Чому Лукашенку примарились "майдануті відморозки"

Виступи президента Білорусі зазвичай, дуже охоче цитує преса. "Бацька" любить і вміє працювати на публіку. Не стала винятком і сьогоднішня нарада з актуальних питань розвитку Білорусі, яка цілком сподівано стала театром одного актора.

Білоруський президент провів щось на кшталт публічного сеансу психоаналізу, розказавши про свої страхи і стреси. Які, вочевидь, стосуються двох головних загроз існуванню Лукашенка.

Перша загроза – це Кремль, який не просто припиняє дотацію білоруської економіки, а потроху переходить до політики економічного тиску на "братню" державу. В першу чергу – за допомогою добряче затупленого в сутичках з Європою, але все ще цілком придатного для шантажу країни "газового меча".

"Медведєв повинен розуміти, що якщо ми будемо платити (за газ – ред.), як у Європі, то є дещо за що йому теж доведеться заплатити. І ціна буде неймовірно вищою, ніж ціна на природний газ", - погрожує Лукашенко, зрозумівши, що дешевого російського газу, який допомагав підтримувати на плаву білоруську економіку, більше не буде. А політичний союз з Росією, схоже, зведеться до втрати елементів політичноо суверенітету – без якихось особливих економічних бонусів на обмін.

"Якщо ми будуємо наш союз, то у наших людей і підприємств, у бізнесу повинні бути рівні умови на цьому ринку. Все, ми більше нічого не хочемо. Якщо хтось із розумників там думає, що нас можна постійно нахиляти і ставити на коліна, цього не буде", - констатує білоруський президент. Дуже добре розуміючи що для "рівних умов" білоруських і російських бізнесменів потрібна одна-єдина річ. Білоруська автономна республіка у складі Російської Федерації – з губернатором Лукашенком, а не президентом Лукашенком. Чи й без нього. Це вже як там відповідальні товариші в Кремлі вирішать. Але до цього варіанту Лукашенко не готовий – і, схоже, ніколи не буде готовий.

Проте не тільки можливим тиском з боку Кремля стурбований білоруський президент. Не менше він боїться і "майдану". Якого, звичайно, "в Білорусі не буде". Бо "навіть передумов для цього немає". Але не зважаючи на відсутність передумов, "майданутих" Лукашенко збирається "витягати, як родзинки з булки". Інакше – "проллється кров", і "тоді вже буде біда".

Абстрагувавшись від подальших роздумів білоруського президента стосовно того, хто і в кого стріляв у Києві, можемо констатувати простий факт – Лукашенко ненавидить Кремль і боїться революції. Особливого шарму ситуації додає той факт, що ці два фактори взаємопов'язані. Чим жорсткіше тисне Росія на білоруську економіку, тим більшим є шанс соціального вибуху в Білорусі. І чим активніше протестують білоруси, тим більша спокуса в Путіна поманіпулювати "бацькою", під яким захитався трон.

Який буде наслідок цього розхитування, і що в результаті отримає Росія – додаткову провінцію чи іще один фронт, сказати наразі не може ніхто. Але підгодовувати режим Лукашенка з Москви більше не будуть, і за останні півроку це стало очевидним.

За ці ж півроку матеріали про Білорусь – якої б сфери вони не торкались, і журналісти якої б країни їх не писали – якось навдивовижу наповнені словом "грань". "Білорусь на грані Майдану". "Режим Лукашенка на грані катастрофи". "Білорусь і Росія – дружба на грані війни". "Білоруські пенсіонери на грані злиднів".

Всі відчувають, що наявна модель існування білоруської держави вичерпала себе. Верхи хочуть, але не можуть, низи – не хочуть, і, здається ,скоро не зможуть, а поряд – Росія, в якої є свої плани. До кінця ювілейного, сотого року від відомого перевороту часу залишилось чимало.