"Гіркі жнива": Чи потрібен Україні "заштампований" фільм про Голодомор

Одні захоплюються продюсером картини, вихідцем з України Яном Ігнатовичем, який зняв роботу за власні заощадження. При тому, що бюджет картини за українськими мірками просто шалений і складає млн.

До речі, для режисера Джорджа Менделюка фільм майже автобіографічний, адже прототипом для головної героїні картини стала його мати.

Інші ж глядачі бідкаються: мовляв, один з найтрагічніших моментів в українській історії показаний з купою штампів і стереотипів.

Звісно ж, прокачані в якісному кінематографі українці чекали від картини дещо іншого – драми, рівня, наприклад "Списку Шиндлера" Стівена Спілберга. Чи то варіацію на тему "Життя прекрасне", де трагедія євреїв у другій світовій передана на дуже особистісному, людському рівні.

Натомість за рівнем постановки маємо доволі стандартний бойовик, який, втім, змушує змахувати сльози з обличчя, але радше через трагічну тему, ніж через майстерність кіношників.

Головний герой – Юрко – митець і патріот, який не бажає гнутися перед страхітливою більшовицькою машиною. Його кохана Наталка – смілива бунтарка, яка очолює повстання і бере на себе нелегке завдання спілкуватися з жорстокосердим комісаром.

Юрко має всі риси виплеканого Голлівудом супергероя – перед його бажанням вирватися з в'язниці і повернутися до рідного села, більшовики в буквальному сенсі падають замертво.

Натомість комісар – ідеальний антагоніст, геть позбавлений сумнівів і співчуття. На причини його викривленої свідомості лише натякають: мовляв, були проблеми у сім'ї, через які він і став справжнім звіром. Звірство виходить спокійним, неемоційним і, як створюється враження, неживим.

Більшовики стріляють у людей з кам'яним виразом обличчя – і це не модерний прийом, який має донести до глядача певний підтекст, а радше небажання авторів працювати над своїми героями. Коли ж зовсім впевнюєшся у чорно-білому світогляді режисера, він виводить на сцену більшовика, який вміє співчувати. От тільки вираз обличчя у нього так-само скам'янілий.

Знущання більшовиків з українців показують чимось на кшталт нашестя роботів, а сюжет картини в цілому створює дещо казкове, нереальне враження.

Усі герої майже завжди в ошатному одязі, а лексика виключно цензурна. І от здається, і історики це підтверджують, що більшовики – люмпени, які раптом опинилися на верхівці, спілкувалися дещо інакше.

"Подивіться "Голод-33" Олега Янчука. Он де можна відчути трагічність того періоду", - радять у коментарях.

Втім, дуже сміливо сподіватися на те, що натовп іноземців ринеться дивитися важку, гнітючу, чорно-білу драму 1991 року. А от "Гіркі жнива" подивитися може. Адже фільм крає душу і не надто навантажує інтелект – саме те, що потрібно небайдужому до долі світу європейському чи американському клерку після робочого дня.

Зазначимо, що фільм планують показати у 43 країнах. І таку правду – спрощену і трохи відмиту від бруду – глядач може запросто сприйняти. А оскільки акценти в картині розставлені правильно, ми таки маємо бути вдячними канадійцям. Адже крім них, до світу – до мільйонів різних людей, а не до обраних представників еліти, - правду про українську трагедію ще не доносили.