Чому чиновники стимулюють вандалізм у Києві

Ранок 21 березня підготвував киянам досить таки помітну новину: невідомі вандали відпиляли передню кінцівку у коня під Миколою Щорсом на бульварі Шевченка у Києві. Щорс - червоний командир періоду російсько-української війни 1917-1922 років.

Конфлікт навколо пам'ятнику Щорсу розпочалася ще у червні минулого року. Тоді націоналісти на чолі з одіозним Миколою Коханівським широко розрекламували у соцмережах, що будуть зносити монумент Щорсу. У анонсований час навколо пам'ятника червоному командиру зібралося безліч правоохоронців, які мали захищати монумент. Тоді націоналісти дали задню і заявили, що дають владі Києва часу до Дня Незалежності, аби пам'ятник знесли цивілізовано. Хоча невідомо, як так звані націоналісти мали його зносити у червні минулого року, адже монумент досить великий, тож вже тоді їхні заяви були більше схожі на банальний піар.

Напередодні Дня Незалежності пам'ятник оточили риштуванням і повісили на ньому величезний жовто-блакитний прапор. Таким чином влада міста наче натякнула, що хоч монумент і не демонтували, але око перехожим він "різати" не буде. А далі почався справжній цирк, адже команда Кличка начебто умовила націоналістів не зносити монумент Щорсу, адже це мала б цивілізовано зробити влада максимум до листопада минулого року. Паралельно з цим, ще влітку 2016 року у Кличка запевняли, що Щорс стоїть у переліку на демонтаж в рамках закону про декомунізацію. Тоді столична мерія навіть перевела стрілки на Мінкульт, мовляв, ще у 2009 році монумент Щорсу було внесено до Реєстру об'єктів культурної спадщини національного значення. Як тільки Міністерство культури змінить статус пам'ятника, у Кличка обіцяли одразу його демонтувати.

У міністерстві культури на початку липня відповіли, що наче і не проти знесення пам'ятника, але лише після всебічного обговорення даного питання. Та вже на початку вересня у Мінкульті заявили, що ніхто монумент Щорсу зносити не буде, адже відповідно до норм статті 15 закону України про охорону культурної спадщини вилучення пам'ятки з державного реєстру нерухомих пам'яток України відбувається тільки в разі, якщо пам'ятка знищена або втратила предмет охорони"

Наприкінці жовтня 2016 року радник мера Києва Дмитро Білоцерковець заявив, що проект знесення пам'ятника Щорсу вже готовий, але, знову ж таки, швидкість виконання робіт начебто залежить від того ж Мінкульту. Далі процес навколо демонтажу монументу Щорсу просто зупинився. Лише наприкінці січня стало відомо, що Київрада ініціює перенесення пам'ятника в інше місце. Але ця ініціатива знову має бути узгоджена з Міністерством культури.

Нещодавно комісія Київради з питань культури таки підтримала проект рішення про перенесення монументу Щорсу. Але пам'ятник червоному командиру, який, безумовно, має бути демонтований за законом про декомунізацію, досі стоїть у самісінькому центрі столиці. І вина цьому – баналдьна бюрократія.

Ніхто не каже про бездумне знищення монументу. Нехай його вже цивілізовано демонтують і перенесуть в інше місце, чи в той самий музей радянського минулого, створення якого так жваво анонсує столична влада. Але поки йде бюрократична тяганина, різноманітні маргінали заробляють собі бали, піарячись на темі знесення пам'ятника.

Слді звернути увагу, останнім часом у столиці стали регулярними випадки вандалізму по відношенню до пам'ятників. Так, 18 березня невідомі облили червоною фарбою пам'ятник Олені Телізі у Бабиному Яру. Буквально того ж дня стало відомо, що вандали також облили тією ж червоною фарбою монумент князю Володимиру на Володимирській гірці у столиці. У січні вандали також познущалися над монументом жертвам НКВС у Биківні. І вся ця низка знущання над пам'ятниками свідчить про те, що це – не "добровільна" акція невідомих "незгодниз", а цілком спланована акція.

Вандалізм – один зі способів "розкачування" ситуації всередині України, які дуже полюбляють сусіди з-за "поребріка". Втім, для чого це робиться - чи для прикриття якихось інших акції за рахунок інформаційного галасу, чи заради випробовування суспільної думки на міцність, чи для тренування якихось "бойових ячеєк" – питання дискусійне. І вандалізм - не єдиний тип подібних акцій, орієнтованих передусім на розголос. Варто пригадати 2014-2015 роки, коли в Україні - і в Києві зокрема - масово "мінувалися" станції метро, вокзали і так далі. Потім наче хтось клацнув невидимим перемикачем – і затяті "мінувальники" різко вгамувалися. В будь-якому разі, усі ці випадки зі знущанням над пам'ятниками можуть мати лише одну мету – дестабілізація ситуації в Україні.

Між тим, поглянемо і на інший бік медалі: попри те, що знущання з пам'ятників для Києва - не новина, місцева влада (та й центральна теж) навіть не почухаласЯ, аби якось цьому запобігти. Відеоспостереження? Ні, "не чули" - і щойно встановлений пам'ятник Телізі миттєва заливається фарбою. Активізація патрулювання біля потенційних жертв (а ними стають помітні монументи)? Теж не під силу. От і виходить, що місцева влада грає з вандалим заодно. Хоче вона того, чи ні.

Монумент Щорсу можна було б вже давно цивілізовано демонтувати і перенести до Музею тоталітаризму чи у Запасники. Але Мінкульт і київська мерія зробила все, аби у вандалів, що так чи інакше працюють на агресора, було достатньо часу, щоб дотягнутися як не до червоного командира, так до його коня.

Фото: Євген Котенко