Легендарний коментатор Сергій Савелій про "пивні черги", зазнаних росіян та патріотизм

Depo.Сектор досвідчений коментатор розповів про курйозні випадки під час трансляцій, конфлікти з футбольними тренерами та своє ставлення до "українських футбольних заробітчан" на Росії.

- Чим сьогодні займаєтеся?

- Вже 37-й рік я працюю на Українському телебаченні і радіо, зокрема, у листопаді буде 30 років як безпосередньо в спортивній редакції. Нині - це творче об'єднання спортивних програм ПАТ НСТУ, посада - "провідний фахівець". Менше коментую... Працюю більше редактором, допомагаю в організації трансляцій. Я - єдиний пенсіонер в об'єднанні, намагаюся бути корисним.

- Раніше читав, що востаннє футбол коментували ще у 2010-ому… Сумуєте за тими часами?

- Взагалі сумувати - гріх. Якщо відверто,чомусь охолов до футболу. Наприклад, з цікавістю допізна дивився фінал турніру зі снукера в Уельсі, а паралельно транслювали футбол - англійський,іспанський...

- Який матч залишається у Вас найяскравішим спогадом?

- Напевно, матч Ліги Чемпіонів у Лансі. Я ледве встиг на коментаторську позицію, бо жили ми в Бельгії, а на матч їхали у Францію. Це, щоправда, недалеко, але Ланс таке маленьке містечко, не витримало транспортного навантаження. Динамівці тоді впевнено перемогли і з першого місця в групі вийшли до чвертьфіналу, де здолали і легендарний "Реал".

- Як Ви тоді готувалися до матчів? Адже такого доступу до інформації, який мають теперішні коментатори не було…

- Читали багато інформації в різних виданнях, тісно співпрацювали із прес-службами клубів, намагалися контактувати з тренерами і гравцями.

- На Ваших очах росли теперішні топові коментатори і телеведучі Віктор Вацко, Ігор Циганик, Іван Гресько, Олександр Денисов, Олександр Гливинський… Одразу було помітно, що ці люди стануть знаковими в футболі?

- Якщо перші четверо більше фокусувалися саме на футболі, то Сашко Гливинський мав інтерес і до інших видів спорту, був з нами на кількох Олімпіадах. Щодо коментаторства, то у кожного своя стезя, всі вони працюють "на рівні". Пригадую, у Львові зі мною коментували Ігор Циганик та Ваня Гресько і цікавилися, чи буде з них лад. Я Вані відверто сказав, що коментаторство трішки "не його", запропонував спробувати себе в інших жанрах... І він став гарним і організатором, і ведучим футбольних програм. Колись у Донецьку за гранітними столиками на Артема (вулиця в Донецьку, - авт.) розмовляли із Сашком Денисовим, який гаряче переконував, що буде футбольний канал. Я чомусь не дуже вірив. А тепер маємо два потужні футбольні канали...

- У телевізійному прямому ефірі коментатори часто потраплять в курйозні ситуації…

- Після матчів чемпіонату України ми практикували прямоефірні флеш-інтерв'ю. В Луцьку донецький "Металург" виграв у "Волині", я відразу підійшов до тренера Семена Альтмана, який ніколи не відмовляв,принаймні, мені і Сергію Дерепі. А тут каже: "Я команду привітаю і вийду". Але ж у нас прямий ефір. Я хапаю його за руку, тримаю внизу і одразу запитання. Ігор Робочек, світла йому пам'ять, режисер трансляції, потім запитує: "А за що ти так міцно тримав Семена Йосиповича, таке враження, що не за руку…".

- На скільки важко шукати мотивацію коментатору в поєдинках, які не є подразником?

- В 90-х роках також були не досить цікаві матчі. Коментував якось у Львові "Карпати" - "Динамо". Як правило, у них завжди бойові поєдинки, а тоді... І тут Юра Калитвинцев йде подавати кутовий, але першим біля м'яча опинився... собака. Епізод додав бадьорості і гравцям, і глядачам, і мені. Шукали такі моменти і розважалися. Інколи, гадаю, навіть грішив розповідями різних байок, історій, коли гри не було.

- Сучасні коментатори часто готують фрази-заготовки… У Вас такі були?

