба завжди залишати на останок і намагатися вирішити ці проблеми іншими способами. Тому що, наприклад, ідеальніх лікіі не існує, ідеальних методик не існує і завжди при використанні будь-якого препарату є побічні дії і протипоказання.

Що стосується психотерапії, то вона сама по собі дуже творчий процес на який треба витрачати багато часу і в них беруть участь фахівці високого рівня. Відтак цей процес дуже дорогий. Тому на перший план виходять більш паліативні, спокійні, поширеніші методики психологічної терапії чи соціальної допомоги, які ви називали - іпотерапія, гіпотерапія, ізотерапія, казкотерапія, римотерапія – найрізноманітніші способи відволікання людини від його насущної гострої проблеми і просування його в нормальне середовище.

Ізотерапія - один з цікавих і давніх способів корекції особистості і в ньому поєднується кілька факторів. По-перше, діагностика. За допомогою ізотерапії і того, що людина зображує на полотні психотерапевт чи психолог може розуміти його психологічний стан. За тим, що він малює, як він малює. По-друге, має величезний відволікальний фактор. Сама по собі терапія кольором - це як зарядка для очей. Вона різко покращує емоційний стан людини, додаючи їй емоції, яких їй зараз не вистачає. По-третє, ізотерапія вселяє людині відчуття значимості, вдоволення, самореалізації, тому що вона може щось створити руками, їй це подобається, це можна подарувати… Ці три фактори разом дають ізотерапії унікальну особливість в лікувальному ефекті. Вона має значно вищі позиції, ніж інші, не менш цікаві, методи психотерапії. Я прихильник ізотерапії і вважаю, що це треба максимально розвивати, поширювати, говорити про це людям.

У вас є центр реабілітації. Там багато відвідувачів?

Так, є на Львівській площі центр ізотерапії. Діє завдяки мерії Києва. Там працюють три психологи, точніше два психологи і один художник, який займається з людьми. Це безкоштовно для переселенців, військових, дітей військовослужбовців. Кількість. Оскільки ми проводимо переважно індивідуальні заняття, то за місяць через центр проходить 30-40 людей. Тут головне людину підштовхнути, щоб людина почала вчитися. В цьому центрі ми проводимо і заняття з удосконалення навиків серед тих, хто потім хоче займатися ізотерапією – для художників, для психологів.

Багато охочих вам допомагати в цій роботі?

Є художники і психологи, які зацікавлені так працювати. Але це ще початковий етап. Цій діяльності тільки рік. Думаю, що поступово вона розвиватиметься, і конференції психологів психіатрів, які проводяться свідчать, що є великий інтерес до ізотерапії. І це той напрямок, в якому дуже зацікавлена українська психологія і психотерапія.

Що малюють учасники програми?

Різні картини, різні сюжети. Все залежить від того, яка людина, яка її особиста історія, як потрапила на програму, як з нею працюють. Завжди різні. Найлегше копіювати. І наше головне завдання, щоб пацієнт відмовився від копіювання. Він сам повинен малювати і реалізовувати образ. Це важливо і цього ми намагаємося досягнути. Змальовувати це не ізотерапія, це працетерапія. Ізотерапія - це полотно, фарби, мозок, народжений образ перенесений на полотно. Це не означає, що людина не може перемалювати те, що їй сподобалося. Але це не означає, що вона повинна взяти готову картину і перенести її на полотно. Людина має сама творити, міняти, думати. Які фарби використовувати, як їх змішувати, як малювати – пензлями, пальцями, містіхінами… Все це вирішує вона сама. І бажано, щоб психолог чи художник не впливали на пацієнта.

А підказки дають? До вас же не професіонали приходять.

Підказки дають. Як змішувати фарби, що краще використовувати пензель чи мастихін, чи можна малювати пальцями чи папером, як "пересуватися" по полотні. Методичні вказівки даються і для цього потрібен інструктор. Я завжди рекомендую починати малювати олійними фарбами не пензлями, а руками, пастельними олівцями. Щоб відчувати, щоб руки вимазувалися, щоб колір вбирався. Колір має вбиратися і тоді з допомогою кольору можна модифікувати стан людини. Жовтий, червоний, фіолетовий - яскраві кольори дають одне відчуття, синій, чорний, сірий дають інше відчуття - заспокоюють. І все це разом дає людині ніби новий шлях, відволікає його від того, що поряд з ним відбувається. Дає йому можливість розвиватися в якомусь напрямку.

А можна десь побачити ці картини?

Ми кілька разів робили виставки робіт створених на сеансах ізотерапії. У квітні має бути з'їзд асоціації психотерапії і там буде виставка. Ми завжди намагаємося це показувати людям. Ми не називаємо імен, ні тим паче діагнозів, але роботи завжди з задоволенням показуємо. В колекції інституту соціальної психіатрії, який за моєї підтримки цим займається, є вже близько 200 робіт. У моїй колекції також близько 200 робіт. Я колекціоную окремі роботи учасників ізотерапії. Колись буде музей. Музей з роботами пацієнтів, які під час ізотерапії стали художниками.

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme