Текст: Юлія Лукьяненко, Дар'я Козачук
Трикратський ліс.
Хто ростив шовковицю серед посушливого степу
Величні дуби таємничого парку славляться цілющими властивостями, адже їхній "батько" Віктор Скаржинський доклав в них частку своєї душі
Життя постійно доводить, що кохання має цілющу та всепереможну силу. Воно надихає на звитяжні подвиги та робить жінок Афродітами і Клеопатрами. Заради коханих чоловіки здатні творити дива. Величезний парк "Лабіринт", який розкинувся серед степів півдня України, можна віднести до справжніх див. Творець унікальної території – герой Франко-російської війни 1812 року та відомий лісовод Віктор Скаржинський, нащадок давнього українського козацького роду.

Парк називають "другою Софіївкою", хоча саме творець парку в Умані, граф Станіслав Потоцький, приїздив до Віктора Скаржинського по поради у садівництві. Втім, про це – трохи пізніше.
Мальовничий парк "Лабіринт" та Трикратський ліс розташовані за 100 кілометрів від Миколаєва. Дістатись до одного з найпрекрасніших куточків області можна за півтори години, якщо вирушати з обласного центру. До місця призначення краще мандрувати на власному авто, адже громадський транспорт хоч і ходить "за розкладом", та не завжди пристосований для забаганок туристів. У селі Трикрати шукати готель марно. Максимум, на що можна розраховувати в якості ночівлі – це попередня домовленість з кимось із місцевих хазяїв, які дозволять "заквартирувати". Також можна розраховувати на власні сили – намет чи спальник.

Особливих цікавинок в селі немає. Можна зазирнути до маєтку Скаржинських, але подорожні без екскурсійного супроводження можуть оглянути будівлю лише знадвору. Із розваг у Трикратах – лише місцеві магазини та бари. На жаль, ця туристична "перлина" на півдні України не має сучасних умов для мандрівників. Та всі ці недоліки здаються дрібницею на тлі краси Трикратського лісу та його історії.
Козацька династія
Віктор Скаржинський – непересічна постать для Миколаївщини. Він народився в родовому помісті в Трикратах, заснованих його батьком. Віктор був другим сином генерала Петра Скаржинського, який відзначився під час захоплення Очакова й отримав поранення під час битви з турками на Кінбурнській косі. Під час бою пораненому генералу повідомили про народження сина. Радісна подія і визначила ім'я дитини – Віктор (лат. – "переможець"). Землі, на яких зараз розташований парк, Петру Скаржинському подарувала російська імператриця Катерина ІІ в нагороду за мужність під час війни. Тут він і збудував родове помістя, яким, втім, не опікувався, бо мешкав у Санкт-Петербурзі.
Його син Віктор вперше відвідав родові володіння вже в дорослому віці і закохався в них на все життя. Майбутній творець "Лабіринту" славився як видатний меценат. В ті непрості часи Скаржинський за власні кошти організував військовий ескадрон, в якому служило майже 200 солдатів. Це військове формування відзначилось в боях на території сучасної Білорусі та у закордонному поході російських військ, зокрема під час облоги Торна в Пруссії.

За військові звитяги Скаржинського навіть нагородили орденом Святої Анни ІІ ступеня. Але, не зважаючи на героїзм, славу він здобув не за участь в боях, а за неабиякі успіхи в розвитку сільського господарства. Після закінчення війни Скаржинський організував у своєму родовому маєтку в Трикратах передове на той час господарство, в якому запровадив систему поліпшених сівозмін.
Любовний трикутник Скаржинських
Головним джерелом натхнення Віктора Скаржинського стало кохання, яке, на жаль, не було взаємним. Більше того, любовний трикутник утворився у його власному роду. Віктор закохався в племінницю власної матері. Його обраниця Наталка вирізнялася неабиякою вродою та була осиротілою дочкою посла. Але дівчина обрала старшого сина з роду Скаржинських – Миколу. Віктора з'єднала з його обраницею трагедія: під час війни 1812 року брат Микола загинув, а Віктор Скаржинський повернувся з нагородами. Серце дівчини було розбите, вона навіть збиралась піти у монастир, але захворіла. Та згодом Наталія відмовитись від цієї ідеї. Вона купила маленький будиночок в Одесі та оселилась в ньому.
Саме на честь коханої Наталки Віктор Скаржинський висадив величезний ліс та прорив річку серед посушливого степу. Закоханий чоловік не переставав вмовляти жінку повернутися до Трикрат. Наталка, врешті-решт, скорилася та вийшла заміж за брата загиблого чоловіка, але так і не змогла його покохати. Лише після смерті Віктора вона змогла оцінити все те, що він роками робив для неї. Наталка благала про прощення, адже зрозуміла всю неосяжну любов та ніжність, з якою ставився до неї чоловік.

