Кохання, Сталін і російський несмак: Три вбивці Леся Курбаса, який жив з кулею в грудях

Він вивчить сім мов, житиме з кулею в серці і примудрятиметься ставити п'єси навіть в таборах. Його стратять в 1937 році і тільки через 60 років стане відомо, де могила.

Це ще один українець, по якому радянська влада поїздила катком репресій, але не зламала. Катка вже давно як нема, а Лесь Курбас і сьогодні вшанований, відомий і, що відрізняє генія – актуальний.

25 лютого 1887 року в місті Самбір на Львівщині народився здоровенький красивий хлопчик. Батьки – акторська родина, (на сцені – Курбаси, в житті – Яновичі) були як мінімум небагаті, але дитині освіту дали. Навчався в Тернопільській гімназії. В восьмому класі гімназії написав першу літературну спробу – етюд "В гарячці", відіслав лист до Франка і цей твір опублікували в "Літературно-науковому віснику".

У Львівському університеті Курбас брав активну участь у громадському житті, боротьбі за українізацію університету. Українізувати не вдалося, відбувалася полонізація, тож молодий Лесь переїхав вчитися до Відня. Там навчався на філософському факультеті, захопився театральним експериментаторством, закінчив драматичну школу при Віденській консерваторії.

Повернувшись на Галичину, у 25 років Лесь грав у фарсах, оперетах, операх, але юна душа прагнула змін. Він прагнув показати сучасну західноєвропейську драматургію, а також хотів ставити морально-психологічні та філософські твори Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка.

26-річним Лесь Курбас вступив до трупи Львівського театру товариства "Руська бесіда". Головною партнеркою на сцені в нього була вродлива і талановита Катерина Рубчакова. В різних виставах вони грали закоханих і Курбас переніс ці відчуття у життя, закохався у свою партнерку, заміжню жінку, значно старшу за себе. Спочатку він приховував свої почуття, а коли освідчився в коханні, Рубчакова розсміялася.

Курбас у відповідь пішов і застрелився. На велике щастя, куля пройшла біля серця, актора врятували, але кулю витягти не змогли. Він так і прожив із нею все життя.

З Рубчаковою вони ще певний час грали на одній сцені, поки Микола Тобілевич (Садовський) не запросив Курбаса до себе в Київ. У столиці головну увагу й енергію зосередив на режисерській діяльності. Він організував студію, з якої виріс згодом "Молодий театр".

Остап Вишня напише про це: "якби Садовський знав, що вийде з тих запросин, він би, як Тарас Бульба, скочив на коня, вихопив шаблю й розрубав би Курбаса до самого сідла. Бо Лесь Курбас переломив усю історію нашого театру. "Іде Лесь Курбас, а за ним іде нова доба… Іде Лесь Курбас і "слідить" на тій новій добі. Слідить "Царями Едіпами", "Гайдамаками", "Макбетами". А з-під ступнів його іскри викрешуються. Іскри ті обертаються в режлабораторії, в театральні студії, в нові етапи українського театрального мистецтва…".

У березні 1922 року Лесь Курбас заснував у Києві мистецьке об'єднання "Березіль", який ставив перед собою завдання якнайскоріше здобути Україні мистецьку суверенність на рівні з європейськими націями. У виставах свого театру він малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.

В Києві Курбас зустрів своє кохання дівчину з танцювальної студії Валентину Чистякову. Їй було 18, йому — 31. На першому побаченні він самовпевнено сказав Валентині: "Ти будеш моєю дружиною". Вона без вагань погодилася, незважаючи на те, що була росіянкою і говорила лише російською. За нетривалий час він зробив зі своєї дружини провідну акторку українського театру, яка виросла до народної артистки України. Курбас був надзвичайно вірним дружині. Вони прожили разом п'ятнадцять щасливих років.

Через чотири роки театр переїхав до Харкова - тодішньої столиці Української СРР. Але Курбаса спіткала невдача: він не врахував естетичні смаки русифікованого харківського глядача, звиклого до традиційних театральних форм і прем'єра п'єси "Золоте черево" Кроммелінка провалилася.

У Харкові Курбас дуже здружується з Миколою Кулішем і ставить його п'єси "Народний Малахій" (1928 рік) і "Мина Мазайло" (1929 рік). Більшовицькій владі дуже не подобається. Проти Леся Курбаса були висунуті звинувачення в "похмурості", викривленні оптимістичної радянської дійсності.

5 жовтня 1933 року за вказівкою влади Курбас був відсторонений від керівництва "Березолем" за націоналізм, формалізм, відрив від радянської дійсності і російського театру. Наступного дня він виїхав до Москви ставити Шекспіра в Державному єврейському театрі, проте вже 26 грудня 1933 року був заарештований і ув'язнений за звинуваченнями в участі у контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) і за намір убити 2-го секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Після тривалих катувань Курбас підписав протокол про те, що він є контрреволюціонером.

Суд дав 5 років ув'язнення і прогресивного режисера у розквіті сил відправили будувати Біломорсько-Балтійський канал. Збереглися відомості, датовані 16 листопада 1934 року, про реєстрацію Курбаса в таборі на Медвежій Горі в Карелії. Там працював театр на 300 місць для вільнонайманих працівників, і в ньому Лесь поставив кілька п'єс.

У 1936 році його перевели на Соловки і там Курбас створює театр і там, ставить Бернарда Шоу, а коли його етапували на острів Анзер, в маленькому театрі, що його було розташовано в колишній церкві Курбас поставив "Маленькі трагедії" Пушкіна.

Влітку 1937 року особлива трійка Управління НКВД Ленінградської області РРФСР засудила одним списком 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення до смерті. У списку значилося й прізвище Леся Курбаса.

3 листопада в Соловецькому таборі особливого призначення в урочищі Сандармох за вироками позасудових органів розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер'ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Яловий.

В 1957 році Леся Курбаса посмертно реабілітовано. Дружина Леся Курбаса Валентина Чистякова отримала листа зі свідоцтвом про смерть чоловіка тільки у 1961 році, там йшлося, що Олександр Курбас помер 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок.

Місце розстрілу Леся Курбаса стало відомим лише у липні 1997 року. Було виявлено й опубліковано "Справу № 3168" за обвинуваченням О.С.Курбаса, знайдено розстрільні соловецькі списки і оприлюднено десятки інших документів і свідчень.