- Ні, фраз-заготовок не було. Хоча, один з телевізійних начальників, підписуючи ефірні папки футбольних трансляцій, вимагав сценарний план репортажів...

- Ви називаєте себе вболівальником "Динамо"… Цей сезон для Реброва програний?

- Так, я вболівальник "Динамо", а ще "Ворскли", бо сам з Полтавщини і "Дніпра", бо там грав мій земляк з Гребінки - Сашко Лисенко. І скрутно нині всім моїм командам. Винних не шукатиму, час нині такий складний...

- У Вас траплялися конфлікти-непорозуміння з тренерами через коментаторство?

- Коментував я єврокубковий матч "Вісли" з "Чорноморцем". На пробиття післяматчевих пенальті виходить Дмитро Парфьонов - і не забиває. А перед цим він в Хорватії не забив за молодіжну збірну України важливий пенальті. Я й почав говорити про помилку тренера - ставити гравця знову після певної психологічної травми. Леонід Буряк, він тоді тренував "Чорноморець", при зустрічі в Федерації футболу почав мені дорікати - хто ти такий, що ти в футболі тямиш, що критикуєш тренерів. Оскільки ми майже однолітки, він на 2 роки старший, я спокійно сказав, що висловив свою думку і вважаю її правильною.

- На вулиці, стадіонах часто впізнають?

- Можливо, й не дуже часто, але впізнають. Розкажу анекдотичну бувальщину. Чого гріха таїти, після напруженої праці інколи хотілося трішки і розслабитися. І от іти за "допінгом" в гастроном випало мені. Працювали ми тоді на Хрещатику, 26, часи були напружено-безгорілчані, черга солідна, я чесно відстояв на вулиці, уже всунувся на територію відділу і тут бачу, як один чоловік, він там підпрацьовував, вже не вперше подає торбинку продавчині. Вона кладе заявлене ним, а він уже тим, хто в кінці черги, за певну винагороду передає. І коли він знову підійшов, я не витримав, та скільки можна! Тоді той чолов'яга подивився на мене і голосно так продавцеві: "Спочатку отпусти "діктора тєлєвідєнія", а потім уже мені даси"... Один мій товариш після подібної ситуації в пивній черзі, сказав, що мене тільки в таких чергах і впізнають.

- Як Вам біатлонний сезон? На Вашу думку тренери-іноземці жіночої і чоловічої команд виправдали сподівання?

- Добре, що дівчата срібною естафетою на чемпіонаті світу врятували ситуацію. А тренери що? У нас і при наших тренерах в біатлоні були медалі. Я просто наших наставників добре знав - добрі, віддані справі фахівці, зарубіжних не знаю, тому Бринзаку (президенту федерації біатлону, - авт.) видніше.

- Цього сезону розгорівся скандал, після того як коментатор Андрій Столярчук пожартував про росіян і бояришнік…

- Ви знаєте, ще з далекого 1994 року я коментував змагання разом з багатьма російськими коментаторами. Не всі, але більшість колег з Росії, так і не змогли прийняти нас за рівних. Завжди підносили своє "я". На емоційність Андрія, зрозуміло, вплинула та ситуація, в якій атмосфері, вибуховій, сьогодні наші стосунки.

- Чи погоджуєтеся із футболістами, які їдуть виступати на Росію і постійно розповідають про "спорт поза політикою"?

- "Спорт поза політикою", але ж не поза Вітчизною, тим паче в такий час, коли Росія воює проти твоєї рідної землі. Адже всім зрозуміло, що якби Росія не підтримувала війну на Донбасі, ця АТО уже б давно закінчилась. Бог їм суддя...

- В 2015 році відео, де Ви співаєте гімн України в прямому ефірі "підірвало" мережу… Це було спонтанне рішення?

- Я завжди, де б не лунав гімн України, як і має бути, з рукою на серці, співаю його. А тоді, тим паче, на Перших Європейських Іграх перемогла одна з моїх найулюбленіших борчинь Аліна Махиня. Як я міг її не підримати...

- Що б порадили теперішньому поколінню коментаторів?

- Хто з молоді нині слухає якісь поради? Залишайтеся собою, менше засипайте глядачів цифрами, читайте гру...