За життя Скаржинському докоряли холодністю дружини, яку помічали всі. Численні гості маєтку, від царського роду до простих лісників, ледь підбирали слова, коментуючи їхній шлюб. Та Скаржинський гордо відповідав: "Моя любов така велика, що її вистачить на двох".
Диво серед степу
Нині про цю романтичну історію нагадують тисячі унікальних дерев та рукотворний канал, що звивається, наче змія, парком "Лабіринт". Сам парк входить до складу заповідного урочища Трикратський ліс, який розкинувся на 247 га. Сюди на полювання до Скаржинського з'їжджались дворяни звідусіль – Трикратське господарство вважалося найкращим у Російській імперії. Свого часу за порадами у садівництві до Віктора Скаржинського приїздив і творець Софіївського парку граф Станіслав Потоцький. Чоловіків об'єднали не лише любов до садівництва, а й неосяжне кохання до своїх жінок, адже Потоцький також зводив свій парк на честь коханої дружини Софії.
Незважаючи на те, що "Лабіринт" був першим штучно створеним парком, нині він залишається, по суті, забутим. Екскурсії до цієї місцини проводять нечасто, хоча місцеві вважають Трикратський ліс унікальним місцем. Вони готові годинами розповідати про романтичні бали, які проводились під акомпанемент оркестру на галявині посеред лісу, та закоханих, які гуляли вузькими доріжками та плавали на човнах каналами парку. "Лабіринт" може похизуватися десятками мостів та мініатюрними водоспадами, де романтичні натури призначали побачення та шукали відповіді на вічні питання.
Переоцінити звершення Віктора Скаржинського дуже складно: військовий за професією та садівник в душі зробив неможливе: серед посушливого степу він виростив неповторний ліс. Ще в 1853 році площі лісопосадок перевищували 400 гектарів. Він був першим, хто почав облаштовувати греблі та споруджувати ставки, щоб рослини мали воду для живлення. Саме Скаржинський вигадав саджати лісосмуги для підвищення родючості ґрунтів. Завдяки його діям вже найближчим часом дендрологічний сад в Трикратах нараховував 300 видів дерев, ще 250 були плодовими. Величезні плантації шовковиці (150 га) та виноградники (100 га) – ще одна візитівка заповідного урочища. Завдяки рідкісним рослинам повітря в Трикратському лісі стало цілющим. Знайомі Скаржинського приїздили сюди лікувати пневмонію.
Особливої уваги заслуговують місцеві дуби, які тягнуться своїми гілками до неба. Їх тут близько 200, і опікується ними лісництво. Деякі дуби мають свої імена та легенди – Червоний Дуб, Стрункий Велетень, Дуб лебединої вірності.

Цікавими є оповідки та традиції, пов'язані з Дубом Кохання. Це величезне дерево, яке має форму серця та втілює історію лебединого кохання. Колись поруч поселилась родина лебедів, але куниця поранила крило лебедиці, яка сиділа в гнізді. Маленьких пташенят лебеді виростили, але лебедиця не змогла полетіти до теплих країв. Батько лебединої родини мав летіти з молодим поколінням до теплих країв, а лебедиця залишилась зимувати на озері. Прийшла весна, лебідь повернувся і почав шукати кохану, але вона померла. Він широко розправив крила над гніздом та завмер. Лебідь не зміг пережити такої утрати і також помер від журби за обраницею. Але зовсім скоро на цьому місці виріс незвичайний дуб. Кажуть, що саме він поєднав два люблячих лебединих серця.
Творець парку Віктор Скаржинський дуже любив цей дуб, він був для нього особливим, адже головною причиною створення величного Трикратського лісу було кохання. Тепер всі охочі можуть обійняти дерево, відчути його теплоту та загадати найзаповітніше бажання.

Скаржинський створив не лише Трикратський ліс. Одеський ботанічний сад також було створено з "легкої подачі" вояка. Саме з його розсадника були взяті саджанці для соснових, ялинових та листяних алей Одеського ботанічного саду, парків Алупки та Мисхора.
Забутий геній
Скаржинський помер у 1861 році, його поховали на Першому християнському цвинтарі Одеси, але йому не дали спокою навіть після смерті. В 1937 році цвинтар було зруйновано комуністичною владою. На його місці відкрили "Парк Ілліча" з розважальними атракціонами, іншу частину передали місцевому зоопарку. Нині достеменно відомо лише про деякі перепоховання зі Старого цвинтаря, а дані про перепоховання Скаржинського відсутні.

Пам'ятник Скаржинському в Одесі також зруйнували в 1930-х роках. За однією з версій, ідеологи соціалізму не змогли стерпіти заслуги дворянина та офіцера царської армії. Тож сьогодні про видатного творця нагадує лише його геніальне творіння – Трикратський ліс та родова садиба, яка функціонує як школа мистецтв.
Трикратський ліс не такий відомий, як Софіївський парк, але сюди варто приїхати, аби переконатись, як природа віддячує за дбайливе ставлення до неї. Місцеві канали і досі повні води, ростуть рідкісні дерева, розквітають квіти, символізуючи невмируще кохання творця.
В матеріалі використані світлини з відкритих джерел.