"Березневі кредитні заморозки": Яке питання МВФ поставив Порошенку

Питання надання Україні кредиту у розмірі 1 мільярда доларів "знято з порядку денного" Виконавчої ради МВФ. При тому, знявши питання із порядку денного засідання 20 березня, МВФ не повідомив нової дати розгляду українського питання. З одного боку, таке "зняття" ніби й не є прямою відмовою у кредитуванні. З іншого – воно є однозначним сигналом про те, що у фонді явно незадоволені політикою України. Економічною. І, більш ніж можливо, не тільки економічною.

При тому ще в Давосі здавалося, що справа із виділенням цього кредиту майже що зроблена. "У мене є всі підстави вірити, що кілька останніх технічних деталей, які повинні бути розглянуті в наступні пару днів, приведуть до реального позитивного результату", - стверджувала директор-розпорядник фонду Крістін Лагард після переговорів з Порошенком. Не склалося. Якісь дії (чи бездіяльність) України із того моменту стали причиною зміни позиції міжнародних кредиторів.

І не треба бути майстром політичної аналітики, щоби зрозуміти, що цими діями, скоріше за все, стала "державна" блокада транспортного сполучення з Донбасом. Яка, вочевидь, була якщо й не експромтом чинної влади, то однозначно – сюрпризом для західних партнерів України. Які вже звикли до непрогнозованих й хаотичних рухів путінської Росії. Але не сподівалися, що Київ теж намагатиметься вести свою, не передбачувану політичну гру.

Можна по-різному оцінювати саму блокаду. Але що однозначно виглядає істотним прорахунком української влади – це той факт, що Україна чи то не донесла свою позицію стосовно блокади до західних партнерів перед початком рішучих дій, чи то не доклала собі праці належно аргументувати своє рішення. Чи, принаймні, глибоко прозондувати їхню позицію. Вочевидь, на Банковій сподівались, що Захід "пообурюється – і перетерпить". Не склалося.

Серед українських аналітиків є популярною думка про те, що рішення стосовно кредиту МВФ приймається в закулісний спосіб між президентом США та лідерами країн – європейських партнерів Америки. Звичайно, вони впливають на рішення. Проте немалий – і, можливо, вирішальний вплив на нього має і макроекономічний прогноз майбутнього країни-реципієнта, який, після початку транспортної блокади Донбасу, теж міг істотно змінитися.

Окрім того, за даними Depo.ua, на "заморозку" рішення стосовно кредиту Україні могли вплинути і представники Росії, які аргументували перед керівництвом фонду необхідність такого кроку саме непередбачуваністю дій Києва та неготовністю України до "інклюзивного діалогу".

Крок, що передбачав певні вигоди як в протидії окупації Донбасу, так і в підвищенні рейтингу чинної влади, можливо й досягне передбачуваних цілей в цих сферах. Але його наслідки для макроекономічної стабільності країни можуть бути руйнівними.

Бо один мільярд МВФ-івських грошей – це, насправді, лише незначна частина проблеми. Яка полягає в тому, що на поведінку МВФ послідовно орієнтуються інші інвестори. В першу чергу, це некомерційні структури – Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк, та інші подібні міжнародні та національні інституції. Але не гребують оглядатись на поведінку МВФ і приватні інвестори. Ні, вони не завжди відмовляються від вкладень в залежності від рішень вашингтонського фінансового супергіганта. Вони просто міняють тактику і критерії інвестування в "проблемні" з точки зору МВФ країни. Не на користь "ризикованих реципієнтів", звичайно.

При тому і європейські фінансові структури теж не "вийдуть" з України одним махом. В Берліні та Брюсселі на повному серйозі бояться хвилі українських біженців. Але стратегія їхньої діяльності теж може бути змінена не на нашу користь. Бо бувають гранти та інвестиції для розвитку – а бувають для виживання. Ми ризикуємо перейти з однієї категорії до іншої.

При тому "завішування" питання стосовно кредиту МВФ якраз і означає, скоріше за все, бажання дати Києву можливість вибрати. Вибрати між самостійною зовнішньою політикою – без оглядки на Захід і з виживанням власним коштом, і глибокою співпрацею з західними партнерами, яка неминуче передбачає узгодження позиції нашої національної держави з інтересами і поглядами наших партнерів. Говорити про переваги і недоліки обох шляхів розвитку – справа вельми довга й непроста. Врешті, для роздумів на цю тему в нас було більш ніж чверть століття незалежності. А зараз настав той момент, коли українська влада повинна відповісти МВФ, Трампу, Меркель – і, в першу чергу, самим українцям – як вона бачить наше майбутнє. Від відповіді на це питання залежить не тільки отримання мільярда-другого чи, для прикладу, другий термін конкретно взятого президента. Від неї залежить життя сорока з гаком мільйонів людей впродовж багатьох наступних років. Ну і перспективи виживання нашого державного проекту, звичайно, теж.