Як "віче" Соболєва-Коханівського оживило більшовиків та Директорію

Для тих, кого цікавлять події визвольних змагань часів УНР, вчорашня подія на Майдані мала б стати справжньою знахідкою - бо де б іще можна бул побачили ожилі картини 1917-1918 років, та ще й рівно через сто років

Володимир Миленко
Журналіст Depo.ua
Як "віче" Соболєва-Коханівського оживило…

Після появи у відкритому доступі унікального фотоархіва Сергія Прокудіна-Горського стало можливим не просто уявити, а побачити, як виглядала Російська імперія на початку минулого століття. На жаль, фотографій, знятих на території Україні, в його колекції дуже мало – вісім з Сумщини і Крим. (Але з точки зору відчуття епохи у всій її красі та кольорі ознайомитися з цим архівом просто необхідно.) Можливо, колись на світ Божий з'являться і невідомі нам кольорові фото Києва та інших українських міст 1917-1921 років, періоду визвольних змагань – і Україна ХХІ століття побачить Україну століття ХХ уповні. Та якщо ви хочете відчути ту епоху – вам не треба чекати таких знахідок. Ви просто мали сходити вчора на Майдан.

Так, на Майдан Незалежності, де проходило чи то "віче", чи то просто "розмова", як неодноразово наголошував ведучий заходу. Для тих, хто знайомий з історією України столітньої давнини, ця подія (не вона одна, але ця вийшла дуже характерною) була просто як знахідка. Настільки риторика нинішніх борців із злочинною владою нагадує ту, 1917-1918-го. Причому одночасно і більшовиків, і українських соціал-демократів.

Та що там про риторику – окремі фрази були ніби вирвані із тих буремних років і перенесені у наше не менш бурхливе сьогодення. Наприклад, про те, що війна – це погано, війна потрібна лише злочинній владі, а от ми проти війни, і коли ми прийдемо до влади, то вона обов'язково закінчиться. Не нагадує більшовицьких агітаторів? А ви почитайте літературу про події в російській армії 1917 року, в період між Лютневою революцією та Жовтневим переворотом. Знайдете багато цікавих збігів.

Так само і полум'яні заклики проти злочинної влади і персонально "бариги" – дуже схожі на ідеї Директорії часів антигетьманського повстання. Ті прекрасні люди, які потім опинилися в еміграції, а звідти в кінці століття увійшли в підручники історії України (а деякі навіть і в підручники з української літератури), також педалювали тему поганої гетьманської влади, а також поміщиків і буржуазії, яка заважає щасливо жити простому трудовому люду. "Відразу після зайняття Києва Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції". Популізм як він є – зараз, і був – тоді.

До речі, далі Вікіпедія (я спеціально не став шукати цитати в спеціалізованих ресурсах, ось вам найпростіше і найдоступніше) говорить про не дуже веселі речі: "Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію". Я вже не кажу про те, що, як виявили деякі дослідники, Директорія під час підготовки антигетьманського повстання тісно контактувала з московськими більшовиками, очікуючи від них певних дій на підтримку. Потім, правда, "союзники" знищили молоду державу трудових рад селян, робітників та трудової інтелігенції…

Звісно, є і відмінності між тодішніми подіями і нинішніми. Україна – міжнародно визнана держава, має (вже має) свою досить боєздатну армію, велика частина суспільства ідентифікує і позиціонує себе як українців і громадян України. Всього цього не було чи майже не було тоді, в часи УНР. Але кількість збігів не може не лякати. Втім, чи варто говорити про збіги, коли і тоді, і зараз проти України воює одна й та сама сила – як би вона не називалася. І методика у неї – з чого б вона, питається, змінювалася? До речі, якби Янукович залишився в Харкові і створив там свою "легітимну владу" – то збігів би було ще більше, адже саме там українські комуністи під егідою Москви започаткували так звану "Українську Народну Республіку Рад". Теж свого роду "я-легітимні".

Яка в цій байці мораль? А моралі немає ніякої. Є боротьба за долю України, як сказала Ліна Костенко. І, як і сто років тому, є ті, хто – свідомо чи ні – працюють проти цієї боротьби. Картини 1917-1918 років прямо зараз постають перед нами: в сучасному антуражі, але зі старими принципами і підходами. Прекрасна ілюстрація для уроків історії. І для того, аби вчергове не наступати на граблі. Бо, як відомо із попередньої спроби, Винниченко з Петлюрою, залишили знищену більшовиками УНР і втекли в еміграцію (а перший навіть дожив до сивини і увійшов своїми непересічними творами в історію вітчизняної літератури). А от всі інші, ті, кого тодішні "нардепи-блокадники" підбурили знести злочинну владу, залишилися на своїй землі. І отримали чужинську владу плюс Голодомор. А як красиво все починалося – і більшовицький декрет про мир, і аграрна реформа Директорії…

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme